— Ось вони, мої любі старі окуляри! — зрадів він. — Як добре, що вони знайшлися! А то я до нових окулярів ніяк не можу звикнути.
Мишко каже:
— Ми нічого не чіпали. Все чекали, коли господар знайдеться. Ми навіть скрізь оголошення наклеїли, що знайшли чемодан.
— Ну от! — сказав дядько Федір. — А я ніколи не читаю об'яв на стінах. Ну, нічого, наступного разу буду розумніший — завжди читатиму.
Оленка кудись пішла, а тоді повернулась до кімнати, а за нею бігло цуценя. Воно було все руде, тільки одне вухо мало чорне.
— Глянь! — прошепотів Мишко.
Цуценя насторожилося, трохи підняло своє вухо й подивилось на нас.
— Дружок! — закричали ми.
Дружок заскавулів од радості, кинувся до нас, стрибає, гавкає. Мишко схопив його на руки:
— Дружок! Вірний мій пес! Значить, ти не забув нас?
Дружок лизав йому щоки, а Мишко цілував його прямо в писок. Оленка сміялася, плескала в долоні й кричала:
— Ми його в чемодані з поїзда принесли! Ми помилково ваш чемодан узяли. Це все дядечко Федір винен!
— Так, — сказав дядько Федір, — це моя провина. Я перший узяв ваш чемодан, а тоді вже ви мій взяли.
Вони віддали нам чемодан, в якому Дружок їхав у поїзді. Оленка, певно, дуже не хотіла розлучатися з Дружком. На очах у неї навіть сльози були. Мишко сказав, що наступного року в Діанки знов будуть цуценятка, тоді ми виберемо найкрасивіше і привеземо їй.
— Неодмінно привезіть, — сказала Оленка.
Ми попрощались і вийшли на вулицю. Дружок сидів на руках у Мишка, крутив на всі боки головою, і очі в нього були такі, ніби він з усього дивувався. Напевне, Оленка весь час тримала його вдома і нічого йому не показувала.
Коли ми підійшли до будинку, у нас на ґанку сиділи дві тітки й дядько. Вони, виявляється, нас чекали.
— Ви, напевне, по чемодан прийшли? — запитали ми їх.
— Так, — сказали вони. — Це ви ті хлопці, котрі чемодан знайшли?
— Так, це ми, — кажемо ми. — Тільки ніякого чемодана тепер у нас нема. Вже знайшовся господар, і ми віддали.
— То ви б познімали свої записки, а то тільки людей бентежите. Доводиться через вас даремне час гаяти!
Вони побуркотіли і розійшлись. А ми з Мишком того ж дня обійшли всі місця, де наклеїли записки, і обідрали їх.