О, Аліферс знає, як розмовляти з такими! Маєш достаток — вважай, маєш відмичку до серця будь-якого, навіть найгоноровитішого купця. Бо якщо заради наживи людина мандрує по світі з товаром, сновигає по теперішніх таких непевних дорогах, то з нею можна домовитися про що завгодно. І тим скоріше вона піддається, чим знатнішого перед собою бачить.
— Чи, може, низьку ціну назвав і вже жалкуєш?
Можна було 6 обійтися і без оцих зневажливих слів, але Аліферсові кортить ще й похизуватися: хай знає, що перед ним не якийсь простачок.
Купець розпливається в догідливій усмішці:
— Як можна, благородний! Куди накажеш відвезти крам?
— Палац Аліферса тобі покаже всяк у цьому місті.
— Слухаю, благородний! Хай боги благословляють тебе на кожному кроці. Спішу виконувати, благородний!..
Меандр уже готовий дати належне розпорядження слугам. Проте Аліферс зупиняє його:
— Зачекай, купець, я ще не все сказав.
— Я весь — сама увага.
— Ти маєш вирушити з міста сьогодні.
— Але ж...
— Поки зайде сонце, щоб слід твого каравана уже прохолов.
"Дивак якийсь! — мружиться купець. — Ну та нехай. Якщо йому хочеться платити за те, щоб я не пробув зайвого дня в його задрипаному полісі, то для чого маю перечити?"
— Зрозумів. Спішу виконувати, благородний.
— І ще одне: ти візьмеш із собою людину.
— Хоч десять, благородний. Аби тільки в дорозі вони харчувалися не з моєї торби.
— Ця людина сліпа.
"Хм, а він, виявляється, із заковикою. Певно, підрахував добре вартість своєї забаганки. Ич, хитрюга! Може, я ще з того всього матиму фігу, а не заробок? Такого слухай, та вух не розвішуй".
— Але що я робитиму з сліпим? Е, благородний, це мені, вибачай, починає уже не подобатися.
— Ти доведеш сліпоґо тільки до Ефеса.
— У кого накажеш там залишити його, благородний?
— Просто залишиш — і все. І хай тобі про те голова не болить. Далі він сам обійдеться. А в дорозі в нього буде своя торба з харчами.
Меандрові тепер стає все зрозуміло. Виходить, цьому багатієві вкрай потрібно швидше спровадити від себе якогось сліпця. Ну, треба — то треба, Меандрові яке до того діло? Не стане ж він розпитувати: чого та як? Чим менше знаєш — тим боги прихильніші. А вигода очевидна, дурнем треба бути, щоб купцеві та відмовлятися від такого дільця.
Меандр киває головою:
— Зрозумів.
— Тільки сліпець не повинен знати, що караван іде в Ефес. Хай думає, що ти прямуєш до Фокеї. Так і своїм людям накажи, щоб язиками не вельми плескали. А в Ефесі скажеш: "Вибачай, у дорозі передумав та й повернув у протилежний бік. От забув тільки тебе попередити, думав, тобі все одно". Словом, ти ж купець — викрутишся. А під кінець, ніби між іншим, додаси три слова: "Так хотіла Єлена". Не забудь — три слова і ні одного більше!
— "Так хотіла Єлена". Зрозумів.
— А тобі приженуть не сорок, а сорок п'ять бичків.
— Зрозумів. Спішу виконувати... благородний... Коли купець зник з-перед очей, Аліферс відчув, що сорочка прилипла до спітнілої спини.
* * *
Зайшовши в приміщення, Ксенон якусь хвилю так і стоїть біля дверей — після сонячної вулиці кімната здається в напівтемряві. Тоді бачить за крок від себе Гомера. Завважує:
— Ти як осіння погода — знову нахмурений.
— Вітаю, Ксеноне! — глухо каже Гомер.
— Добре, що все на світі минає. Отож і твоя похмурість минеться... О, та ти, здається, зібрався пройтися?
Гомер стоїть з костуром у руці. За плечима на ремінці-сиром'ятці звисає формінга.
— Я зібрався йти. Проведи мене, Ксеноне, якщо тобі не важко, на фокейський шлях. Далі я сам піду.
І тут Ксенон помічає, що в Гомера ще й торба при боці. На грубезному конопляному шнурку.
— Що?! Ти... при своєму розумі?
— Я йду до Іліона.
Це так неочікувано, що Ксенон зовсім розгублюється. Він і подумати не міг, що ота Гомерова балачка — та всерйоз. Мало яка хандра може найти на людину! А виходить...
— Ото нікуди я тебе не поведу,— навмисне сідає на лаву. — Тобі загайнулося не знати чого, то ще й мені виставлятися посміховиськом для всього міста? Людоньки добрі! Оце, скажуть, утяв Ксенон: спровадив сліпого товариша світ за очі... І не поведу, і самого не пущу! Ось прийде Єлена — у неї знайдуться слова, щоб тебе одговорити.
— Ксеноне, прошу тебе: не треба, щоб Єлена бачила, як я йду.
Таким Гомер ще ніколи не поставав перед Ксеноном. Затята рішучість була в усьому його вигляді. Якби у цю мить Гомер вів мову про щось інше, Ксенон нізащо не наважився б суперечити йому. Але ж зараз ідеться про надто важливе, і він повторює:
— Я тебе нікуди не пущу!
— Хіба я дитина, щоб мене пускати чи не пускати? І не хочу жалості — вона гидить мене.
— Але ж, Гомере...
— Людина має жити за законами, що їх дали нашим предкам боги, і виконувати тільки волю безсмертних, а більше нічию. Коли ж хтось, усупереч власному хотінню, слухається іншого,— він раб. А від раба Зевс забирає половину його людської гідності.
Сперечатися з Гомером — справа марна. Хто-хто, а Ксенон це добре знає. Та не відступає:
— Так доладно говорити я не вмію. Але душею відчуваю: щось не те діється. У твоїх словах теж не все правда. Ой, не все правда, Гомере!
— Ти просто не розумієш мене. Чи не все знаєш. А може, аж надто багато знаєш, та не хочеш казати. Ну та хай те вже буде на твоїй честі.
— Честь моя не заплямована.
— Тоді, виходить, не розумієш... І Єлена не розуміє... І ніхто, певно, мене так і не зрозуміє... Бо кому ж тоді ще? От хіба Аліферс? Той, здається, таки од душі мене підтримує... Оце один Аліферс і залишається.
Ксенон підводиться з лави, бере Гомера за руки:
— Ти сядь.
— Для чого?
— Ні, ти таки сядь, а я скажу. І скажу я от що: не вір Аліферсові. Богами заклинаю: жодному його слову не вір. Аліферс найперший у нашому полісі, хто проти тебе зло таїть.
— Ти маєш докази?
— Серцем відчуваю.
— Аліферс — мій давній друг, як і ти. А друзів я не ганьбичу. Крім того, він мене з полону додому привів.
— Не будь дитиною! Не він тебе — ти його з полону визволив. Ти його! Хіба забув, як усе було насправді? То я тобі нагадаю... Оменей, якому через три роки пощастило втекти з полону, і досі не стомлюється розповідати про те. Я тобі нагадаю...
* * *
Тоді Амфіон перший кинув щит на землю. Повів знесилено плечима, зронив додолу спис, почав судорожною рукою витягувати з піхов короткий меч. І коли широкодзьо-ба бронзова смужка ніяково дзвякнула поверх щита, сказав: