— Зовсім ні.
Лікар тільки тепер виліз із тунелю. Поверх гумового халата на ньому був білий, весь у червоних плямах.
— Справді, від цього може замлоїти, мені дуже неприємно. Але нічого не вдієш — треба. Ходімте.
Лікар відвернувся і зник в отворі тунелю. Решта перезирнулися й по черзі пірнули слідом за ним.
Похоронні роботи, як це назвав Хімік, закінчилися тільки пізно пополудні. Працювали напівголі, щоб не забруднити комбінезони, виносячи жахливий вантаж, чим тільки можна було — відрами, на бляшаних ношах, — закопали розчленовані рештки за двісті кроків від ракети, на вершині пагорба і, незважаючи на Координаторові заклики економити воду, витратили на миття аж п'ятеро відер. Кров великого створіння, поки вона не згорнулася, нагадувала людську, але швидко ставала оранжевою й, висихаючи, оберталася на жовтавий сипкий порошок.
Змучений екіпаж розташувався під ракетою, освітленою скісним промінням сонця; ніхто не міг навіть думати про їжу, всі тільки спрагло пили каву й воду; один за одним люди задрімали, хоч повинні були обговорити перший етап ремонтних робіт. Коли проснулися, була вже ніч. Треба було йти на склад по продукти, відкривати консерви, розігрівати їх, а потім — мити посуд. Опівночі раптом вирішили не лягати — всі-бо виспалися, — а розпочати підготовчі роботи.
Серця в них забилися жвавіше, коли вони заходилися звільняти від пластикових і металевих уламків кришку аварійного генератора. Працювали ручними домкратами, годинами розкопували сталевий мотлох, шукаючи кожну запасну частину, кожну дрібницю, рівень чи ключ; нарешті боковий генератор було оглянуто повністю, розбитий підшипник замінено новим, а лопаті найменшого з компресорів приведено в робочий стан. Інженер досяг цього досить простим, ба навіть примітивним способом: оскільки резервних лопатей було обмаль, він просто зрізав кожну другу лопать — продуктивність крильчатки, певна річ, від цього зменшилася, але, у всякому разі, вона була придатна для роботи. О п'ятій годині над ранком Координатор сповістив про закінчення робіт — так чи інакше, сказав він, їм доведеться здійснити ще не одну вилазку хоча б для поповнення запасів води; зрештою, знайдуться й інші причини, тож немає потреби змінювати ритм сну і відпочинку. Він запропонував поспати до світанку, а тоді знову взятися до діла.
Решта ночі минула спокійно. Вранці ніхто не виявляв бажання виходити на поверхню — всі були готові працювати далі — і то негайно. Інженер уже зібрав щось на зразок комплекту інструментів першої необхідності, і їм більше не доводилося по кожну дрібницю бігати по всіх каютах. Передусім перевірили розподільний щит, так густо всіяний слідами коротких замикань, що його довелося монтувати майже наново. Те, що вийшло з ладу, замінювали деталями, безжально знятими з інших агрегатів, які не працювали. Відтак приступили до запуску власне генератора. Розроблений Інженером план був досить ризикований: він запропонував ротор генератора привести в рух крильчаткою компресора, змінивши його на турбіну, котру обертав стиснений кисень. За нормальних умов аварійна система приводилася в рух водяною парою високого тиску з реактора, — реактор, серце корабля, вважається найміцнішим з усіх механізмів, — однак тепер, з огляду на повне виведення з ладу електромережі, про це нічого було й думати. Отож доводилось використовувати недоторканний запас кисню, але цей безцінний газ марнувався лише на перший погляд, — вони розраховували на те, що, тільки-но машинне відділення почне працювати, знову можна буде наповнити спорожнені балони атмосферним киснем. Іншого шляху не було — про те, щоб запустити атомний реактор без електрики, міг мріяти лише божевільний. Щоправда, Інженер, потай від інших, готовий був піти й на цей божевільний крок, якби "кисневий проект" підвів. Бо невідомо було, чи стиснений кисень не вичерпається раніше, ніж удасться запустити реактор.
Лікар стояв у вузенькій штольні під підлогою верхнього ярусу машинного відділення й збудженим голосом читав показання кисневих манометрів. Тиск у балонах падав. Решта працювали нагорі, крутячись, мов муха в окропі. Фізик вовтузився біля тимчасового розподільного щита реактора, змонтованого так, що в кожного земного фахівця, якби він подивився на нього, волосся диба стало б. Інженер, чорний, наче негр, від мастила, висячи головою вниз, кріпив щітки кілець, Координатор застиг поруч Кібернетика — обидва вони дивилися поки що на мертву шкалу лічильника нейтронів, а Хімік бігав від одного до іншого, мов хлопчисько, що подає інструменти.
Кисень сичав, компресор у ролі газової турбіни грізно гув, злегка побрязкуючи й вібруючи — крильчатка, з якою Інженер повівся так по-варварському, не була як слід збалансована, оберти генератора наростали, його виття набирало дедалі вищого тону, лампи, які звисали із сяк-так натягнених під стелею кабелів, давали уже біле, яскраве світло.
— Двісті вісімнадцять... двісті два... сто дев'яносто п'ять, — долинав монотонний, спотворений металевою луною голос невидимого Лікаря.
Інженер виліз з-під генератора, витираючи мастило й піт із зарослого обличчя.
— Можна, — видихнув він.
Від величезного напруження в нього тремтіли руки, і він не відчував ніякого хвилювання, коли Фізик сказав:
— Умикаю першу.
— Сто вісімдесят... сто шістдесят три... сто шістдесят, — розмірено повідомляв Лікар, перекрикуючи виття генератора, який почав уже давати пусковий струм на реактор і з кожною хвилиною вимагав дедалі більше кисню для підтримки обертів.
— Повне навантаження! — простогнав Інженер, який стежив за електроприладами.
— Умикаю все! — сповненим відчаю, ламким голосом вигукнув Фізик й, інстинктивно зіщулившись, мовби чекаючи удару, обома руками втиснув чорні ручки.
Кібернетик розтулив рот. Координатор, сам того не помічаючи, щораз міцніше стискував його плече. Вони дивилися на прямокутні шкали приладів з вибитим склом і нашвидку випростаними стрілками — лічильники щільності потоку швидких нейтронів, контролю циркуляції електромагнітних насосів, індикатора ізотопних забруднень і комплексних внутрішніх термопар реактора. Генератор стогнав, вив, з-під кілець, які погано контактували, сипалися іскри. Всередині реактора, за товстим, блискучим панциром панував мертвий спокій. Стрілки навіть не поворухнулися. Нараз Фізикові здалося, що всі вони помутніли, розмазалися, він заплющив очі, а коли знову розплющив їх, повні сліз, то побачив стрілки в робочих позиціях!