Доки сонце зійде — роса очі виїсть

Страница 11 из 13

Кропивницкий Марк

ЯВА 6

Борис і Воронов.
Воронов (входе). Что, уехал зтот либерал? Я очень рад.
Борис. За что вы отказали ему от дому?
Воронов. Негодяй он!.. Вот за что.
Борис. Негодяй?
Воронов. Да, негодяй, й я запрещаю тебе с ним дружиться!
Борис. Ну зто уж… Впрочем, зто пока на второй план. Я должен вам сказать, что у меня єсть более серьезное дело.

ЯВА 7

Ті ж і Соломія.
Соломія. Пане! Там Гордій Поварів прийшов!
Воронов. Что ему надо?.. Зови!..
Соломія пішла.
Пойди к гостям; я после готов с тобой потолковать.
Борис. Вы выслушаете меня?
Воронов. Через пять минут.
Борис пішов.
Ну, что ж он там?.. Кто там такой?..

ЯВА 8

Воронов і Гордій.
Гордій (входить, топнув ногою). Моє поштеніє! Позвольте вам препоручить. (Подає запечатаний лист).
Воронов. Что это такое? (Розпечатав листа і читає). "От 186… года от сентября месяца преглашають Вас, Ваше високоблагородіє, майстер сапожной, штоб ви пожалували своєю персоною із фамилією на брачний процес у етоє воскресеніє. Свадьба будєт на благородную ногу, вина і музика з городу і пирожноє "шпанскій вєтір", што папаша зготовлють; собственноручно Гордєй Микитович Поваренков, сапожной майстер і кавалер".
Гордій. Так точно: і кавалер. Так как іщо в первий законной брак поступаю.
Воронов. Я не понимаю, что это такое?
Гордій. Брачний процес буду палучать с баришнею Теклею Свиридовной. Хотів хоть триста рублів авантажу, ну помирився на двухсот п'ятдесят. Значить, подумав: "Пропадай моя деревня, все четирє колеса".
Воронов. Да ты скажи толком, что тебе надобно?
Гордій. Разві я непонятно об'явил у білеті? Кажется, очінь синпатично. Значить, предлагаю вам на свадьбу до міня.
Воронов. Что-о? К тебе на свадьбу?
Гордій. І што, как можить согласні будите поступок совершить об нєкотором подаркє, хоть двадцять п'ять рублєй, так я с равнодушним вдовольствієм получу.
Воронов. Пошел ты прочь, дурак!..
Гордій. Вот так категорія!..
Воронов. Вон, говорят тебе!.. (Кида йому листа в вічі).
Гордій. І с тем до приятного свиданія. (Пішов).
Воронов. Да что же это такое творится? Мужик какой-то, сапожный мастер, осмеливается просить к себе на свадьбу, да еще по пригласительному билету! О, до чего мы дожили!

ЯВА 9

Воронов і Борис.
Борис (входить). Вы свободны?
Воронов. Ну?.. Да, кстати,— согласился ли ты поехать в гости к Измайловым? Они тебя приглашали!
Борис. Да, приглашали, но решительно отказался.
Воронов. То єсть как это? Ведь ты почти сделал предложение Анне Андреевне!
Борис. Ну недалекая ж она, если поверила пьяной болтовне.
Воронов. Так ты хочешь нас осрамить?
Борис. Вы обещали выслушать меня. Время не терпит. Я должен с вами говорить.
Воронов. Ты затянешь ту же канитель о твоих диких намерениях?
Борис. В последний раз. Итак, я возвращаюсь к вопросу, на который вы не ответили мне в прошлый наш разговор. Я спрашивал вас,— зачем вы, зная и видя мои отношения к Океане, смотрели на них не только сквозь пальцы, но даже снисходительно?
Воронов. Ответ простой: она была горничной… ну… а ты… как молодой человек… оно и понятно…
Борис. А!.. Интрижка по части клубнички!.. А между тем вы жестоко ошиблись. Я полюбил Оксану и повторяю вам, что женюсь на ней.
Воронов. Я обьявлю тебе сумасшедшим, и тебя посадят в желтий дом.
Борис. Да хоть в тюрьму! Я дал слово Оксане, и она моя невеста,— слышите ли,— она моя невеста!..

ЯВА 10

Ті ж і Наталя Семенівна.
Наталя Семенівна. Завтрік уже подалі!.. Прасков'я Петрівна і Анеточка просто покою мені не дають. "Просіть,— кажуть,— та й просіть, щоб Борінька їхав до нас погостити!"
Воронов. Нет, ты послушай, что он говорит.
Наталя Семенівна. Що таке?
Борис. Я прошу вашого благословенія на вінець з Оксаною.
Наталя Семенівна. Як? Це той синочок, котрий учора присягався, що все зробе задля матері, а сьогодні вже й назад?
Борис. В чім же я присягався?
Наталя Семенівна. Ти дав мені слово, що поїдеш до Ізмайлових в гості. Це раз… А потім…

ЯВА 11

Ті ж і Степан.
Степан (за дверима). Я силою ввійду, і ніхто мене не зупине.
Воронов. Кто там?
Степан (вбіга). Це я, пане!
Воронов. Что это? Как ты осмелился войти без доклада?
Степан. Та вже хоч і вбийте, а ввійшов!
Воронов. Вон!..
Борис. За що ж ви його проганяєте? Що скажеш, Степане?
Степан. Ви питаєте? Це дивно, паничу, надто дивно!.. А я ж завжди мав вас за чесну людину. Дійшла до Оксани звістка, що ви засватались на якійсь панночці!..
Борис (з жахом). Як?!
Степан. А тепер вже, може, Оксану й на столі застанете!
Борис. Годі, годі!.. Спала полуда з очей!.. Туман розійшовся!.. Так ось воно що?.. Так ось зачим мене підпоювали?.. Так ось задля чого запрошують мене в гості до Ізмайлових?.. Так ось від чого ваша хворість, мамо? Бач, це та любов ваша свята, котрою ви так похвалялись і котра, мов в ланцюгах залізних, так довго держала мою волю… Так ваша та щирая і тихая мова: "Женись, сину, на кому хочеш",— була кривда, одна облеслива кривда!.. О мамо, мамо! Що ж ти зробила з моєю душею? З тією душею, в котрій образ твій завжди був нарівні з богом? Батьку, батьку рідний!.. О, що ж тепер на світі не зрадливе, коли рідний батько і мати… А!.. Швидш відсіля!.. Промеж чужими людьми знайду я батька і матір!..
Прожогом вибіг, за ним пішов Степан.
Наталя Семенівна. Синку, синку!.. (Рада).
Воронов. Я тебе, мерзавец, я тебе!.. Вот тебе твой мазунчик!..
Наталя Семенівна. Ти ж чого дивився? Ти його виховував і пестив! Я жінка неосвічена! Де я була? Що я бачила? У чотирьох стінах вік ізжила, а ти похвалявся, що ти вчений і всезнающий. Ти йому дав змалку волю! Я дурна була, по-твоєму… Себе ж ти цілий вік лічив за розумного, а сина єдиного не зумів до пуття довести. Ох, я нещасна!.. (За сльозами не може говорити).
Воронов (мов ошалілий). Что ж это? Сколько я того… того читал, но такого случая… Читал я в журналах й газетах… не начитывал. Но как же в самом деле стеснять… того… того… свободу, когда свобода должна быть свободна? Ну, и пусть его женится, пусть женится хоть на чертовой дочери!.. Я… я знать его не хочу!..
Завіса