Спересердя Шура назвав Талю "мачухою". Назва ця залишилася за нею, і Таля сама реготалася зі свого нового прізвища разом із товаришами. А взагалі клас любив Талю. Вона була одверта в поводженні й чула до справжніх покривджень, була скоріше матір'ю, ніж мачухою.
Побачивши Володимира, що стояв однією ногою на стільці, спершись ліктем на коліно, Таля глузливо промовила:
— Ви так чудернацько стали, ніби оце з весною пориваєтесь летіти кудись з ірію.
Володимир не змінив пози й не відірвав свого заглибленого погляду.
— Доведеться летіти, тільки, мабуть, сторч головою.
— Ну для чого такий песимізм? — слово "песимізм" Таля недавно засвоїла й вимовляла його з поважністю дорослої.
— Ми з твоєю матір’ю розходимось.
Таля серйозно замислилась. Через кілька хвилин вона озвалась зовсім таким тоном, як її мати:
— Що ж, може, так і треба…
Володимир здивовано глянув на неї. Перед ним стояла молода Ганна, яка так само легко зрікалася його.
— Так і треба?! Нічого цього не треба було б, коли б твоя мати була хоч трохи інакша.
— Ну, а раз вона така, а не така — значить, вам треба пошукати іншої.
— І ти це щиро кажеш? Невже тобі зовсім байдуже до того, чи буду я жити з вами, чи ні?
— Я зовсім не хочу захищати матір, коли вона вам не подобається. Та що саме трапилось? — роздратовано підвищила голос вона. — Досі ж ви жили, ніколи про це не говорили. І раптом…
— Саме раптом. Раптом мати викинула такого фортеля, якого я ніколи не сподівався від неї.
Володимир, зважаючи на Талин вік, не міг їй одверто сказати, чим саме завинила перед ним мати, але дав зрозуміти, що Ганна дуже негарно поводилася й від цього йому, Володимирові, дуже прикро.
А проте він не може припустити, що Ганна й Таля стануть йому чужі. Він так до них звик. Він навіть простив би Ганні, коли б знав, що це буде востаннє. Він не уявляє, як можна відірватися від родини… Він любить Талочку, як свою рідну. А мати наполягає… Ех!..
— Скажи, Талочко, ти хоч трохи любиш мене?
Таля довірливо поклала свою ніжну руку на його жилаву й співчутливо глянула такими ж прозорими очима, кольору морської хвилі, як і у її матері.
— Я вас дуже люблю, Володимире Андрійовичу. Я так звикла до вас.
На мить в очах Володимирові блиснув промінь і згас.
— А все ж мати буде наполягати, — з безнадією в голосі промовив він і заходив нервово по кімнаті, але коли Ганна вийшла накривати на стіл, одягся в своє пальто й зник з дому.
— Чому це Володимир Андрійович не хоче обідати з нами? — з робленою наївністю запитала Таля.
— Він уже хоче звикати без нас обідати… Ми розходимось, — рішуче промовила Ганна і пильно глянула Талі в очі.
Таля зовсім не була зацікавлена. Вона строго промовила:
— Цього можна було давно сподіватися!
— А ти звідки це знала? — перепитала Ганна, певна того, що Таля не менше за неї засуджує Володимирову поведінку.
Але, на диво, Таля гостро відрубала:
— Хіба я не чула, коли ти поверталася додому.
Ганна вся отерпла. Яку хвилину вона не могла промовити й слова. Дочка ж дивилась на матір очима повними осуду й зневаги.
— Ти нічого не знаєш, Талю, — змогла врешті вимовити Ганна.
— Я все знаю. Ти не повинна розходитись із Володимиром Андрійовичем.
— Я мушу розійтися.
— Тоді ти йди, а я залишаюся, — безапеляційно заявила Таля.
Останні Талині слова остаточно прибили Ганну. Вона ще грізно підвелася; щоб відповісти Талі, але відчула, що земля тікає з-під її ніг, а разом розбіглися врозтіч і всі аргументи. Ганна замовкла надовго. Вона мусила переждати, поки випарується в ній образа, щоб інтимно підійти до Талі й переконати її в тому, що вона зовсім не знає суті справи. Але Таля й не хотіла її знати. Для неї досить було того, що вона знала, і кожному новому материному намірові вона давала одсіч. Ганна стала добачати тут новий Володимирів підступ і вирішила розшифрувати Талі всю суть при ньому.
Другого дня, коли Володимир сидів у себе в кабінеті, Ганна гукнула до нього:
— Прошу до столу.
— Дякую. Я вже пообідав, — похмуро відповів Володимир.
Таля, що була вже сіла за стіл, швидко підвелася й зачинилась у себе в кімнаті. Рука Ганні безсило опустилася з розливною ложкою й заклякла. На столі парувала нікому не потрібна страва.
Через кілька хвилин Ганна несміливо увійшла в кабінет до Володимира.
— Тоді вибач, що я досі залишалася в твоєму помешканні. Цими днями я постараюся знайти собі.
— Для чого шукати? Ти можеш залишитися тут. Мені одному зручніше буде знайти, — відповів він тоном покривдженого.
Ганна знічено вийшла з кабінету. Ця доброзичливість її пройняла отруйними докорами. Невже в усьому винна тільки вона? Невже!.. Невже… Безмірний жаль до себе пройняв Ганну. Вона впала на ліжко й буйно заридала, тамуючи стогін у подушці.
З кімнати стурбовано зирнула Таля, але зараз же опанувала себе. Зі спокійним виразом досвідченого лікаря вона налила в склянку води, капнула кілька валерянових крапель і піднесла матері. Мати покірливо взяла склянку з таким виразом, ніби вона мала випити отруту, і заспокоїлась.
Таля залишилася біля стола з книжкою в руках і крадькома кидала на матір допитливий погляд. Мати дивилася нерухомим поглядом кудись в одну точку з виразом покинутої й немічної. Таля добре знала цей погляд ще з часу жалоби за батьком. Вона відчула, як тінню на неї насуває та давня туга, а з нею й болючі докори. Вона вже забула свого батька, вона вже й матері ладна була зректися, в той час, як мати ніколи не забувала батька…
І Таля, не відриваючи очей, дивилася на матір. Вона заздрила, вона знала, що в таку хвилину мати душею з батьком. І так боляче й сиротливо стало на душі Талі. Їй хотілося бути в колі батьків, відчути давню ласку.
Таля підійшла й несміливо обійняла матір.
— Мамусю, прости мені, що я була з тобою така нечемна. Я ж не знала, що між вами сталося.
— Він же тобі казав… У всьому винна я?
— Казав…
Ганна шорстко посміхнулася.
— Я все життя своє винна. Хай буде так, — напівзгодливим тоном промовила вона й знову замислилась. Можливо, й справді винна. Хіба вона, мати, мала право так легковажно поводитись, як Володимир?
Але Таля вибачливо заспокоювала матір дотиком своєї руки. І Ганна вже вдячно пригорнула Талю.