Степанида (входить). Ти мене кликала, Лілю?
Ліля. Ні-ні, Стешо... Проте підігрійте чай...
Степанида (піднімає з підлоги прес, кладе на стіл). Гаразд, Лілічко, гаразд, рідненька... (Виходить.)
Опанас Аполлонович. От бачиш, ти вже стала розумненька... У нас не було випадку, щоб той, хто забунтує, та не схаменувся... Ну, а тепер можеш сказати мені: я буду покірна цяця, дядя Фаня,
Ліля. Не смійте казати мені "ти"!
Опанас Аполлонович. Цінуй! Я виявляю цим довіру... Слухай уважно. З комсомолом не поривай, нам потрібні комсомольці. Ходи на збори, все, як належить, виступай, активничай. Ми зуміємо перевірити, коли будеш із нами нещира. Ніяких доручень поки що не даю. Не здумай піти на суд! Сподіваюсь, справа обмежиться самим Романом. Нам треба завмерти, йде гроза. Ти зрозуміла?
Ліля. Зрозуміла. Ненавиджу, коли мені говорять "ти"!
Опанас Аполлонович. Гаразд, дівчинко, осушіть ваші оченята! От характер! Ну "ви", "ви", згода! Можете вимагати яких завгодно привілеїв: перебуваєте під моєю високою опікою!
Ліля. Дві зелені ракети.
Опанас Аполлонович. Що?! Які ракети? Ліля. Хіба це багато?
Опанас Аполлонович. Ха-ха-ха! Оригінально! Хоч сто ракет і двісті фейєрверків за ваші оченята!!! (Бере Лілю за руки, намагається притягти до себе.)
Кіра Карлівна (навально входить). Що тут відбувається!!!
Опанас Аполлонович. Розмовляю з дочкою. Підіть, Лілічко, до їдальні. Ми зараз.
Ліля виходить.
Кіра Карлівна. Фанічко, тй щось сумний? Опанас Аполлонович. Ну, що ти? (Наспівує.) Пахом Микитович (входить). Лілічки тут немає?
Кіра Карлівна. Ви ще не вибралися від нас? Сповістіть цього громадянина, Опанасе Аполлоновичу, що я не бажаю з ним розмовляти!
Пахом Микитович. Пробачте мою настирливість, але чи не було тут двох зелених ракет?
Кіра Карлівна. Які ракети? Не було тут ракет!
Опанас Аполлонович. Це Лілин вираз!
Пахом Микитович. Цілком вірно! Дякую вам. Дві зелені ракети, виявляється, були! Де Ліля? (Прикро відштовхує Опанаса Аполлоновича з дороги й вибігає.)
Опанас Аполлонович (з переляку затулив ліктем обличчя). Квартирне хуліганство — страшна річ! В останній раз приходжу до цього дому!
Кіра Карлівна. Заспокойся, він уже в нас не живе! (Виходить разом із Опанасом Аполлоновичем.)
З-за ширми з'являється Леокадія Львівна, сідає в крісло, крутить сигарету, з насолодою курить.
Леокадія Львівна. Так, тепер вони у мене в руках. Поздоровляю вас, радянський прокуроре і поборнику чужої моральності! Ваша дочка — спільниця злочинного світу!
Дзвоник у передпокої. Леокадія Львівна миттю зникає з кабінету. Входять Віктор, Октябрина, Марат. їх веде Леокадія
Львівна.
Леокадія Львівна. Зачекайте, молоді люди. Тут-сюіт!* Лілічка зараз зайде. Розташовуйтесь, сільвупле!
Ребята сідають.
Як важко, коли дівчинку повсякчас відволікають у комсомольську сферу! (Виходить.)
Віктор. Якого вона сторіччя?
Марат. Пам'ятайте, ребята,— єдиним фронтом! Все ясно й зрозуміло!
Октябрина. Не забувайте, що Ліля моя співучениця! Ми з нею домовимось хутко! Вона піде з нами до суду!
Входить Ліля.
Ліля! Тобі мільйон привітів!
Ліля. А, це ти, Октябрина... (Здоровкається.) Октябрина. І термінова справа! Марат. Ага. (Простягає руку.) Марат із 28-ї школи, Ліля. Ліля.
Віктор. Віктор із Роминого класу.
Ліля. Ліля. Гостї чи делегація? Сідайте. Я вас слухаю, ребята...
Октябрина. Батька твого насправді немає вдома?
Ліля. Немає.
Октябрина. Шкода...
Віктор/ Почнемо з самокритики, Ліля.
Ліля. Почнемо.
Октябрина. Не повторюй, як папуга!
Віктор. Прийшли з тобою порадитись, Чуйко. Комсомольська організація нашої школи вважає, що вона проґавила особисте життя Роми Бондаря. Правильно я кажу? На зборах сиділи разом, а йшли, виходить, нарізно. Будемо виправлятися й виправляти становище! Ти зі мною згодна, Чуйко?
Л і л я. Згодна.
Октябрина, Навіщо жувати так довго?
Марат. Не у всіх зуби, як у тебе! Продовжуй, Віктор. — Віктор. Завтра рушаємо до народного суду. Хочемо, давати бій за Рому. Які б ми були товариші, коли б покинули його в біді? Підготували міцний матеріал для суду. Прикмети головного керівника зграї!
Ліля. Тільки прикмети? Теж мені досягнення!
Октябрина. Що ми хочемо? Розкрити на суді все до краю!
В іктор. Постараємось розкопати справу якнайглибше. Всі корінці. Не сам Рома діяв. Всіх посадимо на лаву підсудних! Правильно я, товариші, кажу? Цілковито відповідаємо, Чуйко! Підеш із нами на суд! Ти, безумовно, багато що знаєш! От і розповіси твої міркування.
Ліля. Ні.
Віктор. Що ні?
Ліля. Я не піду.
Марат. Ти ж комсомолка!
Ліля. Колишня комсомолка!
Мара т. Виключення райком не затвердив!
Л ьл я. Ще не затвердив!
Октябрина. Як, ти не лідеш допомогти Романові?! Л і ля. Ні.
Октябрина. Копійчана у тебе любов! Ліля. Яка є.
Октябрина. Ні, ви тільки погляньте на дурненьку! Всі зтіають, як хлопець до неї ставиться! А їй для тгього ліньки два кроки зробити! Та я б за Романа очі всім видряпала, ребята!!! Огидно її умовляти!
Марат. Почувало моє серце, що Октябрина не ви тримає!
Віктор. Тепер, Чуйко, наочно бачиш, які ми чуйні, витримані, уміємо розмовляти з товаришами... —-Октябрина. Хіба я винна, що вона як з каменю!
Віктор. Лілю!
Ліля. Коли на серці дряпина, нащо її сіллю посипати?! (Тікає з кімнати.)
Марат. Такий результат наших одвідин тебе влаштовує, Октябрино?
"Октябри на. Ми самі з нервами!
Марат. Коли не приймати до уваги, що персонально твої нерви вже пішли на рояльні струни...
Віктор. Як діти, слово честі! І Лілю розхвилювали до сліз... Адже вона хвора, невже не бачите? Дивуватись треба...
Марат. Що робити, Віктор?
Віктор. Що робити? Не можна ж піти, не поговоривши! Нам відомо, що кожна невиправлеиа помилка подвоюється... Я вірно формулюю?
Марат. Абсолютно.
Октябри на. Ребята... виправлю... Приведу сюди Лілю... Мама теж скаржиться на мій характер... Віктор. Гаразд, іди по Лілю.
Марат. А ми хвилинку відпочинемо від твого характеру...
Октябрина рушає до дверей,— їй назустріч Кіра К а р л і'в № а.
Кіра Карлівна. Що це тут? Хто це? Комсомольці. Ми до Лілі, драстуйте. Кіра Карлівна. Кабінет прокурора не місце для сторонніх! Хто вас сюди пустив? Комсомольці. Бабуня.
Кіра Карлівна. І взагалі, дівчинка вже спить! Октябрина. Ви не знаєте, в чому річ! Кіра Карлівна. І знати не хочу! Марат. Ви — мама Лілі? Ми хотіли, так би мовити, поговорити...