42. …разом із двома іншими… — Тобто фортепіанними сонатами № 30, мі мінор, опус 109 і № 31, ля-бемоль мажор, опус 110.
43. Фамулус (слуга, учень — латин.). — Очевидно, Т. Манн має на увазі Антона Шнідлера, учня Бетховена, який з 1789 по 1825 рік був постійним супутником життя геніального композитора.
44. Фуга — музикальний твір імітаційного характеру, заснований на багаторазовому проведенні тієї самої теми на різні голоси; вища форма поліфонічної музики.
45. Естергазі Міклош (1765–1833) — угорський магнат і політичний діяч, протегував Бетховену, який присвятив йому кілька творів.
46. Контрапункт — 1. Те саме, що поліфонія (див. приміт. вище). 2. Рухливий контрапункт — повторне проведення поліфонічної побудови зі зміною інтервалу між голосами чи часу їх вступу відносно один до одного. 3. В поліфонічній музиці мелодія, що звучить водночас із темою.
47. …в герці з цим янголом… — Парафраз біблійного епізоду нічної боротьби Якова з Богом, який прибрав вигляду янгола.
48. Рудольф — ерцгерцог австрійський, був учнем і покровителем Бетховена.
49. Гомофонний — від гомофонії, виду багатоголосся в музиці, заснованого на домінуванні одного голосу, як правило верхнього, і підпорядкуванні йому інших голосів, що створюють музикальний супровід. Гомофонія протилежна поліфонії.
50. Невми — нотне письмо західноєвропейського раннього середньовіччя, аналог давньоруських "крюків".
51. Нідерландські майстри поліфонічного стилю — музична школа, яка в XV–XVI ст. виникла на території тогочасних Нідерландів. Знаменувала вищий розквіт вокальної поліфонії т. з. строгого стилю. До цієї музичної школи належали Й. Окегем. Г. Дюфан, Я. Обрехт, Ж. Депре, О. Лacco.
52. Лacco Орландо (Ролан де Лассю, бл. 1532–1594) — видатний фламандський композитор доби Відродження, майстер духовної і світської хорової музики.
53. Бурк Йоахім фон (1546–1610) — німецький композитор, писав духовну музику. Згадана ораторія "Страсті Йоаннові" була написана в 1568 р
54. Піфагорейські жарти — для піфагорейства, що йде від давньогрецького філософа Піфагора (VI ст. до н. е.), був характерний інтерес до музики, яка пов'язувалася з математикою і нерідко витлумачувалася містично.
55. Кундрі — героїня останньої опери Вагнера "Парсіфаль", блудниця, що уособлює чуттєве начало і прагне спокусити Парсіфаля, на якого покладена особлива духовна місія.
56. Космогонічний міф — міф про походження світу, про його створення богами.
57. Тризвук в мі-бемоль мажорі — в сцені першій (на дні Рейну) і останній (похід богів на Валгаллу) музичної драми Вагнера "Золото Рейну", якою відкривається його тетралогія "Перстень Нібелунгів".
58. Брукнер Антон (1824–1896) — австрійський композитор, представник пізнього романтизму, автор дев'яти симфоній
59. Байсель Йоганн Конрад — реальна особа, про нього Т. Манн дізнався із американських газет, потім у Вашінгтонській бібліотеці ознайомився з його рукописними й друкованими творами. Про це письменник розповів у своїй "Історії "Доктора Фаустуса". Романі одного роману".
60. Теренцій Публій (бл. 195–159 до н. е.) — римський драматург, до нас дійшли шість його комедій.
61. Стерн Лоренс (1713–1768) — англійський письменник, представник сентименталізму. Згадане поводження з уявною слухачкою — із його роману "Трістрам Шенді"
62. Майстер Екегарт (1260–1327) — середньовічний німецький філософ-містик.
63. Палестріна — місто в Середній Італії і водночас прізвище великого італійського композитора Джованні П'єрлуїджі да Палестріна (бл. 1525–1594), який очолив римську поліфонічну школу. В музиці Палестріни, що є вершиною високого поліфонічного стилю, намітився перехід від поліфонії до гомофонії.
64. Sonata facile — "Легка соната" Вольфганга Амадея Моцарта для фортепіано в до мажорі.
65. Скарлатті Доменіко (1685–1757) — італійський композитор, син знаменитого Алессандро Скарлатті. Автор численних одночастинних сонат для клавесина.
66. …двох маленьких сонатах Бетховена. — Соната для фортеніано № 19 соль мінор і соната № 20 соль мажор.
67. Клементі Муціо (1752–1832) — італійський композитор і піаніст.
68. Франк Сезар (1822–1890) — французький композитор, бельгієць за походженням.
69. Шабріє Еманюель (1841–1894) — французький композитор пізньоромантичного напрямку, який зазнав значного впливу німецької романтичної музики.
70. Дебюссі Клод (1862–1918) — видатний французький композитор-імпресіоніст.
71. Д'Енді Венсан (1851–1931) — французький композитор, належав до того ж напрямку, що й Шабріє.
72. Генделеве акордне альфреско. — Мається на увазі те, що Гендель досягав враження фрескової монументальності широким застосуванням простих тризвуків.
73. Франц Роберт (1815–1892) — німецький композитор пізнього романтизму, автор романсів і пісень на тексти німецьких поетів.
74. Вольф Гуго (1860–1903) — австрійський композитор неоромантичного напрямку. Працюючи над "Доктором Фаустусом", Т. Манн цікавився його біографією та творчістю й дещо запозичував із них (як раніше Ромен Роллан під час роботи над "Жаном Крістофом").
75. Малер Густав (1860–1911) — видатний австрійський композитор і диригент, автор дев'яти симфоній, численних інструментальних, хорових і вокальних творів.
76. "Бережись! Будь завжди пильний!" — заключні рядки вірша Айхендорфа "Сутінки", покладеного Робертом Шуманом на музику.
77. "Зимова подорож" — цикл романсів Франца Шуберта (опус 89) на вірші німецького поета-романтика Вільгельма Мюллера.
78. Езотерика — те, що розкривається лише втаємниченим, належним до певної соціально-культурної групи.
79. Вебер Карл Марія фон (1786–1826) — німецький композитор, диригент і музикальний критик. Один із зачинателів романтичної опери.
80. Ганс Гайлінг — герой однойменної опери німецького комнозитора-романтика Августа Маршнера.
81. "Фіделіо, або подружнє кохання" — єдина опера Бетховена. Існують три увертюри до неї під назвою "Леонора" (за ім'ям головної героїні опери) і одна увертюра під назвою "Фіделіо". Найдосконаліша увертюра "Леонора-3", яка найчастіше виконується.
82. Радник консисторії і генерал-суперінтендент — вищі керівні посади в лютеранській церкві.