Ось іще що.
Коли зустрінете куму на вулиці і, привітавшись, запитаєте: "Кумасю, записалися до школи?" — "Записалася!" — скаже кумася…
Не кажіть:
— От дурна!
Не кажіть через те, що дурна не та кума, що ви її зустріли, а зовсім інша кума…
ЗЕМЛЯ — МІСЯЦЬ — МАРС
Заснувалось товариство міжпланетного сполучення. Недалеко той час, коли можна буде побувати на Марсі, на Місяці і т. ін.
Ми — практики…
Ми, само собою розуміється, не від того, щоб побувати на Місяці, чи на Марсі, чи навіть на Сатурні й на Нептуні…
На Місяць, приміром, це не тяжко… П'ять день усього летіти… Це — небагато…
Зарядять вас в ракету (ракетами, кажуть, туди їздитимемо), вистрелять, приміром, у понеділок, а в п'ятницю вже ви з Місяця знайомих на Землі ручкою вітаєте:
— Здрастуйте! Уже тут!..
А от на Марс уже тяжче. 256 днів на Марс треба летіти.
8 V2 місяців… Тяжкувато трохи… Це ж іще як ніякої в путі тобі притичини не трапиться, не зачепишся там за якийся Волосожар чи за Чепігу… А то й цілий рік доведеться їхати, поки до того Марса дочвалаєш…
Довгенькотаки… Хоч за час революції й доводилося з Харкова до Києва місяців чотири іноді їхати, так про те ми вже забули, — це раз, а друге — чотири місяці не вісім місяців…
Та й то таки ж було у себе вдома. На станції можна було й яйце яке за кожуха виміняти, а то ж дорога невідома, харчі треба з собою брать… А як підрахувати, скільки треба самого хліба на 256 днів брати, та солі, та цукру, то й вийде так, що доведеться в одній ракеті сідати самому, а за тобою десяток ракет з харчами свистітимуть…
Та ще, хай бог боронить, посміється котрийсь із механіків та "зарядить" харчі дужче, як вашу ракету, і вийде так, що ви ще тільки до Місяця долітаєте, а ракета з бубликами вже аж біля Венери… І крикнути нема кому:
— Перейміть, товариші!..
Та що й казати, — попервах чимало буде всіляких незручностей…
Потім воно, звичайно, налагодиться…
Коли по дорозі на Місяці, на Венері та й на інших дрібніших планетах ларьок буде, тоді не так страшно…
Долетів, розрядивсь із ракети, забіг, перекусив і заряджайсь далі…
А зразу все з собою доведеться брати…
Наші практичні пропозиції з цього приводу такі:
Перш ніж розпочинати рейси в міжпланетні простори й на різні планети, слід по путі:
1) Позаснувати ларки.
2) їдальні церобкоопівські, з умовою тільки, що там швиденько подаватимуть їсти, бо ракета — не кінь і не трамвай…
3) Не завадило б на Місяці й "Нову Баварію" причепити.
4) На Венері (до неї 112 день їхати) лікарню з родильним відділом, бо всяко може в дорозі бути… '
Першу партію висадити на Марс соціально небезпечного елемента… Бо хоч воно й пишеться, що марсіани народ культурний, та хто їх знає,— ніхто ж їх не бачив… Це ж тільки гадки… Прилетиш, може, вилізеш, а земляки з Марса підскочать, миттю тебе на шпичку та шашлик із тебе й засмажать…
Доказуй тоді, що ти з добрими намірами.
ТА ВЧІТЬСЯ Ж!
З 23 жовтня до 1 листопада — Тиждень ліквідації неписьменності.
І
— Прибігла оце до тебе, Килинко, та й не знаю, як тобі й сказати… Листа оце дістала! Од Андрія, мабуть… Перечитай, голубонько, що там воно написано…
Килинка читас:
"Люба моя Степанидонько! Ох же ж і скучив я за тобою, голубонько!
Ох же ж і сумую! Як ізгадаю, моя рибонько, як ото ми з тобою під вербою як станемо, та вже цілуємосяцілуємося, цілуємосяцілуємося! Оце сидю листа пишу, а губи самі тільки цмокцмокцмок! А як приходив до тебе в клуню! Місяць світить, зірки сяють…
А я потихенькупотихісіньку, щоб і не хруснуть…
Та що вже наобнімаємося, та що вже напригортаємось… І ніхто й не знає, що ми любимось. Ось як скінчу службу проти всіх хижаків та капіталістів, приїду і зразу опридільонно в загс.
Цілую тебе, твій Андрій Іванович Обротька".
Прочитала Килима Аидрієвого до Степаниди листа…
Радіє Степанида не забув Андрій.
А на другий день у селі:
— Ач яка свята та божа!
— Аз Андрієм під вербою!
— А в клуні! "Пригортаємось, обнімаємось"! Іч яка! А вдома мати:
— Андрія тобі?! У клуню тобі?! "Мені в хаті, мамо, душно"?! Може, тобі у касамол?! Ууу, страмнюча!..
…Плаче Степанида…
Дістав листа Петро від Марини, що до міста виїхала…
— Прочитай, Іване, а то я не втну… Прочитав Іван…
А на другий день у селі…
— А Петро з Мариною! Ой і хитрий же! Коли ж це вони встигли?!
Та все:
— Гугугу!
Принесли дядькові Свиридові умову про оренду.
— Підпишись!
— Неграмотний!
— Став хреста! Поставив.
А на другий день на селі:
— Свирид жінки одцурався! Підписав бумагу, де написано: "Одказую свою жону єдину на церкву…"
Хлопці поглузували…
До чого це тогда все? Та все ж до того:
— І на лиху воно годину ота грамота, ота письменність?!
ВПЕРЕД, ХЛОПЦІ!
Центральне статистичне управління виявило, що:
1) 1924 року на Вкраїні на самогон було викурено З 500 000 (три з половиною мільйони) пудів хліба.
2) 1924 року на Вкраїні було взято на облік 36 000 самогонних апаратів.
3) За сім місяців цього року вже взято на облік 50 000 (п'ятдесят тисяч) самогонних апаратів, тобто один самогонний куб припадає на 550 душ населення.
Справа, значить, посувається вперед…
Коли за сім місяців 50 000 кубів нарахували, то зй рік їх вийде, значить, тисяч із 80…
Хліба цього року на самогон курнемо не три з половиною мільйони, а мільйонів п'ятьшість.
Ми знаємо, що одна хатачитальня в нас припадає на 1000 чоловік населення.
Самогонний апарат, значить, побив уже хатучитальню.
Один примірник газети в нас припадає на 100 чоловіка…
Але це нічого. Коли таким темпом ітимемо, то років через дватри заб'ємо й газету…
Буде в нас один самогонний апарат на 50 чоловіка…
А там, дасть бог (бо бог дуже самогонові допомагає: виявилось, що найбільше п'ють святами), що в кожній хаті буде не по одному, а по два й три куби….
Одне слово, як народиться дитина, зразу батько й замбвляє новий апарат…
Та позачиняємо школи, сельбуди та хатичитальні, та як закуримозакуримозакуримо!
І весело ж і житиметься!
Люди п'яні, корови п'яні, свині п'яні…
І не розбереш тоді, де людина, де свиня…
Всі рівні!
Свині хрюкають…
Люди лежать і співають:
Ой випилавихнлила, Сама себе похвалила…
Найголовніше, щоб справи цієї не припиняли, щоб усе вперед, уперед, уперед!