Фрона весь час нервово стискала руки, та, почувши ці слова, засміялася.
— Про жінок? Це просто смішно, Грегорі!
— Але по тому, як ви боронили мене на суді, — почав він докірливо, — можна було подумати…
— Та нічого ви не розумієте! — промовила Фрона безнадійно, — Нічого не розумієте. Гляньте на мене, Грегорі! Може, тоді зрозумієте. Мені не хочеться на вас дивитись. Ваші поцілунки мене ображають. Згадуючи про них, я червонію, мені здається, що губи в мене нечисті й тепер. Чому? Ви думаєте — через жінок, що про них говорилося на суді? Як погано ви мене знаєте! Сказати вам, чому?
Від берега долинали до них чоловічі голоси, хлюпання води. Фрона швидко поглянула туди й побачила, що Дел Бішоп пливе човном проти води, а Корліс іде в березі, тягнучи човна за мотузку.
— Сказати вам чому, Грегорі Сент-Вінсент? — ще раз запитала вона. — Чому своїми поцілунками ви принижуєте мене? Тому, що ви порушили закон гостинності. Тому, що ви їли хліб тієї людини, а потім дивилися, як вона гине в нерівній боротьбі, й пальцем не ворухнули. Я воліла б, щоб ви загинули, боронячи його. Тоді про вас була б хоч добра пам'ять. Та навіть хай би ви самі його вбили! Це хоча б свідчило про те, що в жилах ваших тече червона кров!
— І це ви звете коханням? — вигукнув він насмішкувато. Біс починав у ньому прокидатись. — Гарне кохання! Нічого казати! Боже мій, чого тільки нам, чоловікам, не доводиться навчатись!
— А я гадала, що ви вже всьому цьому навчилися, що вас навчили інші жінки!
— Що ж ви тепер. думаєте робити? — спитав Сент-Вінсент, не звертаючи уваги на її слова. — Я собою гратися не дозволю. Так вам це не минеться, знайте. Ви зробили кілька занадто вільних вчинків. Про вас на весь світ піде слава, коли про те дізнаються люди. Я не сліпий, не глухий! Може, на ваш погляд, ті вчинки й безневинні. По-вашому…
Вона дивилась на нього, посміхаючись. Скільки було зневаги, жалощів, презирства в тій посмішці, що він остаточно втратив рівновагу.
— По-вашому, мене ославлено, з мене можна глузувати, жаліти мене! Обіцяю вам, що я й вас за собою потягну. Мої поцілунки вас принижують? Так? А що ви відчували тоді, в Щасливому таборі, по дорозі від Даї?
Неначе на відповідь йому, підійшов Корліс, розмахуючи мотузкою.
Фрона привітно махнула до нього рукою.
— Вансе, — промовила вона, — поштар привіз батькові важливі звістки, настільки важливі, що він мусить виїхати на той бік. Вони з Курбертеном виїдуть по обіді на "Біжу". Чи не одвезете ви й мене до Доусона? Я хочу вирушити зараз, сьогодні ще.
— Це через нього… — вона, засоромившись, показала на Сент-Вінсента. — Через нього я надумалася… про вас.