Дорога

Страница 31 из 40

Джек Лондон

І ще одна картина зринає мені в пам'яті. Глупа ніч. Наша ватага суне хідником на передмісті. Попереду під електричним ліхтарем якийсь чоловік навскоси перетинає вулицю, в ході його вчувається щось непевне й недоладне. Хлопці одразу ж відчули здобич. Той чоловік під доброю мухою. Він звертає наспотич із хідника і зникає в темряві, прошкуючи почерез пустир; мисливського кличу не чути, але вся зграя хутко кидається навздогін і серед пустиря переймає чоловіка. Та що це? — чиїсь малі, невиразні постаті з гарчанням снуються межи нами й здобиччю. Це інша зграя дорожних хлопаків. В напруженому передиху ми довідуємося, що то їхня здобич, за нею вони йдуть тропою з десяток кварталів, а ми встряли на перечепі. Але тут світ первісний. Вовки ті лишень вовчуки. (З них, власне, ні один, мабуть, не був старший за тринадцять років. Декотрих я згодом здибав і довідався, що вони тільки-но приїхали з-за пагорбів, а родом були з Денвера та Солт-Лейк-Сіті). Наша зграя кидається вперед. Вовчуки вищать і скавулять та б'ються, мов чортенята. Довкола п'янички точиться завзята бійка за право посілості на нього. Він падає в гущавині бойовиська, і битва шаліє над його тілом, наче між греками й троянцями за тіло й зброю поляглого лицаря. Крики, плач, скімління — у вовчуків відгарбано їхню здобич, і наша ватага закочує бадана. На повік-віку затямлю я того бідолаху і його отетерілий подив від бійки, що так нагло вибухла на пустирі. Я, мов зараз, бачу, як він стоїть поночі, пришелепувато-вражено хилитається на непевних ногах, добродушливо опитуючись замирити побоїсько, сенс якого йому невтямки, і щиру образу в нього на обличчі, коли його, хто ж не скривдив ані душечки, вхопило багато рук і потягло вниз у самісінький тиск.

Улюблена здобич дорожніх хлопаків — шанькотряси. "Шанькотряс" — це волоцюга, що працює строкарем. Його назвисько походить від сувою коців, які він носить за собою, званого "шанькою". Оскільки шанькотряс трудяга, то вважається, що він усе має при собі трохи дрібної грошви, і от за тою грошвою і вганяють дорожні хлопаки. Найкращі "ловецькі грунти" на шанькотрясів — це повітки, клуні, лісосклади, сортувальні тощо на околицях міста, а час ловів — це присмерк, коли шанькотряс шукає таких місць, щоб, закутавшись у свої коци, покластися спати.

Котолупи теж зазнають лиха з руки дорожніх хлопаків. Звичніші назви для котолупів: куцорогі, "чечаки", новобранці чи бентеги. "Котолуп" — це новак на дорозі, що вже досяг дорослого чи бодай юнацького віку. А от хлопчисько, хоч який би зелений, ніколи не буде на Дорозі котолупом; він дорожній хлопчак або "пацанок", а якщо мандрує з "професякою", то зветься відповідно "професявкою". Я ніколи не був професявкою, бо не полюбляв опіки над собою. Спершу я був дорожнім хлопчаком, а відтак професякою. А що почав я замолоду, то фактично уникнув котолупської стадії. Протягом короткого часу, поки я міняв своє псевдо з Фріскача на Джека-Моряка, наді мною тяжіла підозра, ніби я котолуп. Та ближче знайомство хутко розвіяло всі сумніви у тих, що їх мали, і не за великий час я набув характерних манер та прикмет затятого професяки. І хай усі знають віднині й навіки, що професяки — це аристократія Дороги. Це пани й володарі, заповзятливці, первісна шляхта, "біляві бестії", такі любі Ніцшевому серцю.

Коли я повернувся з Невади по цей бік пагорбів, то дізнався, що котрийсь із річкових піратів украв шаланду Діні Маккрея. (Дивна річ, але я ніяк не можу пригадати, що сталося з тим човном, на якому ми з Нікі Греком припливли з Окленда до Порт-Кости. Знаю, що він тому констеблеві не дістався, і як ми пливли проти води по Сакраменто, його з нами не було, а більш нічого не тямлю). По згубі Маккреєвої шаланди мені лишалася хіба тільки Дорога; а коли Сакраменто мені увірилось, я розпрощався з братією (яка по-друзьки пробувала струтонути мене з товарняка при виїзді з міста) і подався на "промашку" долиною Сан-Хоакіну. Дорога владно запосіла мене й уже не відпускала; а згодом, після морської мандрівки та багатьох пригод я повернувся на Дорогу до значно довших рейсів, був "кометою" й професякою і шубовснув з головою в соціологію, що вимочила мене геть до щирця.

"Шугай" — це волоцюга. Якось мені судилося кілька тижнів промандрувати з "кодлом" на дві тисячі душ, відомим як "військо Келлі". По всьому дикому й свавільному Заходу, від самої Каліфорнії, генерал Келлі зі своїми зухами захоплював поїзди; та коли вони перетяли Міссісіпі й посунули на випещений Схід, їм не повелося. Схід не виявляв жодної охоти возити задурно дві тисячі гобо. На якийсь час військо Келлі безпорадно засіло в Каунсіл-Блафсі. Того дня, що я пристав до нього, розодчайдушене загаянкою військо вийшло на ловитву поїзда.

Там було на що глянути. Генерал Келлі сидів верхи на чудовному чорному румаку; маяли прапори, загін флейт і барабанів затинав військової музики, і чота за чотою дві тисячі гобо продефілювали перед ним і вийшли на польовий шлях до Вестона, містечка, одлеглого за сім миль. Бувши останнім вербуванцем, я потрапив до останньої чоти останнього полку другої дивізії, та ще й в останню лаву ар'єргарду. Військо отаборилось у Вестоні біля залізничної колії, чи радше колій, бо там проходило дві дороги: на Чікаго — Мілвокі — Сент-Пол і на Рок-Айленд.

Ми намірилися всісти на перший же поїзд, але залізничне начальство обставило нас. Першого поїзда так і не було. Обидві дороги заблокували і припинили рух поїздів. Тим часом, поки ми байдикували біля завмерлих колій, добрі люди з Омахи та Каунсіл-Блафса заходились діяти. Вони готувалися зібрати юрбу, захопити якийсь поїзд у Каунсіл-Блафсі і підігнати його нам у подарунок. Залізничне начальство обставило нас і цього разу. Воно не чекало, аж збереться юрба. Другого дня рано-вранці на нашу станцію прикотив паровоз з одним-єдиним персональним вагоном і був загнаний на бічну колію. На ту ознаку пожвавлення доти завмерлих доріг усе військо вишикувалось уподовж колії. Та ніколи ще життя на завмерлих коліях не відроджувалось так потворно, як на тих двох залізницях. Із заходу долинув свист локомотива. Ішов до нас, на схід. Наші ряди заюртувались, готуючись до штурму. Свисток надривався, мов несамовитий, і поїзд прохурчав повним гоном повз нас. Не вродився ще той гобо, котрий здолав би його всідлати. Засвистів ще один локомотив, і ще один поїзд простугонів повним гоном, і ще один, і ще, поїзд за поїздом, поїзд за поїздом, аж поки пішли під кінець поїзди, зліплені з пасажирських та вантажних вагонів, платформ, зіпсутих паровозів, гальмових і поштових вагонів, аварійних пристроїв і всього того зношеного й занехаяного базалуччя з рухомого складу, що назбирується на сортувальних станціях великих залізниць. Коли сортувальня в Каунсіл-Блафсі геть спорожніла, той персональний вагон з паровозом покотив на схід, і колії завмерли остаточно.