Близько другої години ночі вечеря вже доходила кінця, і за столом лишилися тільки найближчі друзі, випробувані п'ятнадцятьма роками знайомства, усі — люди з витонченим смаком, добре виховані й досконало обізнані в світських хитромудрощах. За мовчазною і суворо дотримуваною угодою під час вечері кожен у цьому домі відмовляється від особистих заслуг. За столом панує рівність. Хоча тієї ночі там зібралися люди, з яких кожен мав усі підстави пишатися собою. Панна де Туш завжди просить своїх гостей не вставати з-за столу до самого від'їзду, бо вона не раз помічала, що переміна місця цілковито змінює загальний настрій. Перехід з їдальні до вітальні розвіює чари. Як вважає Стерн, думки письменника, що поголився, відрізняються від тих, які він мав до гоління. Якщо вірити Стернові, то хіба не очевидно, що в людей, які сидять за столом, настрій зовсім інший, ніж у тих, хто повернувся до вітальні. Розвіялася п'янка атмосфера, око вже не помічає мальовничого безладдя десерту, втрачено ту лагідність духу, ту поблажливість, які опановують нас, коли ми перебуваємо в добродушному настрої, притаманному людині ситій, котра вигідно вмостилася на одному з тих м'яких стільців, що їх у наш час роблять на диво зручними. Ми вочевидь куди з більшою охотою розмовляємо за десертом у ті приємні хвилини, коли смакуємо чудові вина, коли можна поставити лікоть на стіл, а голову підперти рукою. Отоді всяк любить не тільки поговорити, а й послухати. Попоївши, людина стає уважною, але, відповідно до своєї вдачі, одні в цей час схильні до балачок, а інші — до мовчанки. Отож кожен поводить себе, як йому зручніше.
Цей короткий вступ був необхідний, щоб ви зрозуміли, в якій приємній атмосфері вислухали ми розповідь знаменитого чоловіка, нині покійного, про невинну підступність жінки, розповідь, подану з витонченою проникливістю — це вміння притаманне людям з великим життєвим досвідом і завдяки йому з видатних державців виходять чудові оповідачі, коли вони — як, скажімо, князі Талейран і Меттерніх4 — погоджуються виступити в такій ролі.
Де Марсе, призначений півроку тому міністром, уже встиг довести свої надзвичайні здібності. Хоча люди, які знали його давно, не були здивовані, що він виявив неабиякий талант і обдарування державного діяча, багатьох цікавило, чи він став політиком унаслідок вивчення цієї сфери діяльності, чи відкрив у собі такий хист несподівано під тиском якихось обставин. Ось це запитання і поставив йому — з чисто філософського погляду, звичайно,— один розумний і спостережливий чоловік, колишній журналіст, котрого де Марсе призначив префектом і котрий захоплювався своїм покровителем, не домішуючи до свого захвату жодної краплі ядучої критики, за допомогою якої в Парижі видатна людина виправдовує своє захоплення іншими видатними людьми.
— Чи були у вашому житті випадок, думка або почуття, що дали вам знати про ваше покликання? — запитав Еміль Блонде.— Адже всі ми, подібно до Ньютона, маємо своє яблуко, яке падає і вказує той грунт, де розвинуться наші здібності...
— Такий випадок був,— відповів де Марсе,— і зараз я про це розповім.
Красуні, політичні денді, митці, старі вельможі, близькі приятелі де Марсе — усі вмостилися зручніше, в тих позах, до якої кожен звик, і звернули погляди на прем'єр-міністра. Чи варто згадувати, що слуги давно повиходили з кімнати, що двері були зачинені, а портьєри запнуті? Запала глибока тиша, тільки з подвір'я долинало бурчання машталірів та цокання копит — коні рвалися у свої стайні.
— Для політичного діяча, друзі, конче необхідна одна якість,— почав міністр, граючись золотим ножем із перламутровою колодочкою.— Він завжди повинен панувати над собою і незворушно сприймати будь-який, хай навіть цілком несподіваний для нього наслідок тієї або тієї події; тобто, він повинен приховувати в собі істоту холодну й неупереджену, що як глядач присутня при всіх мінливостях його життя, спостерігає за всіма його пристрастями й почуттями і за всіх обставин підказує йому рішення, взяте з такої собі таблиці, де враховано усі можливі варіанти моральних ситуацій.
— То ви цим пояснюєте, чому великі державні діячі нині така рідкість у Франції? — зауважив старий лорд Дадлі.
— З погляду почуттів це жахливо,— вів далі міністр.— А надто коли щось подібне проявляється в чоловіка ще молодого. (Скажімо, коли Рішельє5 попередили листом про небезпеку, яка загрожувала Кончіні6, він умисне проспав до полудня, знаючи, що о десятій ранку його благодійника вб'ють). Такий молодик — хай він навіть буде Піттом7 чи Наполеоном — явище страхітливе. Я таким страховищем став дуже рано — і завдяки жінці.
— А я думала,— сказала, всміхаючись, графиня де Монкорне,— що ми частіше псуємо політичних діячів, аніж сприяємо їхній появі.
— Страховище, про яке я згадав, тільки тому страховище, що воно здатне чинити вам опір,— заявив оповідач, іронічно вклоняючись.
— Якщо йдеться про любовну пригоду,— втрутилася баронеса де Нусінген,— то прошу не уривати розповіді ніякими розумуваннями.
— Розумування й любов — поняття суперечні! — вигукнув Жозеф Брідо.
— Мені було сімнадцять років,— провадив де Марсе.— Реставрація зміцнювала свої позиції, і мої давні друзі знають, яким я був у ту пору палким та завзятим! Я кохав уперше, і я був — тепер я можу це сказати — одним з найвродливіших юнаків у Парижі. Я був щедро обдарований красою і молодістю — випадкові переваги, якими ми, проте, пишаємося, мов своїми заслугами. Про решту я мушу змовчати. Як і всі юнаки, я закохався в жінку від мене старшу — аж на шість років. Ніхто з вас, — мовив він, окинувши поглядом тих, що сиділи за столом,— не знає її імені й не здогадається, про кого я кажу. В ті часи один Ронкероль проник у мою таємницю, проте він чесно її зберіг. Я боявся його посмішки, та він уже пішов,— мовив міністр, озираючись навкруги.
— Він не схотів залишитись вечеряти,— сказала пані де Серізі.
— Півроку я був одержимий коханням, і не розумів, що ця пристрасть підкорила мене цілком,— вів далі прем'єр-міністр.— Я весь віддавався палкому обожнюванню, в якому і тріумф, і нетривке щастя юності. Я зберігав її старі рукавички, впивався пахощами квітів, якими вона себе прикрашала, я схоплювався з постелі опівночі й ішов дивитись на її вікна. Уся кров приливала мені до серця, коли я вдихав запах її парфумів. Я був далекий від розуміння, що в грудях палкої жінки може битися холодне, як мармур, серце.