Вони ввійшли досередини. Фізик почав копирсатися в купі паперів під шафкою, і в цю мить щось зацокало.
Фізик викидав із кутка шелесткі згортки й нічого не почув, але Лікар весь нашорошився.
— Що це? — запитав він.
Фізик випростався й, теж почувши цокіт, глянув на товаришів переляканими очима.
— Це Гейгер, там... стійте! Десь витік...
Він підскочив до лічильника. Дуплекс усе ще стояв непорушно й водив очима по приладах. Нараз він наблизився до столу, й лічильник зацокотів довгими чергами, наче барабанщик, що вибиває протяжний дріб.
— Це він! — крикнув Фізик, обіруч схопив металевий циліндр і спрямував його на велетня.
Лічильник аж завібрував.
— Радіоактивний? Він? Що це означає? — запитав приголомшений Кібернетик.
Лікар зблід. Він підійшов до столу, глянув на тремтливий індикатор, узяв із Фізикових рук металевий циліндр і почав водити ним у повітрі довкола дуплекса. Дріб слабшав тим виразніше, чим вище підіймав він лічильник. Коли він опустив його до товстенних, незграбних ніг прибульця, мембрана аж заревла. На шкалі апарата спалахнув червоний вогник.
— Радіоактивне зараження... — пробелькотів нарешті Фізик.
Здивований дуплекс переводив очі з одного на іншого, нітрохи не занепокоєний незрозумілою для нього операцією.
— Він потрапив сюди через отвір у мурі, який пропалив Захисник, — тихо сказав Лікар. — Там радіоактивна пляма... І він пройшов по ній...
— Не наближайтеся до нього! — крикнув Фізик. — Він випромінює щонайменше мілірентген за секунду! Зачекай — його треба якось... Якщо ми загорнемо його в керамітову фольгу, можна буде ризикнути...
— Але ж, чоловіче, тут ідеться зовсім не про нас! — підвищив голос Лікар. — Тут ідеться про нього! Як довго він міг там перебувати? Скільки одержав рентгенів?
— Н... не знаю. Звідки я це можу знати... — Фізик весь час дивився на стрекотливий лічильник. — Ти повинен щось зробити! Ацетатна ванна, абразія епідермісу... Дивіться, він... він нічого не розуміє!
Лікар мовчки вибіг із лабораторії й за хвилину повернувся з аптечкою першої протирадіаційної допомоги. Дуплекс спершу ніби хотів опертися незрозумілим процедурам, але потім дозволив робити з собою все, що треба.
— Надінь рукавиці! — крикнув Фізик Лікареві, який голими руками торкався дуплексової шкіри.
— Розбудити решту? — невпевнено запитав Кібернетик, який стояв під стіною, опустивши руки.
Лікар швидко натягував важкі рукавиці.
— Навіщо? — сказав він і низько нахилився над дуплексом. — Поки що нічого... Еритема з'явиться через якихсь десять — дванадцять годин, якщо...
— Якби ми могли з ним порозумітися, — буркнув Фізик.
— Переливання крові, тільки як? Звідки? — Лікар дивився перед собою невидющими очима. — Той, другий! — раптом вигукнув він, але тут же завагався й додав уже тихіше: — Ні, не можна... довелося б спершу дослідити кров обох на аглютинацію — може виявитися, що в них різні групи...
— Послухай, — Фізик відвів його набік, — справи дуже кепські. Я боюся... ну, ти розумієш? Він, мабуть, пройшов по радіоактивній плямі, тільки-но спала температура: в зоні мікроанігіляційної реакції завжди утворюється багато радіоізотопів. Рубідій, стронцій, ітрій і все інше. Рідкоземельні елементи. Поки що він нічого не відчуває, найраніше завтра — так я думаю. Чи є в його крові білі тільця?
— Є, однак вони мають зовсім інший вигляд, ніж людські.
— Усі клітини, які щедро розмножуються, завжди вражаються однаково, незалежно від виду. У нього повинна бути трохи більша опірність, ніж у людини, але...
— Ти звідки знаєш?
— Бо нормальна радіоактивність грунту тут майже вдвічі вища, ніж на Землі, отже, вони до певної міри можуть бути до неї пристосовані. Твої антибіотики тут, звичайно, безсилі?
— Так, безсилі; тут, мабуть, існують зовсім інші бактерії...
— Так я і думав. Знаєш що? Ми повинні перш за все якось порозумітися з ним... Випитати якомога більше. Реакція настане щонайраніше через кілька годин...
— А! — Лікар швидко глянув на Фізика й опустив очі.
Вони стояли за п'ять кроків від дуплекса, який напівлежав під стіною й не спускав з них своїх блідо-голубих очей.
— Витягнути з нього якомога більше, перш ніж він... помре?
— Я не думаю про це таким чином, — відповів Фізик, намагаючись зберегти спокій. — Я припускаю, що він поводитиметься, як людина. Психічну здатність він зберігатиме ще декілька годин, а потім настане апатія, — та ти й са'м це добре знаєш... На його місці кожен із нас думав би передусім про виконання завдання!
Лікар знизав плечима, глянув на нього спідлоба й раптом усміхнувся:
— Кожен із нас, кажеш? Так, можливо, знаючи, що сталося. Але він постраждав через нас. З нашої вини.
— Ну то й що з цього? Невже для тебе важлива якась спокута? Не будь смішним!!
Фізикове обличчя вкрилося червоними плямами.
— Ні, — сказав Лікар. — Я з тобою не згоден. Розумієш? Це, — він показав на дуплекса, — хворий, а це, — він тицьнув пальцем у свої груди, — лікар. І всім, крім лікаря, тут зараз нічого робити.
— Ти так вважаєш? — глухо запитав Фізик. — Але ж це не наша провина, що...
— Неправда! Він опромінився, бо йшов по сліду Захисника! Та досить уже про це. Я повинен узяти в нього кров.
Лікар підійшов до дуплекса із шприцем у руці. Якусь секунду постояв над ним, ніби вагаючись, потім повернувся до столу пб другий шприц. На обидва насадив голки, вийняті з гамма-стерилізатора.
— Допоможи мені, — обернувся він до Кібернетика.
І наблизився до дуплекса. На його очах оголив свою руку, Кібернетик увів голку йому у вену, втягнув трохи крові й відступив назад; тоді Лікар узяв другий шприц і, торкаючись шкіри дуплекса, знайшов судину, глянув йому в вічі й устромив у неї голку. Кібернетик стояв над ними. Дуплекс навіть не здригнувся. Його ясно-рубінова кров заповнила скляний циліндр шприца. Лікар спритно вийняв голку, притиснув кривавлячу ранку тампоном вати і вийшов, високо тримаючи шприц у руці.
Фізик і Кібернетик перезирнулися. Кібернетик іще хвилину потримав у руці шприц із Лікаревою кров'ю, а потім поклав його на стіл.
— Що ж тепер? — запитав він.
— Він міг би нам усе розповісти! — Фізик немовби перебував у гарячці. — А цей, цей... — І він раптом глянув Кібернетикові у вічі.