Ліля. Друзів багато, допомоги мало.
Нил Микитович. Розберемося й допоможемо.
Ліля. Яка різниця — дасте йому три роки чи п'ять? Треба ж знати обставини...
Нил Микитович (перебиває). По голівці гладити за крадіжку?
Ліля. Різні бувають і крадіжки, тату. От я хотіла тобі сказати...
Нил М и к ит о в и ч (не слухаючи її). Ти маєш на увазі співучасників. Суд саме цим і заййається. Шукає співучасників...
Ліля (крізь сльози). Шукає! Коли вас самих припече, не витримаєте, головою об стінку вдаритесь!
Нил Микитович. Лілічко, що з тобою? Ти не хво-ра?.Температуру міряла?
Ліля. Нічого, товаришу прокуроре, пройде! (Вибігає.)
Нил Микитович. Лілю! Лілю! Що трапилось?! Лілю!
Кіра Карлівна (хутко входить). Що трапилось?! Як ти смієш кривдити мою доньку?!
Нил Микитович, Кірочко! Хоч запитай, у чому річ...
Кіра Карлівна. Нащо питати? Не дав якихось п'яти карбованців на кіно! Боже, який це жахливий стан! Виховувати дорослу дочку і оглядатися на кожну витрачену копійку!
Нил Микитович. Не про те мова... У нас бюджет, Кіро. Все, що дозволяють кошти,— будь ласка. Збільшити заробіток не маю можливості.
Кіра Карлівна. Коли любиш — збільшиш. Інші прокурори в розкошах купаються!
Нил Микитович. Фу, яка бабська плітка! Ти наявно старієш, моя дорога!
Кіра Карлівна. Звичайно! Адже тобі віддала молодість!
Нил Микитович. Я не в цьому розумінні, Кіро...
Кіра Карлівна. Дуже добре збагнула твої, розуміння! Лілічці не можна до кіно піти, бо твій брат сидить на нашій цщї! До якого часу, питаю?!
Нил Микитович. Я вже казав тобі.
Кіра Карлівна. Плювати! Нехай сам влаштовується!
Нил Микитович. Кінчить інститут — влаштується. Кіра Карлівна. А до того часу — гратиме на моїх нервах?!
Нил Микитович. Що ти вигадуєш?
Кіра Карлівна. Не бажаю продовжувати це нужденне життя! Ні обстановки, ні меблів, посуд нікчемний. Килими допотопні! Сукні ношу по три роки, як старчиха! Замовити туфлі — ціла проблема! Піду назавжди!
Нил Микитович. Можна запитати — куди саме? Коли заспокоїшся, нагадаю тобі адресу...
Кіра Карлівна. Ти смієш знущатися з мене?
Дзвінок.
Коли нездатний цінувати,— знайдуться інші!..
Входить Степанида.
Степанида. Там прийшла учителька.
Кіра Карлівна. Ви не могли зачекати, доки ми кінчимо розмову. (Набік.) Хамка!
Нил Микитович. Кіро! Не можна ж так розпускати себе!
Степанида. Байдуже, Ниле Микитовичу, у хазяйки слова легкі. Ось тобі кажуть, ось і забули... Кіра Карлівна, обіцяла я не скаржитись хазяїну...
Кіра Карлівна (перебиває). Гроші я вам поверну!
Степанида. Не про гроші мова.
Нил Микитович. Які гроші, Кіро?
Степанида. Та це ті, що два роки мені не платили...
Кіра Карлівна. Неправда, я щомісяця платила!
Степанида. А на другий день усі гроші в'мене й позичали...
Кіра Карлівна. Позичала й поверну до копієчки!
Нил Микитович. Два роки без зарплати! Ви повинні подати на нас до суду, Степанидо!
Степанида. Гроші що? Я обіцяла хазяйці про Ліліч-ку вам не бовкнути...
Нил Микитович. Неприємне щось?
Кіра Карлівна. Ви мені дієте на нерви, Степанидо!
Степанида. На нерви? Дівчинка, як воскова свічка, тане. Мати без уваги, батько зайнятий... Схаменетесь, та пізно, буде... От у школі, наприклад...
Кіра Карлівна. Не каркайте, як ворона!
Нил Микитович. Громадяни, що у вас тут відбувається?!
Кіра Карлівна. Я оберігаю твій спокій!
Степанида. Моє діло було спробувати... Сюди запрошувати вчительку, чи як?
Нил Микитович. Увечері розберемо все по порядку,— у мене зараз лекція в заводському клубі. Я мушу йти, поговори з учителькою, Кіро. Жінці з жінкою легше порозумітися. Не затримуй! (Виходить до кабінету.)
Кіра Карлівна. Степанидо, скажіть їй, що хазяйка не приймає! Мігрень, грип, гіпертонія... Що завгодно, скажіть... Через тиждень нехай приходить...
Нил Микитович (входить). Напевно Лілька двійку схватила, нагрубіянила в класі... Велика така дівуля — і двійка... Сором!
Кіра Карлівна. Про сьогодні не може бути й мови!
Степанида. Піду скажу. (Виходить.)
Кіра Карлівна. Завжди до мене з дурницями ходять! А в мене потім два дні мігрень!
Нил Микитович. Просто ти чекаєш... іншу людину...
Кіра Карлівна. Не смієш мені заборонити!
Входить Ліля. Л і л я. Знову підвищений тон, друзі мої? Н <и л Микитович. Там твоя учителька прийшла, Лілю.
Ліля. Вона не до мене,
Кіра Карлівна. Ні, як це тобі подобається, Ліліч-ко? Я вже не маю права приймати у себе старих друзів!
Нил Микитович. Нащо плутаєш дитину в наші справи? Це її зовсім не стосується...
їч і р а Карлівна. Ні, стосується! Не вір мужчинам, дочко! Спочатку вони добрі, а потім усі тирани!
Нил Микитович. Мама жартує, Лілю.
Кіра Карлівна. Прожила життя, світу не бачила... Ось тобі заповіт, дочко моя... Не одружуйся з людиною, старшою за тебе н,а п'ятнадцять років... Боже мій...
Нил Микитович. Кірочко... Ти ж знаєш... Я не проти знайомих... Мені приємно, коли вони до нас заходять... Але...
Кіра Карлівна. Я не давала приводу до ревнощів!
Нил Микитович. Це не ревнощі, Кірочко!
Кіра Карлівна. Тим гірше!
Раптом Кіра Карлівна помічає щось за портьєрою біля вікна, з переляку кидається до Нила Микитовича. Останній підходить до вікна, одсуває портьєру. Там стоїть, причаївшися, Леокадія Львівна.
Леокадія Львівна. Ах! Ах! Як ви мене налякали! Дивилася, знаєте, на вулицю... Такий гарний вечір... Просто чудесний...
Нил Микитович, (роздратовано). Дуже мило! Леокадія Львівна в своєму репертуарі! Невже не набридло підслухувати?! Це у вас хвороба! Глум і сором! Доводиться за вас червоніти!
Кіра Карлівна. Цілком згодна з ним, мамо! Ми з вами посваримось!
Ліля. В одне вухо ввійшло, в друге вийшло!
Нил Микитович. Ходіть до поліклініки! Лікуйтеся од цієї звички! Та облиште нарешті підслухувати! (Вихо дать.)
Леокадія Львівна (вслід). їй-богу, я нічого й не чула! Присягаюсь життям Кірочки й Лілічки! (Виглядає до передпокою.) Грюкнув дверима й пішов. Скатерте пою дорога.— Мужик і грубіян...
Ліля. Обережніше! Це — мій батько!
Леокадія Львівна. Ая бабуня! Кіра Карлівна. Лілю, вчителька приходила. Щось пропало в школі?
Ліля. Я звідки знаю?
Леокадія Львівна. Дивуюсь тобі, Кірочко, як ти можеш жити з таким чоловіком! Я вся тремчу...
Кіра Карлівна. А нащо підслухувати?