Сганарель. О небо! Що я чую?! Тільки того й бракувало, щоб ви до всього іншого ще й лицеміром зробилися, — то вже найвище паскудство!.. Пане, оце останнє — то вже край!.. На всякий терпець буває кінець, і я не можу більше мовчати!.. Робіть зі мною що хочете: бийте мене, лупцюйте мене нещадно, вбийте мене, якщо воля ваша, але я мушу дати моєму серцеві полегкість і, як вірний слуга, сказати вам те, що я сказати мушу. Знайте, пане, що доти глек воду носить, доки вухо ввірветься, і, як прегарно каже щодо цього один письменник, — не знаю тільки, як його звати, — мовляв, людина в цьому світі однаково що птах на гілці; гілка тримається за дерево; хто тримається за дерево, той додержується добрих приписів; добрі приписи дорожчі за красні слова; красні слова кубляться при дворі; при дворі домують придворні; придворні додержуються моди; мода постає з фантазії; фантазія є здатність душі; душа є те, що дає нам життя; життя кінчається смертю; смерть примушує нас думати про небо; небо простилається над землею; земля — аж ніяк не море; на морі гуляють бурі; бурі розбивають кораблі; кораблі потребують добрих стерничих; добрий стерничий має в голові добрий розум; доброго розуму не мають люди молодого віку; люди молодого віку повинні слухатися старих; старі полюбляють багатство; багатство робить людей багатими; багаті люди — не те, що вбогі; вбогі живуть у злиднях; злидні не мають закону; хто не має закону, той живе, як тварюка; отже, ви потрапите у пекло, до чортів у зуби.
Дон Жуан. Ого!.. Ну й намудрував! Чудово!..
Сганарель. Якщо й це вас не пройняло, то нарікайте на себе!..
ЯВА 3
Дон Карлос, Дон Жуан, Сганарель.
Дон Карлос. Дуже радий, Дон Жуане, що зустрів вас! Переговорити з вами й довідатися про ваше рішення багато зручніше тут, ніж у вашій господі. Ви пам’ятаєте, звичайно, що я у вашій присутності взяв на себе цю справу. Щодо мене, не потаю від вас: моє найпалкіше бажання — перевести сварку на мир, і я все ладен зробити для того, щоб і ви вступили на цю стежку, щоб почути, як ви привселюдно назвете мою сестру своєю дружиною.
Дон Жуан (лицемірно). Шкода!.. Від щирого серця хотів би я дати вам сатисфакцію, якої ви бажаєте, але небо рішуче проти цього; воно навіяло моїй душі спасенний намір змінити своє життя, і в мене тепер єдина думка — безповоротно відмовитися від усіх почуттів, що зв’язують мене зі світом, якнайшвидше зректися геть усякої земної марноти і намагатися віднині суворою поведінкою спокутувати ту злочинну розбещеність, до якої призвів мене запал нерозсудливої юності…
Дон Карлос. Цей намір, Дон Жуане, аж ніяк не розбігається з тим, про що я кажу: товариство шлюбної жінки може дуже добре поєднатися з тими похвальними помислами, які вам навіяло небо.
Дон Жуан. На жаль, це не зовсім так! Адже сестра ваша вирішила зробити те саме, вона вирішила відцуратися світу, піти в монастир, — ласка духа святого спливла на нас обох одночасно.
Дон Карлос. Її рішення піти в монастир не може пас задовольнити, бо до цього спричинилося те, що ви знехтували нею і нашою родиною, а наша честь вимагає, щоб сестра жила з вами.
Дон Жуан. Запевняю вас, що це неможливо… Адже і я мав саме таке найщиріше бажання, про це тільки й мріяв!.. Щё нині прохав я у неба поради, але почув голос, який провістив мені, щоб я покинув думку про вашу сестру і що з нею разом я не врятую моєї грішної душі.
Дон Карлос. І цими красномовними словами, Дон Жуане, ви сподіваєтесь засліпити нам очі?
Дон Жуан. Я скоряюся голосу неба.
Дон Карлос. Як?! Ви хочете, щоб я вдовольнився подібними речами?
Дон Жуан. Так хоче небо.
Дон Карлос. Виходить, ви викрали мою сестру а монастиря лише для того, щоб покинути її потім?
Дон Жуан. Так наказує небо.
Дон Карлос. І ви гадаєте, що ми знесемо таку ганьбу в нашій родині?
Дон Жуан. Волайте до неба!
Дон Карлос. Та що ж це!.. Все небо та небо!
Дон Жуан. Небо бажає, щоб було саме так.
Дон Карлос. Досить, Дон Жуане, я вас зрозумів. Не зараз я розрахуюся з вами — тут для цього непідхоже місце, але я знайду вас, і будьте певні, що вам не доведеться, довго на мене чекати.
Дон Жуан. Ви вчините так, як ви собі схочете. Ви знаєте, що я не з полохливих і вмію тримати шпагу в руці, коли треба. А зараз я йду від вас у цю глуху вуличку, що веде до монастиря, але заявляю вам: щодо мене, то я не маю ніякого бажання битись — небо забороняє мені навіть саму думку про герць, проте, якщо ви на мене нападете, ми ще побачимо, що з цього вийде.
Дон Карлос. Ми побачимо, дійсно, ми побачимо!..
ЯВА 4
Дон Жуан, Сганарель.
Сганарель. А хай його дідько візьме, пане, де це ви навчилися так розмовляти? Це багато гірше, ніж усе те, що було досі!.. Як на мене, краще б уже ви залишилися такий, як були. Я все сподівався на ваш порятунок, але тепер зовсім втратив на це надію і гадаю, що небо, яке до цього часу ставилося до вас поблажливо, не стерпить цього останнього паскудства!
Дон Жуан. Годі, годі!.. Небо не так суворо дивиться на це, як ти гадаєш, і якби кожного разу, коли люди…
ЯВА 5
Дон Жуан, Сганарель, примара в образі жінки під вуаллю.
Сганарель (помітивши примару). би, ой пане, ось уже само небо хоче з вами говорити й посилає вам пересторогу!..
Дон Жуан. Якщо небо посилає мені пересторогу, то нехай говорить ясніше, коли хоче, щоб я його зрозумів.
Примара. Дон Жуанові лишилася єдина мить, щоб виблагати собі небесне милосердя, і якщо він не покається негайно, він не втече від своєї згуби…
Сганарель. Чуєте, пане?
Дон Жуан. Хто сміє так говорити?! Я наче впізнаю цей голос…
Сганарель. Ах, паночку, це примара, я бачу по ході.
Дон Жуан. Примара, чи мана, чи сам диявол — я хочу знати, що це таке.
Примара змінюється і з’являється в образі Часу з косою в руці.
Сганарель. О небо!.. Гляньте, пане, як змінилася постать!
Дон Жуан. Ні, ні! Ніщо не має сили злякати мене! Стривай, я перевірю моєю шпагою, чи тіло це, чи дух!..
Примара зникає в ту мить, коли Дон Жуан хоче вдарити її шпагою.
Сганарель. Ох, паночку мій, та невже ж вам іще мало доказів?! Схиліться і кайтеся мерщій!..
Дон Жуан. Ні, ні! Що б там не сталося, ніхто не наважиться сказати, що я здатний до каяття! Ходім, іди за мною.