ЯВА 10
Ті ж і Завада.
Завада. Не знаю, по яку бабу і кинутись! До писаря хіба піти, якщо він ще дома! І що таке з нею по-діялось, ніяк не розберу…
Степан (до Завади). Добривечір!
Завада. Це ти, Степане?
Степан. Куди це ви, дядьку, налагодились іти?..
Завада. Ох, хоч і не питай, у мене у господі таке лихо скоїлось!.. А з чого воно?..
Степан. Я все знаю. Ходім, я вам дорогою розкажу.
Пішли.
Гордій. Одначе за што он двєчі об'явил мене дураком? Ні, сколько живу, но, кажется, ніхто не обзивав дураком в глаза! Сказано, как мужик, так і нікоторого воспитанія. (Услід). А я тебе скажу, што сам ти дурак двохетажний, вот што!
ЯВА 11
Текля і Гордій.
Текля. Що ж то тепер з нею твориться? Цікаво мені до неї довідатися. (Загляда у вікно). Що це вона, навколюшках молиться, а сльози, як горох, котяться. Невже ж вона і справді так дуже любить панича? Дивно! (Дивиться у вікно). О, встає і йде з хати.
Гордій (підходить). Здрастуйте, баришня!
Текля. Ох, як же ви мене злякали.
Гордій. Чого ж пужатся? Я не звєрь дикой какой. Куда ви ідете?
Входить Оксана і проходить в сад.
Текля. Так би оце я вам і сказала! А як і признаюсь, чи ви ж і повірите?
Гордій. Вєрно, какого кавалера ськали?
Текля. Якого? Ви, може, натякаєте на котрого з наших парубків? Не діждуться вони цього! Вже, правду сказать, є за ким!
Гордій. А будто вам ні один з ваших кавалеров не нравится?
Текля. Та хай вони усі хоч зараз повиздихають.
Гордій. Одначе я слихал, што ви з Охрємом любов крутили?
Текля. Бач-бач, я ж кажу, що я усім кісткою у горлянці засіла. Господи, господи! Здається, нікого і не зачіпаєш, нікому не заважаєш…
Гордій. Полно пичалі, я на ето об'явленіе не внімаю обращенія. Та кого ж ви ськали?..
Текля. Ще й питають.
Гордій. Так неужелі меня?
Текля. Догадайтесь. Скоро ви приїхали в село, а я як побачила вас… Ні, не хочу казати, бо мені стидно. А для чого би я вас перед усіма вихваляю, коли б… От, кажу, парубок, настоящий кавалер, не нашим свинопасам рівня.
Гордій. Так неужто я вам ндравлюсь?
Текля. У нього, кажу, і погляд соколиний, хода молодецька, коли чую, ви послали старостів до Катрі. А я як це почула, то мало не зомліла. Вже мати що не робила: і свяченою водою мене прискала, і переполох виливала, бо Катря ж…
Гордій. Ах, не досаждайте мене Катрею, ето була глупая моя ошибка.
Текля. Знайшли кого сватати! Та у неї раз у раз з рота слина котиться, а на плечах отакі чиряки. Вона з чиряків ніколи і не вигоюється.
Гордій. Будто? Вот так категорія.
Текля. От, їй-богу, хоч заприсягтись.
Гордій. Благодару вам, што ви мінє глаза открили. Позвольте предложить вам для вдовольствія конфетов.
Текля. Ні, спасибі.
Гордій. Возьміть, ето нам не убиток.
Текля. Ви ж розумний кавалер, то й подумали б, що буде, як люди спізнають, що я беру від вас гостинці…
Гордій. Еті речі ваші вумні; ну одначе оні нічого не могут.
Текля. Не могуть? Як би не так, а то як тілько постережуть, що я вас люблю. Ох, що ж це я сказала?..
Гордій. Повторіте! Здєлайте єщо раз об'явленіє!
Текля. Ох, сором же який!
Гордій. Нікоторого сорома. Позвольте вас спросить, какоє у вас приданоє.
Текля. Яке? Нас дві у батька і у матері. Я та менша сестра. А ви ж знаєте, що ми люди заможні. Оп'ять же як я служила півтора року у купця Лейзора за няньку, так ті гроші, що я заробила у Лейзора, я віддала усі до рук батькові.
Гордій. Даєть вам папаша п'ятсот рублів або на худой конець чотириста рублів? Міне главна статья, штоб свою мастерську, єжелі дасть хоч триста п'ятдесят, і в то ж сікунд я в вас влюбльон.
Текля. У мене, окрім того, своїх ще буде сто п'ятдесят рублів.
Гордій. Не может бить! Єй-богу, я у вас влюбльон. Позвольте вам подарить кольцо золотоє.
Текля. Не хочу, не хочу нізащо у світі!
Гордій. Как же ви можете дєлать такой равнодушний отказ влюбльонному человєку? Говорю вам, што я все страждаю об вас і што серце моє кипить і пузирить, как настояща шевська смола в огнє.
Текля. Ох, як же ви палко та хороше балакаєте.
Гордій. Вам ндравлються мої речі? Я і вас воспитаю, Текля… как вас по батюшке, звиніть на том, не спомню.
Текля. Свиридівна.
Гордій. Свирид, значить, виходе по-благородному Спиридоновна. Возьміть кольцо золотоє, бо как не візьмете, то бросю єго в Дунай — бистру рєчку, пущай погибаєт три с полтиной.
Текля. Я ж стидюсь. Надіньте його самі на мій палець.
Гордій надіва.
Гордій. Тепер позвольте вас неравнодушно розцілувать, как собственноручную невєсту.
Текля. Ох, який стид! Не хочу, не хочу!..
Цілує.
Що-бо ви робите?
Гордій. Не скісняйтесь, потому што ета статья от вжасного неравнодушного чувствія.
Текля (цілує). Ох, що ж це я зробила? Я й цілуваться не умію!..
Гордій. Одначе ваш поцілуй сладкий, как конфет.
Текля. Це я уперше на своєму віку цілую парубка!.. А цитьте, щось гомонить. Ходімо звідціля.
Гордій. Ну, я вам тепер об'ясню, што я вас спервоначала, должно бить, не разглядєл, какая ви єсть красотка. Но тепер видно, што ви настоящая фотографія, масляними красками писана,— чесно слово. Только би хоч триста рублєй — і сейчас превзойдьот между нами церковний процес.
Уходять.
ЯВА 12
Завада і писар.
Писар. Шкода, що це трапилось не на молодику. А свячена вода єсть у вас?
Завада. Аякже! Я для бджіл держу ще позаторішню.
Писар. Це ще краще. Тут вся сила, що свячена вода і віск страсної свічки. А вже все, касательно остального, ми побачимо у цій книжці. А стривайте. (Вийма книжку і дивиться на зорі). Одна, друга, третя укупі, шість зверху, ясна збоку. Захмарило з-зісподу. Одна підкотилась. Ага: недокотись, перекотись, зупинись. Од молитвеної, рожденої, хрещеної. Тьфу, тьфу, тьфу!.. Ну, ходім, може, і допоможу. Пам'ятайте, милостивий государю, що як увійдемо у сіни, то мерщій запріть двері і каглу затуліть, щоб не втиснувся за нами той, що не вночі згадувати.
Уходять.