Дзвінок у двері

Страница 44 из 48

Рекс Стаут

Саул узяв собі жовтий стілець, а я сів за свій стіл.

– В яку це пастку ви їх заманили? – спитала місіс Бранер.

Вулф похитав головою:

– Про це потім. Містер Гудвін розповість вам усе докладно, коли вам і йому це буде зручно. Я хочу поговорити з вами не про те, що вже зроблено, а про те, що тепер іще слід зробити. Ви – мій клієнт, і я маю оберігати вас від неприємностей. Наскільки ви обережні?

Місіс Бранер насупила брови.

– Чому ви про це питаєте?

– Спершу дайте відповідь на моє запитання. Наскільки ви обережні? Чи можна вам довірити таємницю?

– Можна.

Вулф повернув голову до мене:

– А ви, Арчі?

Хай йому грець! І треба ж йому ще й мене збивати з пантелику! А що, як я знову зміню свою думку й вирішу з нею одружитись?

– Можна, – кинув я. – Якщо тільки ви маєте на увазі те, про що я думаю.

– Звичайно, те, – кивнув головою Вулф і звернувся до місіс Бранер: – Я хочу вберегти вас від однієї неприємності, а саме: поліція, певно, візьме вашу секретарку в вашій конторі, – може, навіть при вас, – на допит у зв'язку з убивством, яке вона, мабуть, сама й учинила.

Щойно Вулф збив з пантелику Perra, а тепер просто ошелешив клієнтку. Ні, рота вона не роззявила, місіс Бранер тільки втупилася у Вулфа. Мову їй відібрало.

– Я сказав, "мабуть", – провадив Вулф, – хоча це майже не викликає сумніву. Жертвою став Морріс Елтхауз. Містер Гудвін докладно розповість вам і про це, але після того, як обставини проясняться остаточно. Я б не казав вам поки що нічого, але ви – мій клієнт і маєте право на мій захист. Я хочу дати вам одну пораду.

– Я не вірю, – нарешті озвалася місіс Бранер. – Я хочу знати всі деталі негайно!

– Ви їх не взнаєте! – різко кинув Вулф. – У мене був напружений тиждень, ні вдень ні вночі я не знав спокою. Якщо ви наполягатимете на своєму, я просто піду з кабінету, а ви підете з цього будинку, і вам доведеться тоді розпитувати про все в міс Дакос. Це її насторожить, і вона втече, а коли поліція її розшукає й заарештує, у них знайдуться запитання і до вас – запитання коректні, однак їх буде багато. Ви цього хочете?

– Ні.

– Тоді я дам вам пораду. – Вулф глянув на годинник. Було п'ять хвилин на першу. – О котрій годині міс Дакос іде на ленч?

– Як коли. Вона їсть у буфеті при фірмі звичайно десь о першій..

– В такому разі містер Пензер поїде зараз із вами. Скажете міс Дакос, що надумали відремонтувати свій кабінет – перефарбувати стіни, потинькувати їх місцями чи ще щось таке, – і до кінця тижня вона не буде вам потрібна. А містер Пензер сьогодні ж почне готувати кімнату до ремонту. Вашу секретарку цими днями, певно, візьмуть під варту, але це станеться не у вашій конторі. Я не хочу, щоб убивцю заарештовували в будинку мого клієнта. А ви?

– Ні.

– Та й навряд чи вам приємно буде сидіти в кабінеті з секретаркою, чекаючи, що ось-ось з'явиться поліція і забере її.

– Так…

– Тоді можете мені подякувати – коли вам буде зручно, – за те, що я вас попередив. Я розумію, у вас зараз нема для цього гумору. Можна містерові Пензеру поїхати в машині з вами, чи нехай їде окремо? Ви могли б обговорити з ним усе по дорозі. Він чоловік не дурний.

Місіс Бранер глянула на мене, потім перевела погляд знов на Вулфа.

– Чи не міг би поїхати зі мною містер Гудвін?

Останньої фрази Саул уже не чув. Я не змінив свого наміру щодо одруження, і хоч взагалі волію розважати жінку сам, сьогодні про неї хай уже подбає Саул.

– Ні, – відповів Вулф, – містер Гудвін має роботу.

Бідолашній жінці не залишилось нічого іншого, як згодитись на Саула. Той приніс із вітальні хутро і допоміг їй вдягтися. Сказати по правді, мою душу краяли муки ревнощів. Коли обоє приїдуть на Сімдесят четверту вулицю, місіс Бранер по-справжньому оцінить Саула. Я не хотів нав'язуватись і не пішов проводжати їх до передпокою.

Двері за ними причинилися. Вулф підвів голову й промовив:

– Скажіть же що-небудь!

– Сто чортів у печінку! – відповів я. – Вам цього досить? Один мій знайомий, Бірнбаум, вживав цих слів на доказ того, що він не забобонний. Сто чортів у печінку!

– Гаразд.

– От і добре.

– Наш телефон поки що підслуховується. Ви б не могли побачитися до ленчу з містером Кремером?

– Краще після ленчу. Кремер матиме тоді кращий настрій. Щоб одержати ордер, йому потрібно буде з годину чи десь близько години.

– Чудово! Але не… Чого тобі, Фреде?

У дверях стояв Фред Деркін.

– Вони хочуть поснідати! – промовив він.

14

Кабінет старшого поліцейського інспектора з відділу вбивств Південного району міста на Двадцятій західній вулиці був хоч і не зовсім занедбаний, проте вигляд мав досить-таки непривабливий. Лінолеум на підлозі вичовганий, письмовий стіл давно просив лаку, а щодо вікон, то я взагалі ніколи не бачив їх по-справжньому чистими. Стільці, крім того, на якому сидів сам Кремер, були прості й тверді, зате зі справжнього дерева. Коли о двадцять п'ятій хвилині на третю я примостився на одному з них, господар кабінету відразу накинувся на мене:

– Я ж вас просив не дзвонити й не приходити!

Я кивнув головою:

– Але тепер усе з'ясувалося, і я вирішив прийти. Містер Вулф…

– Що з'ясувалося?

– Він заробив ті сто тисяч ще й гонорар.

– Дідька рогатого він заробив! Хіба Вулф узяв їх не для того, щоб здихатись місіс Бранер?

– Для того. Сто чортів у печінку! Але ми не виконали вашого розпорядження. Ми…

– Я не давав ніякого розпорядження!

– Ну гаразд. Ми взнали, що Морріса Елтхауза застрелили не агенти ФБР. Ми підозрюємо, хто це зробив, і, гадаємо, зможемо викрити вбивцю. Я не маю наміру розповідати вам про те, як ми загнали на слизьке ФБР. Не того я сюди прийшов. Колись, як матимете час, містер Вулф із задоволенням про все вам розповість. Ви теж дістанете задоволення. Цього разу він довго цілився, як ніколи довго, і таки влучив. Та я прийшов побалакати про вбивство.

– Ну-ну, балакайте!

Я дістав з нагрудної кишені фотокартку і простяг Кремерові.

– Навряд чи ви бачили її раніше, – промовив я. – Але один чи й кілька людей з ваших цю фотокартку бачили. Вона лежала в комоді у спальні Елтхауза. Ключі від квартири мені дала його мати, тож не пробуйте звинуватити мене в тому, нібито я незаконно проник до приватного житла. Погляньте на зворот.