Рауля образило слово "кумедний", хоч воно й послужило підставою для запрошення. Він замовк і сам почав слухати інших, як ті актори, що видивляються на публіку, замість грати роль. Блонде відчув жалість до нього.
— Ти, друже, поводишся у товаристві так, наче ти у Флоріни,— сказав він йому.— Тут ніколи не дають волі гніву, не виголошують довгих промов, тільки вряди-годи вставляють у розмову гостре слівце, зображують цілковитий спокій у ту мить, коли відчувають невтримне бажання викинути співрозмовника у вікно, лагідно посміюються, вдають чемну шанобливість, звертаючись до жінки, яку обожнюють, і не хвицаються, як віслюк посеред дороги. Тут, хлопче, кохають згідно з правилами етикету. Ти повинен або викрасти пані де Ванденес, або поводитися пристойно. А то надто ти скидаєшся на одного з коханців, що їх ти описував у своїх романах.
Натан слухав, похнюпивши голову, схожий на лева, який потрапив у тенета.
— Ноги моєї тут більше не буде,— сказав він.— Чай у цієї лялькової маркізи обходиться мені надто дорого. Я здаюся їй кумедним! Тепер я розумію, чому Сен-Жюст37 посилав цих панів на гільйотину!
— Завтра ти знову прийдеш сюди.
Блонде вгадав правильно. Пристрасть так само легкодуха, як і жорстока. Другого дня після довгих вагань між "піду" і "не піду", Рауль покинув своїх компаньйонів у самому розпалі важливих дебатів і помчав у передмістя Сент-Оноре, до маркізи д'Еспар. Коли він розплачувався біля воріт з візником, під'їхав чудовий кабріолет Растіньяка, і самолюбство Натана було вражене: він вирішив завести собі елегантний кабріолет і неодмінного грума. Екіпаж графині де Ванденес стояв біля під'їзду. Серце в Рауля розквітло радістю, коли він його побачив. Марі скорялася своїй пристрасті, як стрілка годинника скоряється пружині. Вона сиділа у кріслі біля каміна, у вітальні. Вона не подивилася на Натана, коли сповістили про його прихід, а стала споглядати його в дзеркалі, знаючи, що до нього обернеться господиня дому. Кохання, таке зацьковане у світському товаристві, мусить удаватися до цих маленьких хитрощів: воно наділяє життям дзеркала, муфти, віяла, корисність яких далеко не всі жінки усвідомлюють повною мірою.
— Пан міністр щойно твердив,— звернулася до Натана маркіза д'Еспар, показуючи очима на де Марсе,— ніби роялісти і республіканці дійшли згоди. Вам, мабуть, щось про це відомо?
— Коли й справді так, то що в цьому поганого? — відповів Рауль,— Предмет ненависті у нас спільний, у цьому ми одностайні. Ми тільки любимо різні речі. От і все.
— Таке єднання видається щонайменше дивним,— сказав де Марсе, глянувши на графиню де Ванденес, потім — на Рауля.
— Довго воно не триватиме,— озвався Растіньяк, що надміру захоплювався політикою, як усі новачки.
— А що думаєте про це ви, люба? — звернулася маркіза до графині.
— Я не розуміюся на політиці.
— Ви втягнетесь у неї, пані,— сказав де Марсе,— коли ввійдете до спілки з нашим ворогом.
Натан і Марі зрозуміли цей натяк тільки тоді, коли де Марсе пішов. Растіньяк подався за ним, а маркіза провела обох до дверей вітальні. Закохані вже не думали про ущипливі натяки міністра, адже на кілька хвилин вони залишилися наодинці. Марі швидко скинула рукавичку, простягла Раулеві руку, і він поцілував її так палко, наче йому було вісімнадцять років. Очі в Марі променіли ніжністю, а в очах Рауля заблищали сльози, завжди готові до послуг людей нервового темпераменту.
— Де можна вас бачити, говорити з вами? — сказав він.— Я помру, якщо вічно доведеться маскувати свій голос, погляд, серце, кохання!
Зворушена його слізьми, Марі пообіцяла їздити на прогулянку до Булонського лісу щодня, коли дозволятиме погода. Ця обіцянка подарувала Раулеві більше щастя, ніж він спізнав його за п'ять років життя з Флоріною.
— Мені стільки треба сказати вам! Я так страждаю від мовчанки, на яку ми приречені!
Коли увійшла маркіза, Марі дивилася на Рауля сп'янілими від кохання очима, нездатна відповісти.
— Невже у вас не знайшлося відповіді для де Марсе? — спитала маркіза, заходячи.
— Треба шанувати небіжчиків,— відповів Рауль.— Хіба ви не бачите, що він уже однією ногою в могилі? А Растіньяк хоче доглянути його до смерті, він сподівається потрапити до заповіту.
Графиня послалася на необхідні візити й вирішила піти, щоб не ставити себе в незручне становище. Задля цієї чверті години Рауль пожертвував своїм найдорогоціннішим часом, найважливішими інтересами. Марі ще не знала в усіх подробицях, як то нелегко жити отак, пташкою на гілці, й водночас працювати, як віл, давати раду найзаплутанішим справам. Коли два створіння, поєднані вічним коханням, живуть разом, спільно обговорюючи труднощі, які постають перед ними і цілком довіряючи одне одному; коли дві душі вранці й увечері обмінюються своїми прикрощами, як уста обмінюються зітханнями, коли вони тривожаться однією тривогою і вдвох тремтять перед тими самими перешкодами, тоді жінка все бере до уваги: чоловік не запізнюється, приходить вчасно — і вона знає, що з його боку це справжня жертва, принесена на олтар кохання; вона поділяє турботи, клопіт, труди свого закрученого у вирі життя супутника; вона нарікає лише на обставини; вона вже не сумнівається, бо знає і розуміє, як важко людині боротися за виживання. Та коли пристрасть тільки народжується з її палкими поривами, недовірою та вимогливістю, коли закохані ще не знають одне одного; коли знуджені дозвіллям жінки мають перебільшене уявлення про свою гідність і хочуть, щоб кохання завжди стояло на чатах біля їхніх дверей, щоб поклонник у всьому беззастережно скорявся їм, навіть коли йому велять скоїти вчинок, що загрожує йому згубою,— таке кохання в наші часи у Парижі накладає на чоловіка надто тяжкі обов'язки. Світські жінки досі перебувають під впливом традицій XVIII століття, коли кожен мав надійне і визначене становище. Мало жінок знають, як нелегко живеться більшості чоловіків — адже їм треба зміцнювати своє становище, здобувати визнання, наживати статок. Нині забезпечених людей можна полічити на пальцях, тільки в дідів є час для кохання, а чоловіки молодші веслують на галерах шанолюбства, як Натан. Жінки ще зовсім не звикли до цієї зміни у звичаях; маючи скільки завгодно дозвілля, вони й інших вважають так само вільними; вони собі не уявляють, що існують інші турботи, інші цілі, крім їхніх власних. Хай би навіть коханець здолав Лернейську гідру38, щоб прийти до неї, ніякої в цьому заслуги вона не побачить; головне, що він у неї, і вона щаслива; жінки вдячні тільки за свої радощі, а чого вони коштують, їх не цікавить. Вигадавши якусь жіночу хитрість, вони потім на дозвіллі відшліфовують її до блиску. Поки ви гнули залізні прути якої-небудь життєвої потреби, вони тим часом одягали рукавички і вбиралися в плащ своєї лукавої витівки; пальма першості належить їм і не здумайте змагатися з ними. Втім, вони мають рацію: як не порвати з усім заради жінки, котра пориває з усім задля вас? Вони вимагають не більше, ніж дають. Повертаючись додому, Рауль зрозумів, як важко буде йому водночас підтримувати своє великосвітське кохання і тягти десятиупряжну колісницю газетярства, писати п'єси для театру і давати лад своїм заплутаним справам.