Пожвавившись, Стефан піднявся із землі, підійшов до двора і почав просити, щоб його впустили, але нікого не було видно. На його несміливе гукання відповів голос із середини:
— Хто привів тебе сюди?
— Віра,— відповів Стефан.
Брама трохи відхилилася.
— Чи ти терпів, щоби стати гідним проживання у дворі життя?
Так,— відповів Стефан,— але найбільше з власної вини.
Брама відкрилася на половину.
Чи ти завжди виконував свої обов'язки? — звучало третє запитання.
— Tie завжди,— зітхнув Стефан і впав на коліна. — Я часто блудив, але й карався за се великими докорами мого сумління. Прости мені й пусти у двір життя, за котрим я так тужив.
Брама розкрилася цілком, і на середині гарного огорода, по котрім проходжувалося багато людей, Стефан побачив свою сестру. Він підбіг до неї і обійняв обома руками.
Але коли вона повела його до близького потока, щоби напився цілющої водиці, у воднім зеркалі він побачив згорбленого старця, який був подібний на нього.
Тепер Стефан зрозумів, що на шукання двора життя пройшло ціле його життя...
[1] Обліг — протягом кількох років не оране, не оброблене поле; переліг.