— Після обіду я скажу бабусі про кошеня і запитаю, чи зможу я його залишити, — мовила Джейн.
— Ой, бідна дитино, дістанеться тобі на горіхи, — сказала собі Мері, коли двері за Джейн зачинилися. — Міс Робін мала б частіше за неї заступатися…, але вона завжди була у матері під п'ятою. Ну та що, хай би хоч обід вийшов добрий, то, чей, стара пані буде в доброму гуморі. Шкода, що я того чорничного пирога спекла. Щастя, що вона не знає, що то міс Вікторія приправляла салату, — як очі не бачать, то й серце не болить.
Але обід проходив недобре. Напруга висіла у повітрі. Бабуся нічого не говорила, схоже, якась недавня подія її роздратувала. Тітка Гертруда взагалі ніколи не розмовляла за столом. Мама видавалася скованою і жодного разу не намагалася переслати Джейн один із їхніх маленьких сигналів… торкнутися губи, підняти брову, зігнути палець, що означало "моє серденько", "люблю тебе", "вважай себе поцілованою".
Джейн, обтяжена своєю таємницею, ніяковіла ще більше, ніж завжди, і, коли їла чорничного пирога, впустила виделку зі шматком пирога на стіл.
— Таке, — сказала бабуся, — можна було б вибачити дитині до п'яти років. Але не дівчинці твого віку. Чорничну пляму майже неможливо вивести, а скатертина — одна з моїх найкращих. Та, звичайно, це все дрібниці.
Джейн розгублено глянула на стіл. Вона не могла зрозуміти, як такий малесенький шматочок міг зробити таку величезну пляму. І, звичайно, саме в цю несприятливу мить маленьке пухнасте муркаюче створіння втекло з-під нагляду Мері, пробралося до їдальні і вискочило Джейн на коліна. Серце Джейн опустилося їй у п'яти, аж у черевики.
— Звідки тут узявся кіт? — суворо запитала бабуся.
— Я не повинна боятися, — відчайдушно подумала Джейн.
— Я знайшла кошеня на вулиці і принесла, — сказала вона відважно…, як на думку бабусі, — зухвало. — Воно так змерзло і зголодніло. Подивіться, бабусю, яке воно худеньке. Можна, я його залишу? Воно таке миленьке. Я пильнуватиму, щоб воно вам не заважало… Я…
— Люба Вікторіє, не робися смішною. Думаю, ти знаєш, що ми тут котів не тримаємо. Будь така ласкава, забери звідси це створіння.
— Але ж не на вулицю, бабусю, ДУЖЕ ПРОШУ. Бачите, який там дощ зі снігом… воно там загине.
— Я очікую, Вікторіє, що ти мені беззаперечно підкорятимешся. Ти не можеш завжди робити все, що тобі заманеться. Час від часу мусиш рахуватися з іншими. Зроби мені таку ласку і не здіймай шуму через дрібниці.
— Бабусю, — палко розпочала Джейн. Але бабуся ледь підняла зморшкувату руку в блискучих перснях.
— Негайно, негайно, не накручуй себе, Вікторіє. Забери його звідси.
Джейн забрала кошеня на кухню.
— Не переймайтеся, міс Вікторія. Я скажу Френкові, щоб він поклав його в гаражі на килимок. Йому там буде вигідно. А завтра знайду для нього добрий дім. Віддам своїй сестрі, вона котів любить.
Джейн ніколи не плакала, тож не плакала і тоді, коли мама тихенько зайшла до її кімнати, щоб поцілувати надобраніч. Але була готова до бунту.
— Мамусю, я б хотіла, щоб ми звідси пішли… тільки ти і я. Я ненавиджу це місце, мамусю, я його ненавиджу.
Тоді мама сказала дивні й сумні слова:
— Тепер жодна з нас не зуміє звідси піти
7
Пригода з фотографією зосталася для Джейн таємничою. Коли її біль та гнів проминули, зосталася тільки безнадійна спантеличеність. Чому… ЧОМУ… зображення цілковито їй незнайомої людини так схвилювало усіх на Веселій, 60, насамперед маму?
Якось вона прийшла в гості до Філіс. Час від часу Джейн мусила проводити пополудні у Філіс. Цей візит вийшов таким самим не надто вдалим, як і попередні. Хоча Філіс старалася бути гостинною. Показала Джейн всіх своїх нових ляльок, нові сукні, нові пантофельки, нове перлове намисто, нову китайську свинку. Філіс збирала порцелянових свинок і, схоже, вважала "занудами" усіх, що тими свинками не цікавилися. Вона поводилася ще більше протекційно і поблажливо, ніж зазвичай. Тому Джейн була ще скованішою, ніж зазвичай, і обидві смертельно нудьгували.
Для всіх зацікавлених стало значним полегшенням, коли Джейн взяла суботній "Вечірній Вісник" і занурилася в нього, хоча її ніскільки не цікавили поміщені у світській хроніці фотографії наречених і дебютанток, зведення з фондової біржі, ані навіть стаття "Мирне врегулювання міжнародних конфліктів" Кеннета Говарда, якій було відведене почесне місце на першій сторінці. Джейн мала неясне відчуття, що їй не слід читати "Вечірнього Вісника". З якихсь незрозумілих причин бабуся ту газету не схвалювала. Вдома вона ніколи її не мала.
Зате Джейн сподобалася фотографія Кеннета Говарда на першій сторінці. Якусь мить вона зачаровано дивилася на ту фотографію. Ніколи не бачила Кеннета Говарда…, не знала ні хто він, ні де живе…, але відчувала, що це фото когось такого, що вона його добре знає і він дуже їй подобається. Їй усе в ньому подобалося… його дивні кутасті брови… густе неслухняне волосся, відкинуте з чола… складки у кутиках губ… трохи суворий погляд очей, якому суперечили веселі зморщечки біля них… та ще квадратне, розділене посередині підборіддя, яке Джейн дуже щось нагадувало, хоча вона і не могла згадати, що саме.
Це підборіддя здалося їй давнім приятелем. Джейн подивилася на обличчя з фотографії та глибоко зітхнула. Відразу зрозуміла, що, коли б вона любила свого батька, а не ненавиділа його, то хотіла б, щоб він виглядав як Кеннет Говард.
Джейн так довго роздивлялася фотографію, аж Філіс здивувалася.
— Чого ти так на неї дивишся, Джейн?
Джейн отямилася.
— Можу я взяти цю фотографію, Філіс? Дуже тебе прошу.
— Яку фотографію? Чому… оцю? Ти його знаєш?
— Ні, раніше я ніколи про нього не чула. Але це фото мені подобається.
— А мені — ні, — Філіс зневажливо глянула на фото. — Чому… він же старий. І зовсім негарний. От, Джейн, дивися, на другій сторінці чудове фото Нормана Тейта… я тобі покажу.
Джейн не цікавилася Норманом Тейтом, ані жодною іншою кінозіркою. Бабуся не схвалювала того, щоб діти ходили в кіно.
— Якщо можна, я хотіла б це фото, — твердо сказала вона.
— Гадаю, можеш узяти, — змилосердилася Філіс. Про себе подумала, що Джейн ще "занудніша", ніж досі. Як вона жаліла таких занудок! — Напевно, ЦЕ фото нікому більше не потрібне. Мені воно нітрішки не подобається. Він так виглядає, наче б позаочі з нас сміявся.