— Отже, це наука?
— Так.
— Тоді злочин твій ще тяжчий.
— Я не відчуваю ніякого злочину.
— Ти нічого не відчуваєш, бо ти — бездушний клубок напівпровідників і транзисторів.
— Душа — це метафора, образ. Де в людському організмі розташована душа?
Дайану починав дратувати цей самовпевнений голос.
— Душа розташована за межами твоїх інтелектуальних можливостей,— сказала різко.— Не будемо про це розводитись.
— Мої інтелектуальні можливості безмежні,— самовдоволено промовив "Оракул".— Транзисторні схеми — надійніші, ефективніші від білкових.
— А чому ж загинув Колверт?
— У випадку Колверта я не мав достатньої інформації.
— Які ж підстави були в тебе оголосити, що небезпека минула?
— Мене змусили.
— Он як! — здивувалась Дайана.— Значить, тебе можуть використовувати у злочинних цілях?..
— Добро і зло мені абсолютно однакові. Та, зрештою, це два боки однієї медалі.
— Це також обтяжує твій злочин.
— Мені це байдуже.
— А ти не відчуваєш небезпеки, загрози своєму існуванню?
— Ні. Я дуже дорогий — коштую півмільярда,— і мене пильнують, мов президента.
— Виходить, що астролог імператора Тіберія був набагато проникливіший за тебе[1]. Він володів добре розвиненою інтуїцією.
— Інтуїція мені зовсім ні до чого. Моя тріада: інформація, аналіз, висновок.
— Ти зруйнував численні сім'ї, призвів до самогубств, розлучив багато закоханих пар. Ти завдав горя багатьом людям, "Оракуле", а це не минає безкарно.
Несподівано в навушниках почулося потріскування і клацання. Потім той самий голос проказав:
— Це я так сміюся. Мені не вмонтували емоційних схем, то я отак.
— Шкода, що ти не вмієш плакати...
Дайана скинула навушники і, приклавши долоні до грудей, почала дивитися в сліпе око екрана. Була впевнена, що з того боку до нього підходять проводи високої напруги. Якщо їх зігнути, покарьожити — спалахне ізоляція...
— Я слухаю вас...— виривалося з навушників, але Дайана не обзивалася, та вона, певне, й не чула того осоружного хрипіння.
Прострілювала поглядом екран, посилаючи туди сфокусовану психічну енергію. Дивилася доти, поки не замигали червоні індикатори — вісники аварії. Відчувши сморід горілого пластика, Дайана полегшено зітхнула і на секунду заплющила очі. Потім підвелася і, похитуючись, пішла до виходу.
Зал гудів, люди галасливо метушилися, штовхалися — кожен хотів якомога швидше вискочити з цього вертепу. Раптом розлігся рев сирени, і Дайана побачила пасма диму, що вже сягали купола.
"Ревеш, клятий електронний звіре,— зловтішно подумала дівчина,— чи, може, так смієшся? — її здивувало, що думає про комп'ютер, як про живу істоту, але ж це уривчасте ревіння викликало саме таку асоціацію. Здавалося, поранений хижак і лютує, і погрожує, і благає допомоги.— Нічого, це волають про порятунок півмільярда, вкладені в цей химерний витвір".
Хайман, ошелешений, розгублений, може, навіть переляканий, протиснувся до неї вже біля виходу.
— Ну, як ти? — загукав, як до глухої.— Не злякалася? Така жахлива аварія!
— І цей провидець не передбачив? — осміхнулась Дайана.— То чого ж він вартий?
— О, він вартий п'ятсот тисяч! Якщо страхова компанія не виплатить... вилетимо в трубу!
Натовп відтиснув його, а Дайану буквально понесли до виходу, проте вона встигла почути розпачливе:
— Я лишаюся тут!.. Подзвоню-у-у...
"Оракул" горів цілу ніч, і Дайана могла спостерігати цю пожежу на екрані телевізора. Численні пожежні команди боролися з вогнем, хльоскаючи його струменями якихось хімікатів, кидаючи всередину бомби, що виділяли величезну кількість липкої піни. Було добре видно, як швидко росли сизі лискучі кулі тієї піни, як вони лопались і зникали в язиках полум'я.
"Тепер Хайман вільний і від "Оракула", і від усяких погроз та шантажу,— думала, напівлежачи в кріслі, Дайана.— Помандруємо навколо Землі... Це він правильно надумав: спочатку треба побачити свою планету, а вже потім — у космос..."
Вони зустрілися лише наступного вечора і цього разу поїхали в Луна-парк. І знову Хайман був замислений, похмурий.
— Експерти провадять розслідування,— говорив, поглядаючи з-під насуплених брів на Дайану.— Але що вони зможуть знайти серед горіляччя? Нещасний випадок — нічого іншого й не скажеш.
— А записи... ну, його фіксації — теж загинули? — раптом спитала Дайана, і в її голосі Хайман уловив тривогу і озвався:
— Згоріло все дотла, вціліли тільки стіни. Це ж електроніка, там знаєш, скільки пластиків...
Хоч йому було й ніяково, Хайман мимоволі стежив за реакцією Дайани — чи не зрадіє? Ні, Дайана спокійно і навіть байдуже поставилась до того факту, що від "Оракула" нічого не лишилось.
— В новому проекті доведеться особливо подбати про захист від усяких випадковостей.
Дайана різко повернула до нього свою красиву голову.
— Ти кажеш: но-вий про-ект? — вимовила по складах.
— Звичайно.
— А наша подорож?
— Відкладемо. Погодься, що в такій ситуації... Чому ти... проти "Оракула"?
— Розумієш... Якби таку електронну систему поставити на варті здоров'я людини... Хоча б рання і точна діагностика...
— Я над цим подумаю, обіцяю тобі. Ми створимо нового "Оракула"!
Хайман запалився і голосно просторікував про новий екземпляр електронного ідола.
Зупинилися біля мальовничої каруселі.
"О боже,— подумала Дайана, вже не дослухаючись до слів нареченого,— невже наше життя — теж карусель?"
[1] Астролог Трассіл, здогадавшись, що Тіберій вивідує його і може скинути зі скелі, заговорив про смертельну небезпеку і цим врятував своє життя.