Екбаль-ганем

Страница 2 из 2

Украинка Леся

— Авжеж є і фірузи, і серце, і ключ, і все, що треба, як же інакше?

— Ну, то йди собі, — недбало кинула Екбаль і вернулась до свічада, але негритянка не пішла з хати, тільки раптом сіла долі напочіпки там, де стояла, і швиденько, несподівано промовила своєю пташиною гуторкою:

— А тая вже вбирається, і дитину свою нарядила у такі білі-білесенькі "дантелі"[82], як "інгліз-бебі" носять. Ти, ганем, конче повинна такі дантелі нашій Зейнаб справити, бо то ж не подоба, щоб ліва дочка у бея була краще від правої вбрана. І черевички треба їй білі. Ні, знаєш, ти краще справ їй з золотого сап’яну, то вже тая на такі не спроможеться.

Екбаль-ганем пильно вдивлялася в свічадо, але нічого в ньому не бачила; очі їй знову заходили слізьми, і вона боялася, коли б сльози знов не зруйнували їй так трудно відбудованої краси. Вона мовчала, щоб слідом за словом не прорвався плач. Важко дишучи, вона будувала греблю мовчання. Коли се чутким вухом піймала один гук з надвірного гомону, і сльози одразу спинились і висохли, не викотившись, їй почулося якесь італьянське слово. Екбаль-ганем кивнула мовчки негритянці, щоб тая відхилила трохи надвірні двері, і стала наслухати. Але в одхилені двері влетів дитячий щебет:

Barbarino, fino, fino,

mangia porco, beve vino![83]

Потім якесь пацання чимсь плесковатим, наче хто хустя прав. То малі "ізраєліти", що приїхали недавно на купелі з Александрії, дражнили старого берберіна-воротаря, а він "учив" їх, скинувши з себе пантофлю та потягаючи грубою підошвою малюків по плечах, кого встигав досягти.

Екбаль-ганем була й забула, що в дворі ще хто може говорити по-італьянськи, крім "тієї".

— Ах, як мені обридли тії чортенята! Яке то нещастя мати в сусідстві локанду!

— Я ж тобі казала, ганем, — докинула Сальтане.

— Ай, мовчи ти! — визвірилась Екбаль.

— Саїда, ганем! — озвалося щось під дверима жіночим голосом, ніжно-улесливо, і розточилося в благословеннях "прекрасній ганем і тому дневі, що дає її бачити її найнижчій слузі".

— Мін (хто)? — різко перебила Екбаль поток благословенних слів.

— Порох з-під стіп твоїх, порох з-під стіп твоїх, — відповів лестивий голос, і в двері просунулось обличчя, трохи не таке чорне, як у Сальтане, молодше, з блакитною зорею на чолі, нацяткованою голкою просто на шкірі, з таким же півмісяцем на підборідді, з двома золотими сережками з одного боку — одна в усі, друга в ніздрі, — сполученими тонесеньким ланцюжком. Від солодкої усмішки сережка в ніздрі тремтіла, сіпала ланцюжок і другу сережку, і дрібнесенькі світляні блиски грали як леліточки по темній бронзовій правій щоці, а ліва темніла під напівспущеним чорним креповим покривалом.

— Чого тобі треба? — суворо спитала Екбаль.

— Мені треба, прекрасна ганем, щоб ти була ще кращою, а щоб твоя найнижча слуга не ображала божих очей своїми злиднями.

Промовляючи теє, жінка вступила в кімнату, тягнучи за собою по помості довгий, вузький кінець чорного крепу, як ящуриний хвіст. І вся її постать нагадувала ящурку, — тонка, гнучка, з меткими і разом полохливими рухами. Здавалося спочатку, що вона прийшла з порожніми руками, але, вступивши в кімнату, вона миттю добула чи з-під покривала, чи з якихсь таємних сховів просторої фалдистої чорної сімарри кругле пуделочко з ясного лубка і простягла його на долоні до Екбаль-ганем.

— От, сонце моє, ганем моя вродлива, оце тривкі білила! Хоч тричі вмийся після них, — не злиняють! Хоч які поцілунки щирі — їх не зітруть! Вічні, моя ганем, вічні!

Екбаль-ганем узяла пуделко, відкрила, придивилась, підставивши під червону смужку світла, понюхала білила і вернула перекупці, коротко мовивши:

— Не треба.

— І певне, що не треба! — несподівано палко підхопила перекупка, — пробач смітині з-під твого порога! Я ж і сама бачу, що ти й так біліша від лілеї. Але я маю ще й інші речі, помічні речі, — вона знизила голос аж до шепту, — маю до діточок, маю й від діточок, як до чиєї потреби…

Екбаль суворо насупила брови:

— Що?

— Слухай-но, — озвалась Сальтане до перекупки, — йди-но ти собі звідси, бо як прийде бей, то будеш ти знати, він таких, як ти, не любить.

Але в очах Екбаль-ганем при слові "бей" щось блиснуло, блиснуло і погасло, а вуста зложилися у штучно-байдужу презирливу усмішку.

— Ну, коли ти така розумна, — звернулась вона до перекупки, — то в тебе, либонь, і привороту можна купити.

— А можна, можна, перло пророкова! От тільки сьогодні не взяла — проклята моя голова за таку пам’ять!

— Та мені й не треба, — лицемірно мовила Екбаль і навіть позіхнула трошки при тому, — мені вже скоріш відворіт потрібен, — і знов посміхнулася штучно-презирливо.

Перекупка вхопила Екбаль за руку вище ліктя і зашепотіла:

— Завтра принесу! завтра принесу! і привороту і відвороту, всього, всього принесу.

Тим часом Сальтане, щось почувши знадвору, стрепенулася, скочила до дверей, обернулася до шпарки перше вухом, потім оком, по-пташиному, і крикнула:

— Бей іде!

Екбаль миттю вихопила свою руку від перекупки, а тая безгучно і прудко, ще більше по-ящуриному вимкнулася з кімнати у двір і там, побачивши бея, що йшов не з вулиці, а з глибини того ж таки двора, швиденько скрунула в браму і щезла за рогом вулиці.

Червень 1913 р.

78

Фальшивого волосся.

79

Готель, трактир! (італ.)

80

Сімарра — довгий жіночий одяг.

81

Бірюза, що вважається талісманом проти "уроків". (Прим. Лесі Українки).

82

Дантелі (франц.) — мереживо.

83

Барбаріно, хитрий, хитрий, їж свинину, пий вино! (італ.)