Ганна, поклавши хутро, підійшла до Володимира. В її стиснутих вустах почувався гострий біль і разом твердий намір. Ганна мала щось рішуче промовити. Але Володимир знеможено схилився на стіл, і вся його охляла постать завчасу попереджала Ганну, що йому абсолютно байдуже до того, що вона буде казати. Ганна зневажливо глянула і пройшла в кімнату до Талі. Таля боязко визирала з-під своєї ковдри.
Володимир скоро захріп, а Ганна, вже напівроздягнена, ще довго стояла, замислившись, біля Талиного ліжка.
Вранці, коли Таля пішла до школи, Володимир підійшов до Ганни з виразом побитого пса:
— Ти гніваєшся на мене?
— Гніватись на тебе мені нічого. Але нам треба серйозно поговорити.
— Ти надаєш значення тому, що я сп'яна міг казати?
— Що в тверезого на умі — те в п'яного на язиці. Ти мав рацію. Ми не пара одно одному, й це треба якось ліквідувати.
Володимир посміхнувся. Він уже заздалегідь знав, що легко відіб'є цей наступ.
— Ти кажеш це зовсім не до речі.
— Якраз до речі. Я знаю добре, що я тебе зв'язую.
— Ганно, — строго промовив Володимир, — не говори дурниць. Ти ж добре знаєш, що я тебе люблю.
— Так для чого ж були ці докори?
— Буває ж нуда в чоловіка. Вчора чомусь я цілий день думав про тебе й про Ніка, репетиція пройшла ні к чорту. Я нервувався, лаявся. І в усьому, здавалось, була винна ти. Може, якби я зразу після репетиції прийшов додому, між нами сталася б справді сварка. Мабуть, я того підсвідомо боявся. Я залишився і почав вичитувати оркестрантам. Коли це підходить режисер: "Плюньте на все, Володимире Андрійовичу, ходім краще пообідаємо". Я погодився. З ним я нап'юся і про все забуду. Але ми пішли не самі. В галасливій компанії я ще прикріше почувався. Я бачив поруч із собою безжурну молодь, Баталову, Глинську, флірт, — але до всього того я вже був чужий. Наді мною тяжіли прикрі переживання. Я не міг фліртувати з Баталовою, знаючи твоє ставлення до неї. Разом з тим хотілося протестувати проти такої умовності, хотілося зробити щось рішуче… Але ж ти знаєш, що це був лише хвилевий настрій. Юність ніколи не повернеться вдруге. Життя йде своєю ходою.
Під розповідь Володимира у Ганни плелися свої думки. Вона роздумливо промовила:
— Так не можна нам далі. Ти мусиш знати, що я ні до чого тебе не зобов'язую. Розважайся собі, як хоч, фліртуй, з ким хоч, — це твоя справа. Єдине моє прохання до тебе — знайди мені посаду.
— Ганно! — ображено скрикнув Володимир, — цього тобі зовсім не потрібно робити! Ти вчишся, і цього з тебе досить.
— Ні, це конче треба зробити. Це обох нас звільнить від матеріальної й моральної залежності…
Володимир засоромився. Він почав просити в Ганни вибачення за свої брутальні зізнання. Це ж він зробив лише тому, що сьогодні не надавав їм жодної ваги. Це був лише порожній феєричний вибух хворих нервів…
Але Ганна стояла на своєму. Найкращі ліки для нервів — унормувати відносини. Для чого самим себе полонити, коли можна прожити вільно й дружньо?
Ганнині аргументи поволі почали проходити й до Володимирової свідомості. Він заперечував щораз роздумливіше і кінець кінцем екзальтовано промовив:
— Справді, ти маєш рацію. Сама свідомість того, що ти вільний, багато важить. Ідеш ти вулицею — ти сміливо дивишся у вічі кожній людині; ти не думаєш про зраду, не думаєш про обов'язки. Ти живеш безпосередньо… В твоєму погляді, Ганно, є щось нове. В іншій жінці я, напевне, цього не зустріну. Ну як не любити тебе, Ганнусю! Саме так треба розуміти розвиток подружнього життя. Цілковита незалежність одного від одного й разом із тим така спільність інтересів. Саме такий шлюб може бути міцний і щасливий!
Володимир із Ганною дійшли цілковитої згоди. Для Володимира Ганна стала якоюсь новою цінністю, що її він оберігав і разом із тим пишався, що він її власник. Він міг побожно дивитися Ганні у вічі й бачити там якусь надлюдську душу, а після цього захоплено промовити: "Щойно зустрів на вулиці такі прекрасні очі! Півжиття можна віддати за самий погляд!"
Але у відповідь йому Ганна лише безжурно засміється: "дурнику ти малий…"
Такий захоплений бував Володимир по кілька днів, але варто було Ганні посміятися з нього, як він уже все забував і ладний був по-хлоп'ячому здушити її в обіймах. Хіба ж можна було сердитись на такого пустуна? В ньому було ще стільки безпосередньо-наївного, що Ганна якось сказала йому, буцімто він менший за Талю.
Справді, з Володимиром сталося якесь переродження. Він часто починав клоунські витівки й до сліз смішив Ганну. Під впливом цих витівок незабаром і в Талі розвіявся похмурий настрій. Це найбільше тішило Ганну.
Одного морозного ранку, коли сонце рожево світило у вікно, Володимир, одягаючись, мугикав собі під ніс безладні слова: "сміх і сонце треба конче, конче, сонце, сонце конче…"
Він певний був, що співає на самоті для себе, коли це несподівано в сусідній кімнаті розлігся такий щирий дитячий сміх, що Володимир зніяковів. Він озирнувся й помітив, що з-під ковдри за ним слідкували сміхотливі Ганнині очі. Володимир, прибравши виразу безвідповідального пустуна, накрив Ганну ковдрою, а сам кинувся в бічну кімнату, де не вгавала від сміху Таля. Він почав кутати в ковдру її, силкуючись затулити рота, але Талю ще більший узяв сміх. Вона борюкалася, силкувалася визволити на хвилину рота, щоб зареготати у вічі Володимирові. Боротьба перейшла в гру. Затуливши рота Талі, Володимир сам реготався за неї.
— Ти будеш з мене сміятися? — погрожував він.
— З тебе й кури сміятимуться. Хто ж таких дурних пісень співає? — вигукувала зі сміхом Ганна.
— От навмисне буду співати, — бравував Володимир і знову почав: — Конче сонце, сонце конче…
— Ой, умру! — благала Ганна.
Володимир навмисне підсилював голос, а Таля, побачивши, як затуляє вуха мати, почала й собі підтягувати, щоб урешті таки дошкулити, Ганна ж, затуливши вуха, почала монотонно густи, щоб заглушити крики супротивників. Тоді Володимир узяв іще на підмогу кішку й, притискаючи їй хвоста, примушував її нявчати. В хаті утворилась така нестерпна музика, що навіть вікна жалісливо дзижчали.
І раптом усі троє обірвали спів, змінивши його на дикий гомеричний регіт. Таля й Ганна згиналися на своїх ліжках від сміху, а Володимир, як той сатир, із реготом перестрибував від одного ліжка до другого.