— Ким зайняте? — лиховісно запитав кларнет.
— Мною, Галкіним.
— А іще ким?
— Палкіним, Малкіним, Чалкіним і Залкіндом.
— А Йолкіна у вас нема? Це наше місце.
З обох боків наспіла підмога. Тричі підперезаний мідним змієм-гориничем, стояв гелікон — найпотужніша машина в оркестрі. Похитувалась подібна до вуха волторна. Тромбони стояли в повній бойовій готовності. Сонце тисячу разів відбилось у бойовому обладунку. Темно і дрібно виглядало звукове оформлення. Там мигало пляшкове скло, блідо світилися клістирні кухлі і саксофон, — обурлива пародія на духовий інструмент, насіннєва витяжка із справжньої духової труби, — був жалюгідний і схожий на носогрійку.
— Клістирний батальйон, — сказав задирака-кларнет, — претендує на місце.
— Ви, — сказав Залкінд, намагаючись підшукати найдошкульніше слово, — ви — консерватори від музики!
— Не заважайте нам репетирувати!
— Це ви нам заважаєте!
— На ваших нічних посудинах чим менше репетируєш, тим краще виходить.
— А на ваших самоварах, репетируй — не репетируй, ні біса не вийде.
Не дійшовши ніякої згоди, обидві сторони залишились на місці і уперто заграли кожна своє. Вниз рікою попливли звуки, які міг би породити тільки трамвай, повільно проповзаючи по битому склу. Духовики виконували марш Кексгольмського лейб-гвардії полку, а звукове оформлення — негритянський танок: "Антилопа біля джерел Замбезі". Скандал був припинений особистим втручанням голови тиражної комісії.
Об одинадцятій годині велику працю закінчено. Задкуючи, Остап і Вороб'янінов потягли транспарант до капітанського містка. Перед ними, знявши руки до зір, біг товстунець, завідувач господарства. Спільними зусиллями транспарант було прив'язано до поручнів. Він височів над пасажирською палубою, як екран. За півгодини електротехнік підвів до спини транспаранта проводи і приладнав всередині його три лампочки. Залишилось повернути вимикач.
Попереду, праворуч од носа, уже миготіли вогники міста Васюки.
На урочистий момент освітлення транспаранта завідувач господарства скликав усе населення пароплава. Іполит Матвійович і великий комбінатор дивились на зібраних згори, стоячи обабіч темної іще скрижалі.
Кожну подію на пароплаві плавуча установа брала близько до серця. Друкарки, кур'єри, відповідальні працівники, колумбівці і пароплавна команда стовпилися, задерши догори голови, на пасажирській палубі.
— Давай! — скомандував товстунець. Транспарант освітився.
Остап глянув униз, на натовп. Рожеве світло лягло на обличчя.
Глядачі засміялись. Потім запала тиша. І суворий голос знизу сказав:
— Де завгосп?
Голос був такий відповідальний, що завгосп, не рахуючи приступок, кинувся вниз.
— Подивіться, — сказав голос, — полюбуйтесь на вашу роботу!
— Зараз витурять! — шепнув Остап Іполитові Матвійовичу.
І справді, на горішню палубу, як яструб, вилетів товстунець.
— Ну, як транспарантик? — нахабно запитав Остап. — Доходить?
— Збирайте речі! — закричав завгосп.
— Навіщо така поквапність?
— Зби-рай-те речі! Геть! Ви під суд підете! Наш начальник жартувати не любить.
— Женіть його! — долинув знизу відповідальний голос.
— Ні, серйозно, вам не подобається транспарант? Де, справді, кепський транспарант?
Далі вести гру не було жодного сенсу. "Скрябін" уже пристав до Васюків, і з пароплава можна було бачити очманілі лиця васюкінців, що з'юрмились на пристані.
У грошах категорично було відмовлено. На збори дано п'ять хвилин.
— Суча лапа! — сказав Симбієвич-Синдієвич, коли компаньйони сходили на пристань. — Доручили б оформлення транспаранта мені. Я б його так зробив, що ніякий Мейєрхольд зо мною не помірявся б.
На пристані концесіонери зупинились і глянули вгору. У чорних небесах сяяв транспарант.
— М-да, — сказав Остап, — транспарантик досить дикий. Мізерне виконання.
Рисунок, зроблений хвостом непокірного мула, проти Остапового транспаранта видався б музейною коштовністю. Замість сіяча, що розкидає облігації, шкідлива Остапова рука змалювала якийсь обрубок з цукровою головою і тонкими батогами замість рук.
Позаду концесіонерів палав світлом і гримів музикою пароплав, а попереду, на високому березі, був морок повітової півночі, собачий гавкіт і далека гармонь.
— Резюмую становище, — сказав Остап життєрадісно. — Пасив: ні копійки грошей, три стільці одпливають вниз рікою, ночувати ніде і жодного значка диткомісії. Актив: путівник по Волзі видання тисяча дев'ятсот двадцять шостого року (довелось позичити у мосьє Симбієвича в каюті). Бездефіцитний баланс підбити дуже важко. Ночувати доведеться на пристані.
Концесіонери влаштувались на пристанських лавках. При світлі поганенького гасового ліхтаря Остап прочитав з путівника:
"На правому високому березі — місто Васюки. Звідси йдуть лісові матеріали, смола, лико, рогожі, а сюди привозять речі широкого вжитку для краю, що лежить за 50 кілометрів від залізниці.
У місті 8000 жителів, державна картонна фабрика з 320 робітниками, маленький чавуноливарний, броварний і шкіряний заводи. Із шкільних закладів, крім загальноосвітніх, лісний технікум".
— Становище куди серйозніше, ніж я думав, — сказав Остап. — Вибити з васюкінців гроші для мене поки що нерозв'язне завдання. А грошей нам потрібно щонайменше тридцять карбованців. По-перше, нам треба харчуватись і, по-друге, обігнати тиражну балію і стрітися з колумбівцями на суходолі, в Сталінграді.
Іполит Матвійович згорнувся, як старий худий кіт після сутички з молодим суперником — кипучим володарем дахів, горищ і слухових вікон.
Остап розгулював уздовж лавок, міркуючи і комбінуючи. До першої години ночі чудовий план був готовий. Бендер розклався поруч компаньйона й заснув.
Розділ XXXIV
Міжпланетний шаховий конгрес
Зранку по Васюках ходив високий, худий дідок у золотому пенсне і в коротких, дуже брудних, вимащених фарбами чоботях. Він наклеював на стіни рукописні афіші:
29 ЧЕРВНЯ 1927 Р.
У приміщенні клубу "Картонажник"
відбудеться
лекція на тему
"ПЛОДОТВОРНА ДЕБЮТНА ІДЕЯ"
І СЕАНС ОДНОЧАСНОЇ ГРИ В ШАХИ
на 160 шахівницях
гросмейстера (старший майстер) О. Бендера.
Всі приходять зі своїми шахівницями.
Плата за гру — 50 коп.
Плата за вхід — 20 коп.