ДРУГА СЦЕНА
Довбуш сам.
[Довбуш]
Жіноча слабодушність? Стокрот душ!Г
А та прехитрість, та диявольська,
Котров они пекольні свої мрежі
На серце мужа мечуть,— звесь се также
Жіноча слабодушність? Узи чорта!
І то найгіршого з усіх чортів!!
Але й від сих потрафить кріпкий муж
Ся скорше вирвать,— як від тих, що їх
Несита та безвстидниця на него
Накине, наче хитрий всадник той
На комоня узду, аби єго
До втому, до загину аж заїхать!
А се у него слабодушність звесь?
Пекольні сіті! Узи аду! Га!..
Я рад на се пристану: того мужа
Назвати жусом і нікчемником,
Котрий аж доти слідить за невістов,
Аж доки ю з розуму не зведе,—
Такий не варт у мене й скотом зватись!
Але если він хитрість перехитрить
І душеловицю в саму ту сіть,
Що зажда їй скверна на него верже,
Іме,—
Оце у мене муж ся називає!
І сеї віри я не покидаю!
(Пріч.)
ТРЕТЯ СЦЕНА
Ч о р а. Зараз відтак Соя.
Чор а
(оберемок ріща на плечу. Она го кидає у ватрак,
а сама сідає відпочити)
О Ізідо! Як батько мій лиш може
Над своїм тим хрестом в одно-одно
Так побиватися!..
Соя
(ще надворі)
Чи дома, Чоро?
Ч о р а
Нещасна Соя! Дома — увійди!
Соя
(в'язка зілля і збанок у руках, уходить)
Твій батько дома?
Ч о р а
Не ще. От тепер
Що відвела його до головиці.
Соя
А ти его ще не питала про
Єго той хрест?
Ч о р а
Ще не! Та й нащо ми?
Соя
Аби лиш знати, доню! Щоб лиш знати!
Бо чоловік повинен всего знати,
Недбайлице одна! І нині ще
Питатимеш у него! Розумієш?
(Крутиться наокола, неначе що шукає.)
А так!..
(Голубить збанок до себе.)
Збаночку мій!.. Мій ти збаночку!..
(П'є лакомо.)
Се — охолода се! А Сої треба!..
Бо ті мари прокляті, що в одно
У мене душі правя... Сої треба!..
(П'є.)
А вже ніхто так, як старий той Дзвінка,
Се чваниться мені! Пріч, кажу ти!
Що? Я!? Се твоя жінка, а не я!
Ти ж, предці, ю купив у мене! Не?
Ге, Чоро! Відьмо, де ти!?
Ч о р а
Та ж я тут!
Соя
Тут? Добре, добре, доню! А де ж він —
Хороший твій стрілець?
Ч о р а
Мій Лесь? О, щоб
Тобі віддячитись!..
Соя
Мені? Та за що?
Ти ж, предці, заплатила ми за тайну!
Та й Дзвінка заплатила — золотом!
Ой, то ж тото леліло!.. Але ж бо
І варт го було! Що твій волосочок
Перепалить — уже й по нему: фіть!..
Чора здригається.
Яке страшне тут, доню? Чей же не
Отрій? Ти, чмуте, ти! Отрій е вірний!
Нас не заводить так, як гуцули ті!
А як тобі для твоего стрільця
Зварбчку треба буде...
Чора
Що плетеш?
Олексик мене любить!
Соя
Доню, доню!
Він і мене любив!..
Чора
Хто? Мій Лесько!?
Соя
І справді, що на него саманав!
Але они усі собі подібні —
Усі-усі! Як гуцульська люба!
(П'є.)
Ч о р а
Та гуцульська
Люба? Яка ж она?
Соя
Ще будеш знати!
Ще будеш знати, доню! Але будь
Здорова! Бо з отсего зіллячка
Зварок варити мушу —— нині ще!
Дзвінок жиє чимало!..
(Обертавсь до відходу, але, уздрівши ватрак, зупинявсь,
переполошена.)
Га! Се що!?
Ч о р а
А ти ж не знаєш? Батьків се ватрак,
Де день і ніч огонь горить великий,
Бо так ему до знахарського діла
Потрібно.
Соя
Що за жар, за половінь!..
Як тої пре-пре-прежасної ночі,
Коли го в піч метали!..
Ч о р а
Як? Кого?
Кого у піч метали?
Соя
Як ти брешеш!
Хто міг єго отеє у піч метати?
Він сам у него скочив!..
Ч о р а
Але хто?
Соя
Дурнасо ти! То ти не виділа!?
Як лев, собі стоїть! А в тій минуті,
Коли го посіпаки хочуть брати,
Він вириває свій турецький ніж
З-за череса собі — і го садить
Устеклому се графові у серце
Аж по самі черена!
Ч о р а
Ізіс! Ніж!?
Соя
Аж по самі черена, кажу ти!
Той ніж відтак понесли до графині —
Єго любаски се — іще гарячий
Від тирби єї мужа...
Ч о р а
До якої
Графині се?
Соя
Усе, усе забула!.,
(П'є.)
Але нічо тото! Ще і для Сої
Десь зіллячко росте!.. Ти ж не забудь
Питатися про хрест! Все треба в світі!
І, як та Соя,
З кождіського цвітку зварок варити вміти!..
(Пріч.)
ЧЕТВЕРТА СЦЕНА
Чора сама. Зараз відтак М о р г а н.
Ч о р а
Нещасна ти!.. Та що она казала?
Аби про хрест у батька запитати?
Я се давно хотіла, та усе
Не сміла. Але де ж він нині так
Бариться? Га! іде вже...
М о р г а н
(ще за подрев)
Де ти, доню?
Чора
(біжить до него)
Я тут! Поволі лиш — я поведу вас...
Сліпий Морган: великий золотий хрест на ланцюжку у лівій, а знахар-
ський бичик у правій руці. Чора проводить его до скрині направо, сві-
тить каганці; сідає коло скрині наліво, де зачинає прибиратись і стро-
їтись.
Морган
Чи пізно вже?
Чора
Вже по опівночі.
Морган
То на годинку задрімаю. Скоро ж
Ти світову уздриш — то мя збуди,
Бо ввесь мій труд за двадцять рік й оден
Пропав би.
Чора
Батечку?..
Морган
Питайся!
Чора
Що
Отеє за хрест, що ви, як кажете,
Вже років двадцять а оден над ним
Працюєте в одно, в одно у книгах
Старих тих смотрите — так, що над ними
І вид ваш пострадали? Що се діло
Є знахарське — то я й сама уже
Покмітила. Але велике мусить
І важне буть оно, бо муж, як ви,
Над ним не розпадавсь би так?..
Морган
О доню!
У моєму віку дні не на те,
Аби у іграшках марних терять їх!
Велике-превелике моє діло!
Ще три дні лиш — а я владикою
Всіх духів! Ще лиш три дні — а я цар
Над усіма царями: крушу скіптри