— Але ж у. цього, великого, немає ні ніг, ні очей, ні голови — нічого|— сказав Інженер і закурив, хоч раніше він сигарети й у рот не брав.
— Це з'ясується трохи згодом, — відповів Лікар. — Сподіваюся, ви не матимете нічого проти, якщо я зроблю розтин? Так чи інакше його треба порізати на шматки, інакше ми його звідси не винесемо. Я взяв би кого-небудь асистувати, але це може бути... досить неприємно. Добровольці є?
— Я. Я можу, — майже одночасно відгукнулися Координатор і Кібернетик.
Лікар підвівся з колін.
— Двоє — ще краще. Тепер я пошукаю інструменти, це займе трохи часу. Мушу сказати, що наше перебування тут надто ускладнюється — ще трохи, і потрібен буде цілий тиждень, щоб почистити собі одного черевика, — ми ніяк не можемо закінчити бодай щось із того, що розпочали.
Інженер і Фізик вийшли в коридор. Координатор, який повертався з перев'язочної вже в гумовому халаті, із засуканими рукавами, затримався біля них. Він ніс нікельовану тацю, повну хірургічних інструментів.
— Ви знаєте, як тут працює фільтр, — сказав він. — Якщо хочете курити, йдіть нагору.
Інженер і Фізик подалися до тунелю. До них приєднався Хімік, про всяк випадок прихопивши з собою електрожектор, якого Інженер залишив у машинному відділенні.
Маленьке, сплющене сонце стояло високо в небі, розігріте повітря тремтіло над пісками, наче желе. Вони всілися в довгій смузі тіні, яку відкидав згори похилий корпус
ракети.
— Дуже дивна тварина, і просто незбагненно, як вона могла запустити генератор, — сказав Інженер і потер щоку; щетина вже перестала колотися — у всіх повідростали бороди; то один, то інший весь час повторювали, що треба б поголитися, однак ні в кого на це не знаходилося часу.
— Але тепер, щиро кажучи, мене у всій цій історії найдужче тішить те, що генератор дав хоч якийсь струм. Це означає, що принаймні обмотка ціла.
— А замикання? — запитав Фізик.
— Нічого страшного — вибило тільки автоматичний запобіжник, це дрібниця. Механічна частина розсипалася зовсім, але ми собі з цим зарадимо. У нас є запасні комплекти підшипників, треба тільки пошукати. Звичайно, теоретично обмотку теж можна довести до ладу, тільки не голими руками, інакше ми над цим посивіємо. Тепер я розумію: в мене просто рука не підіймалася, щоб ретельно все перевірити — я боявся, що там повно пороху, а тоді, самі знаєте, що з нами було б.
— Реактор... — почав Хімік. Інженер скривився.
— Реактор само собою. До реактора черга ще дійде.
Спершу нам потрібен струм. Без струму ми нічого не вдіємо. Течу в охолодженні можна ліквідувати за п'ять хвилин, треба тільки позварювати труби. Для цього знов-таки мені потрібний струм.
— І ти що, думаєш узятися до машин негайно? — з надією в голосі запитав Фізик.
— Так. Ми складемо план черговості ремонтів, я вже радився про це з Координатором. Спершу треба мати бодай один справний агрегат. Звичайно, доведеться йти на певний ризик, бо агрегат треба запустити без атомної енергії — чорти його батька знають як! Хіба що киратом... Щоб його... Відколи не працює електричний розподільник, я навіть уявлення не маю, що діється в реакторі.
— Нічого страшного — нейтронові діафрагми діють навіть без дистанційного керування, — сказав Фізик. — Реактор автоматично перейшов на холостий стан — щонайбільше під час попереднього запуску може трохи підвищитися температура, якщо охолодження...
— Дякую! Реактор може розплавитись, а ти кажеш "нічого страшного"?
Вони сперечалися дедалі запальніше, потім почалася серйозна дискусія, а оскільки нікому не хотілося спускатися в ракету, то заходились креслити схему на піску, аж поки з отвору тунелю виринула Лікарева голова.
Вони підхопилися.
— Ну, що там?
— З одного боку, ми довідалися дуже мало, а з іншого, навпаки, багато, — відповів Лікар, у якого був досить-таки своєрідний вигляд, бо над поверхнею стирчала тільки його голова. — Мало, — тягнув він, — бо, хоч як дивно це звучить, — а я й досі ще не певний, чи це одне створіння, чи двоє. В усякому разі, це тварина. Вона має дві кровоносні системи, але вони розділені не повністю. Те, велике — носій — рухалося, як я думаю, стрибками або кроками.
— Це велика різниця, — зауважив Інженер.
— А може, і так, і так, — пояснив Лікар. — Те, що мало вигляд горба... там у нього травний тракт.
— На спині?
— Це була не спина! Коли його вдарило струмом, воно впало догори черевом!
— Що? Ти хочеш сказати, що те, маленьке, схоже на... — Інженер зам'явся.
— На дитя, — спокійно докінчив Лікар. — Так, воно якимось чином їздило верхи на цьому носії — в усякому разі, Це цілком можна припустити. Ну, не верхи, — виправився він, — найчастіше, мабуть, воно сиділо всередині великого тулуба — там є таке собі сумчасте гніздо, і єдине, з чим його можна порівняти, то це сумка кенгуру, але схожість дуже приблизна й не має функціонального значення.
— І ти допускаєш, що це створіння розумне? Як на мене... — сказав Фізик.
— Воно не може не бути розумним, якщо зуміло відчинити двері й зачинити їх за собою, не кажучи вже про запуск машин, — відповів Лікар, який чомусь ке виявляв особливого бажання виходити на поверхню, — заковика тільки в тому, що в нього відсутня нервова система в нашому розумінні.
— Тобто як?! — аж підскочив Кібернетик. Лікарева голова підвела брови.
— Нічого не вдієш. Це факт. Там є органи, призначення яких становить для мене поки що цілковиту загадку. Є спинний мозок, однак у черепі — в цьому маленькому черепі — мозку немає. Точніше, там є щось, але перший-ліпший анатом назвав би мене неуком, якби я спробував переконати його, що це мозок... Якісь залози, схожі на лімфатичні, а між легенями — в нього аж троє легенів — я виявив щось дуже дивне. Щось таке, що мені вельми не сподобалося. Я поклав це в колбу зі спиртом, потім зможете оглянути. А зараз нас чекають нагальніші справи. Машинне відділення, на жаль, виглядає як різниця. Треба негайно все повиносити й позакопувати — в ракеті досить тепло, і поспішати справді необхідно — особливо за такої спеки. Можете надіти темні окуляри й зав'язати собі обличчя, запах не огидний, але така маса сирого м'яса...
— Ти жартуєш? — збліднувши, запитав Фізик.