Повернувшись додому, Енн виявила, що, як і збиралась, уникнула товариства містера Елліота; що вранці він зробив їм тривалий візит, але ледве вона встигла себе поздоровити й зітхнути з полегшенням, почула, що він знову прийде ввечері.
— Я й на думці не мала його запрошувати, — сказала Елізабет з удаваною недбалістю, — але він так напрошувався. Принаймні так каже місіс Клей.
— Так, так, він саме напрошувався. Ніколи в житті не бачила, щоб так набивалися в гості. Мені навіть було його шкода, тому що, здається, ваша непохитна сестра, міс Енн, схильна до жорстокості.
— Ох, — вигукнула Елізабет, — мені не звикати до залицяння й натяків різних джентльменів. Але коли я побачила, як він засмутився, не заставши вдома мого батька, я відразу ж йому поступилася, бо не можу ж я позбавити їх можливості бачитись. Адже їм так подобається проводити час разом. Обидва такі добрі один до одного; і містер Елліот дивиться на батька з такою повагою.
— Яка насолода бачити їх разом! — вигукнула місіс Клей, не наважуючись, однак, подивитись у бік Енн. — Зовсім як батько й син! Люба міс Елліот, чи дозволите ви мені так висловитись?
— Ах, я нікому й ніяк не забороняю висловлюватись! Якщо у вас з'являються такі думки! Але, можу вас запевнити, я ніколи не помічала, щоб містер Елліот був до мене уважнішим, ніж інші чоловіки!
— Люба міс Елліот! — вигукнула місіс Клей, підводячи вгору руки й очі, а решту здивування занурюючи в багатозначне мовчання.
— Люба Пенелопо, не треба так за нього вболівати. Ви ж знаєте, що я його запросила. Я відіслала його з посмішкою. Коли дізналася, що він і справді збирається завтра на цілий день до своїх друзів до Торнберрі-парку, я зглянулася на нього.
Енн захоплювалася блискучою грою місіс Клей, яка вміла показати, що вона з нетерпінням чекає ту саму людину, яка безперестанку заступає їй дорогу. Місіс Клей, без сумніву, було огидно бачити містера Елліота, однак вона вміла удати, нібито сяє від задоволення; буцімто збиралася цілком присвятити себе серові Волтеру.
Енн теж було вельми неприємно бачити, як містер Елліот заходив до кімнати; з мукою чекала вона, що ось він підійде й заговорить з нею. Вона й раніше здогадувалася, що не завжди він щирий, а тепер вбачала нещирість у кожному його слові. Його уважність і поштивість до сера Волтера викликала в Енн відразу, коли згадувала його попередні далеко не прихильні відгуки; а коли думала, як жорстоко він обійшовся з місіс Сміт, його посмішки й люб'язності здавалися їй нестерпними.
Вона не хотіла занадто різкою зміною в поводженні викликати його докори. Вона прагнула уникнути розпитувань і пояснень; але мала намір виявити йому стільки холодності, скільки дозволяли їхні родинні стосунки, і якомога непомітніше звести нанівець ту непотрібну невимушеність, якої він умів добитись. І тому вона трималася більш стримано й холодно, ніж учора.
Він бажав знову примусити її цікавитися, де й хто йому про неї розповідав; він хотів, щоб вона удостоїла його розпитуваннями, але чари розвіялися. Він бачив, що цікавість його скромної кузини могли збудити хіба що пожвавлення й тіснота вчорашньої концертної зали. Принаймні розумів, що тепер немає рації намагатися викликати в неї інтерес тими прийомами, які він дозволяв собі лише через надто наполегливі домагання інших. Не здогадався умовчати саме про те, що одразу ж нагадало їй найнепростиміші його вчинки.
Не без приємності дізналася вона, що він дійсно вранці покине Бат, виїде спозарана й повернеться не раніше, ніж через два дні. Увечері одразу ж після приїзду його вже запросили на Кемден-плейс; але хоч із четверга до суботи його не буде. Досить і того, що Енн доводиться бачити місіс Клей, а ось терпіти ще одного лицеміра, і більш фальшивого, — це для неї вже занадто. Було принизливо думати про довірливе невідання батька й Елізабет, чекати розчарувань, яких їм доведеться зазнати! Порівняно з цим себелюбність місіс Клей вже не здавалась Енн такою огидною, і вона б навіть примирилася з цим шлюбом і всіма його жахливими наслідками, аби тільки позбутися далеко хитрішого удавальника містера Елліота.
Вона вирішила піти в п'ятницю спозарана до леді Рассел і все їй розповісти; і вирушила б одразу після сніданку, якби місіс Клей, люб'язно звільняючи Елізабет од якогось клопоту, теж не збиралася кудись. Тож Енн довелося почекати, щоб раптом не виявилося, що їм по дорозі. Тому, лише впевнившись, що місіс Клей нарешті вийшла, вона повела мову про свій намір провести ранок на Ріверз-стрит.
— От і гаразд, — сказала Елізабет. — Мені нічого передати леді Рассел, окрім привіту. Хоча ні, віддай їй ту нудну книжку, яку вона дала мені почитати, і скажи, що я прочитала її від палітурки до палітурки. Вона що, гадає, нібито я мушу і день і ніч гнути спину над новими віршами й історичними працями? Вона хоч кого замучить новинками. Ти їй не кажи, та мені здається, що вчора ввечері сукня на ній була просто потворна. Ні, я була кращої думки про її смак. На концерті мені було за неї соромно. А як вона вимушено трималася! Ніби аршин проковтнула! Обов'язково передай їй од мене найніжніший привіт.
— І від мене, — додав сер Волтер. — І скажи, що невдовзі і я до неї завітаю. Зроблю візит ввічливості. А втім, тільки картку залишу. Не варто наносити ранкові візити дамі в її роки, яка так нехтує своєю зовнішністю. Їй слід хоч би рум'янитись. Принаймні не соромно на людях з'являтися. Коли я востаннє під'їхав до її дому — завіси одразу же спустили.
Поки батько ще говорив, у двері постукали. Хто б це міг бути? Пам'ятаючи, що містер Елліот може з'явитись у будь-який час, Енн очікувала б побачити його, коли б не знала, що він за сім миль від Кемден-плейс. Після звичайної затримки пролунали кроки, і "містера й місіс Чарлз Мазгроув" завели до вітальні.
Здивування було більшим за всі інші почуття, викликані їхнім несподіваним візитом; але Енн була дуже рада їх бачити; інші ж не настільки засмутилися, щоб удати, нібито теж раді; а після того, як виявилося, що їхні найближчі рідні й не думають про те, щоб знайти притулок у їхньому домі, сер Волтер і Елізабет були спроможні прийняти їх зі щирою гостинністю. Вони приїхали до Бата на декілька днів разом із місіс Мазгроув і зупинились у готелі. Усе це незабаром з'ясувалось, але доки сер Волтер і Елізабет не повели Мері до іншої вітальні, щоб насолодитися її захопленням, Енн не могла витягти з Чарлза ані зрозумілої відповіді про мету їхнього приїзду, ані пояснення деяким посмішкам і натякам Мері на одну делікатну обставину, так само як розповіді про те, хто ще з ними приїхав до Бата.