Дон Кіхот (Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі) (Частина друга)

Страница 67 из 155

Мигель де Сервантес

— Пані моя, мої знегоди мали почин, проте кінця-краю їм не видно. Я звоював великанів, я одсилав до неї окаянників і харцизяк, та хіба могли вони її відшукати, якщо її заклято й селючкою перекинуто, там таким поганищем, що й думкою не здумаєш.

— Не знаю,— впав у річ Санчо Панса,— а мені вона за всіх краща, там така хороша. А що вже метка і пострибуща, куди там до неї якомусь линвоскокові. От вам хрест святий, пані дукине, що вона просто з землі на ослицю сплигує, не кажи ти кицька.

— Хіба ти бачив її зачарованою, Санчо? — спитав дук.

— Ще й як бачив! — відповів Санчо.— А який же сатана, як не я, попервах клюнув на те характерство? Авжеж, зачарована, це я і батькові своєму можу розказати!

Сповідач, слухаючи розмову про велетнів, розбишак і чаровиння, нарешті зметикував, що перед ним сидить Дон Кіхот із Ламанчі, чию історію дук читав запоєм, за що сповідач його сварив, кажучи, що то дурне діло читати такі дурниці. І ось тепер, переконавшись у слушності своїх здогадів, він під гарячу руч сказав дукові:

— Ваша достойносте! Вам, пане мій, доведеться відповісти перед Господом за коверзування цього одчайдуха. Цей самий Дон Кіхот, Дон Ідіот чи як там його, по-моєму, не такий уже недоумок, як ваша достойність собі міркує, а тому потурати його химородам та витворкам не слід.

Відтак звернувся до самого Дон Кіхота і промовив:

— Послухайте ви, голово капустяна, хто це вам утокмачив, що ви мандрований рицар і що ви заломлюєте великолюдів і ясирите лиходійників? Схаменіться й послухайте мене: повертайтесь додому, доводьте до розуму дітей, якщо їх маєте, хазяйству лад давайте і годі-бо вам світами блукатися, ловити вітра в полі й смішити усіх добрих людей, знайомих і незнайомих. Звідки, до лиха, ви вискіпали, що на світі колись водилися і ще й досі не перевелися мандровані рицарі? Де ж це в Гишпанії живуть великолюди чи в Ламанчі —зарізяки, і де це зачарова— [484] ні Дульсінеї і всі ці тринди-ринди й курзу-верзу, що про вас понаписувано?

Уважно вислухав Дон Кіхот цього честивого мужа, а як той замовк, він, не потураючи на свою пошану до дуцтва, зірвався на рівні, обурений і угніваний, і заговорив такими словами...

Але відповідь тая заслуговує опрічного розділу.

РОЗДІЛ XXXII

Як відрізав Дон Кіхот своєму огудникові, а зарівно про інші оказії, і немалозначні, і втішні

Отож зірвався Дон Кіхот на рівні, затремтів увесь, мов живе срібло, і, хвилюючись і затинаючись, повів таку річ:

— Се місце, де єсьм аз, і приява ясновельможеств, і пошана, яку я завше мав і нині маю до сану вашої милості, гамують і тримають у шорах мій праведний гнів. Так ось, зважаючи на сказане, а також на істину, відому всім, а саме, що чорнорижці не орудують іншою бронею, опріч броні жіночої, себто язика, я саме до сієї броні й сягну і на рівних зітнуся з вашою милостю, хоть од вас слід було б сподіватись радше добрих порад, аніж такого псякування. Душеспасенна й продиктована доброзичливістю догана висловлюється за геть-то інших околичностей та іншим часом; принаймні ганьблячи мене привселюдно, та ще й так брутально, ви перейшли межі слушного напучення, бо останнє виходить більше з лагоди, ніж з суворості. І негоже, виказуючи чиїсь провини, які вам невтямки, гарма-дарма узивати провинника недоумком та ідіотом. Хіба ні? Рачте ж ваша милость з'яснити: які се химерії укмітили ви за мною, щоб дістати право картати мене, шельмувати й завертати додому, до свого хазяйства, й до малжонки і дітей, навіть не відаючи, чи ж маю я їх? Невже досить всіятися сповідником у чуже сімейство, невже досить побрати науку в якомусь злиденному колегіумі, бачити світ не далі, ніж двадцять чи тридцять миль в околі, щоб отак, не питавши броду, проказувати закони рицарству й судити про мандрованих рицарів? Чи се, на ваш суд, яловий промисел і пусте гультяйство — блукатися світами, цураючись утіх і лізучи по стромах, що возносять витязів до виталища несмертельності? Якби мене вважали за недоумка рицарі або ж пишні та гойні можновладники, я б побачив у цьому для себе непоправну неславу, а як мене узивають ідіотом усілякі школярі, які зроду не ходили стезею мандрованого рицарства, то мені це байдуже, я єсмь рицар і рицарем, якщо буде вгодно Творцеві, і помру. Одні правляться широким і розлогим полем високоносної амбіції, інші йдуть гостинцем ницого й холопського підхлібництва, ті шляхом підступної гіпокризії, ті путею правдивої віри, а я, проваджений своєю зорею, простую вузькою тропою мандрованого рицарства, задля якого знехтував земні достатки, але не гонор. Я запомагав зболілих, випрямляв кривду, карав зухвальство, звойовував великанів, топтав під нозі почвар. Я закоханий, та лиш тому, що мандрованим рицарям так подоба, але [485] кохаю я не по-гультяйськи, моє кохання платонічне і цнотливе. Мета всіх моїх поривань блага, а саме: робити всім добро і нікого не кривдити. Міркуйте ж тепер, ваші високості, найдостойніше дуцтво, чи можна узивати пришелепою того, хто так мислить, так чинить і так мовить.

— Бігме, здорово сказано! — гукнув Санчо.— І більше ви, пане мій і добродію, нічого на своє оправдання не кажіть, все 'дно ліпше не скажеш, не вигадаєш і не переконаєш. До того ж, якщо йогомость запевняє, ніби на світі не водилося та й зараз катма мандрованих рицарів, то чи ж він бодай щось тямить у сих речах?

— А ти, брате,— спитав сповідач,— бува не той Санчо Панса, про якого прописано, нібито Дон Кіхот помінив йому острів подарувати?

— Той самий,— відрік Санчо,— і вислужив я на той острів не со-гірше за кожного іншого. Про таких, як я, кажуть: "З добрим дружи, добрим станеш", а потім іще: "Не дивись на рід, лиш на обихід", і ще: "Прихилися до доброго дуба, буде тобі прохолода люба". Ось я до доброго пана прихиливсь і вже кілька місяців при ньому, і, коли Божа воля, стану сам уродь нього, не родись, а зійдись, що там не кажи, а буде він за імператоря, а я за губернаторя.

— Авжеж, друже Санчо,— впав у річ дук,— з пошани до пана Дон Кіхота я передам тобі владу над одним вільним островом, і то чималеньким.

— На коліна, Санчо,— сказав Дон Кіхот,— і цілуй ніжки його достойності за вчинену тобі благодію.