— І Володимира? — перепитала злякано Ганна.
— А ви хіба цього не почували? Ви ж самі мені на це сьогодні натякали.
— Так, так, — говорила про себе Ганна, протираючи долонями чоло й скроні. Вона була ніби в чаду, але від того в ній зароджувалась якась прозорливість. Ганна майже тішилася зі свого відкриття, хоч посмішка, що виривалася їй на вуста, зараз же перекошувалася в потворну гримасу. Ганна мінилася на виду. Вольська боялася, що з нею станеться істерія. Вона принесла склянку води, але Ганна відхилила:
— Дякую… Ви хороша. Але це так несподівано!
Ганна підвелася.
Вольська була розгублена не менше за Ганну. Вона вже, здається, каялася, що так довірливо висловилась перед Ганною.
— Ганно Павлівно, люба моя, ви не хвилюйтесь! Я ж нічого не знаю напевне. Ради Бога, не кажіть Володимирові Андрійовичу. Я така беззахисна!
Ганна погоджувалася, не слухаючи її.
Всю дорогу додому вона промовляла до себе вголос: "так, так"… Усе підтверджувало здогад Вольської. Хіба не приходив Володимир щовечора п’яний? Хіба не погрожував: "або він, або я"? Так, так! Він передбачав катастрофу. Він завчасу написав свій етюд. Він був майже божевільний у перші дні після катастрофи.
Дійшовши додому, Ганна не мала вже сумніву у Володимировій співучасті. З цією певністю до неї повернулося й самовладання.
Вона взялася до обіду так, як наймичка, що не сміє мати ані особистих переживань, ані трагедій. Але з обідом вона все ж запізнилася, і це дало Володимирові привід гукнути:
— Що, ти до цього часу фліртом займалася чи з візитами ходила?
— Хай це тебе не обходить! Маєш безплатну куховарку, і цього досить із тебе.
Володимир Андрійович замовк. Якісь нові погрозливі нотки звучали їй у голосі.
Як личить справжній куховарці, Ганна не вийшла на обід до столу. Вона почувала навіть напад люті від того, що бачила Талю поруч із Володимиром. Нехай підсвідомо, але в тому був Талин злочин. Вона обідає поруч із убивцею її батька. Проходячи повз Талю, Ганна напружувала всю силу волі, щоб не кинутись на неї з докорами. Вона ж його улюблена єдина донька! Вона його кров і плоть! У неї ті самі Нікові властивості. Широкий лоб, сміливий погляд, рішучість у затиснених вустах… Ні, Таля не гідна їх мати. Ганна почувала в приміщенні Нікову присутність, його докірливі чорні очі, його мстивий погляд.
І з нею сталось якесь запаморочення. Вона не чула, коли до неї озивалися. Почала переходити з кімнати до кімнати, ніби сподівалась когось застати там. Якось без слів утворилася до того задушлива атмосфера, що Таля поспішила зникнути з дому.
Ганна залишилася на самоті з Володимиром. У її запамороченій голові снували різні плани помсти, але при найменшому нахилі до дії голова вже просвітлювалась, вона почувала, що все ж не має достатньої певності в його злочині…
Пильно чомусь задивлялася пронизливим поглядом. Володимир мимоволі підніс голову й здригнувся перед страшними очима.
— Чого ти так дивишся? Що я тобі?..
— Вбивця, — хотіла доказати Ганна, але щось затримало їй голос, вона одвернулася.
Так. Нема сумніву. Він здригнувся. Він боягуз. Він тікає з дому… "Вбивця, вбивця", — тріумфував якийсь голос у Ганні, їй ніби хотілося сміятись від утіхи, але весь вираз обличчя був суворий.
Підійшла до гардеробу й почала переглядати Нікове хутро. Чомусь здавалося, що там повинні бути криваві плями. Але плям не було. Ганна опам'яталась.
Так, так! Вона мусить тверезо зважити всю ситуацію. Так. Це добре. Вона ж не почуває зараз жодного болю. Думка ясна. Зібрати всі матеріали — і справу до суду. Так велить закон… Але раптом обурено скрикнув у ній якийсь внутрішній голос: "це не те, не те!"…
І вже думки сплутані. Він убивця!.. Кошмар якийсь запаморочує голову. Ганна вже бачить, як у конвульсіях корчиться Нікове тіло, як громовими іскрами розлітається винахід. Володимир тікає. Він перед нею плаче, як боягуз, як нікчемна істота. І вона з ним жила?! Запродала себе й дитину?!
Як грізний докір, перед нею випливає Нікова постать. Ганна вже ладна впасти перед нею навколішки, благаючи змилування, але при найменшому русі вона знову притомніє.
Сутеніє. І знову Ганна не може найти собі супокою. Докірлива постать невідступно стоїть перед нею, то як чавунний грізний обеліск, то як мусянжове обличчя, що пильно вдивляється в неї страшними очима. І Ганна ладна була кричати вголос, захищатись, хоч і знала, що варто їй засвітити електрику, як омана розвіється, — але вона не рухалась. У ній зростала якась забобонна мораль. Вона винна перед Ніком — вона мусить спокутувати. Нехай катує і нехай вимагає чого найтяжчого. Вона помститься якнайжорстокіше, помститься за нього, за себе, за Талю… Може, навіть сьогодні, вночі… Але Ганна не певна.
Вона притомніє й засвічує електрику з потайною надією, що при світлі електрики їй стане яснішою справа.
При світлі їй стало ясно лише одно, що вона заблудилася в цих трьох кімнатах, вона безсила вийти з цього, по суті нескладного, лабіринту без чиєїсь допомоги.
"Ради Бога, не кажіть Володимирові Андрійовичу", — пригадались Ганні слова Вольської. Для чого ж вона їй тоді про це казала? Ні, Вольська не спільниця, хоч Ганна мусить використати її якнайбільше.
Коли прийшла Таля, для Ганни ніби настала хвилина заспокоєння. Було таке почуття, ніби в помешканні вони всі троє: Нік, Таля й Ганна. Але що більше вона придивлялась, то більше проймала її тривога: вона абсолютно самотня тут, вона оплутана злочинством, вона мусить мати спільника…
— Талю, ти згадуєш коли-небудь про батька?
Таля підвела на матір здивовані важкі очі, але зараз же їх вираз став довірливо-лагідний.
— Згадую. Останніми часами він мені часто сниться.
Ганна стишилась. Вона має спільницю. Зараз вона їй звірить страшну таємницю.
— Талю, — але вже на півслові в очах Ганні потьмаріло, вона відчула, що з-під ніг у неї висковзує ґрунт, вона летить у якусь прірву й за собою тягне Талю. Ні, Таля ніколи не повинна цього знати.
Ганні закрутилась голова, і вона похитнулась. Таля вчасно підтримала її й, посадовивши на стільці, мовчки дивилася з неприхованою тривогою.
Сьогодні так чудно поводить себе мати. У неї очі зовсім як у ненормальної. Талі боязко залишатися самій з нею. Їй здається, що мати має зробити якийсь підступ проти неї. Талі хочеться задобрити матір.