Фінансовий подвиг, що його вчинив п. Амент, здерши з нужденних селян за чужу провину тринадцятиразову пеню й прирікши тих селян, їхніх жінок та невинних діточок на неминучий голод і повільну смерть, аби здобуті в такий спосіб криваві гроші "використати на поширення віри Христової", не похитнув супокою моєї душі, хоча це діло в сполученні з цими словами являють блюзнірство таке гидотне й страхітливе, якого, безперечно, годі знайти в усій історії нашої чи й будь-якої іншої доби. Коли б людина, не освячена духовним саном, якийсь простий мирянин, учинив таку річ та став виправдовувати її такими словами, я, напевне, здригнувся б із жаху. Або якби я сам те зробив і сказав... та ні, навіть думка про це видається мені неможлива, хоч за якого богозневажника мають мене декотрі хибно звідомлені люди. Та як часом духовній особі заманеться блюзнити, то простий мирянин і не потикайся з нею змагатися: шкода праці.
П. Амент палко запевнив нас, що місіонери "не мстиві". Сподіваймося ж і молімося, щоб вони ніколи й не стали такі, а зберегли свою майже хворобливо чесну, справедливу й лагідну натуру, що дає стільки задоволення їхньому колезі й нинішньому ревному оборонцеві.
А ось що читаємо напередодні різдва у нью-йоркській "Трибюн". Це кореспонденція з Токіо. Дивно й зухвало бринять ці слова, але ж японці нація ще тільки почасти цивілізована. Як вони цивілізуються цілком, то більш не говоритимуть так:
"Питання місіонерства – це, безперечно, найпекучіша нині тема. Західні держави повинні взяти до уваги ось тут склалося таке враження, що ревна діяльність потужних релігійних організацій Заходу в країнах Сходу аж надто нагадує флібустьєрські виправи і що її не тільки не слід підтримувати, а навпаки, треба вжити суворих заходів до її обмеження. Тут гадають, що місіонерські організації становлять постійну загрозу для мирних міжнародних відносин".
Ну, то як? Цебто – як нам бути далі? Чи нести свою цивілізацію народам, що сидять у темряві, чи, може, дати тим бідолахам трохи перепочинку? Чи й далі пертися просто вперед, як давніше, з нашим галасливим благочестям і провадити в новому сторіччі ту саму гру; чи, може, спершу остудити трохи свій запал, сісти та поміркувати? Не розважніше було б зібрати докупи знаряддя нашої цивілізації та порахувати, чи багато ще лишилось у нас на руках такого краму, як скляне намисто та віровчення, кулемети та молитовники, сивуха та смолоскипи поступу й освіти (універсальні, патентовані, при нагоді дуже зручні підпалювати села), та підбити баланс, порівняти прибутки й збитки, аби вирішити розумно: чи провадити той самий торг і далі, а чи спродатися к бісу та на вторговані гроші розпочати якесь нове цивілізаторське підприємство?
Нести дари цивілізації нашим братам, що сидять у темряві – досі це було діло більш-менш зисковне, та й тепер іще з нього можна мати дещицю, однак, по-моєму, не стільки, щоби варт було дуже ризикувати. Бо людей, що сидять у темряві, дедалі меншає і меншає, і вони робляться надто сторожкі. Та й сама темрява вже стала, правду кажучи, абияка – в кожному разі, не досить густа для нашої гри. Бо ж більшості тих людей, що сидять у темряві, ми вже настачили більше світла, ніж було треба для їхнього добра чи для нашої вигоди. Ми вчинили необережно.
Гра "Дари цивілізації", коли її розумно й обачливо провадити,– це справдешнє золоте дно. Вона може дати більше грошей, землі, влади, ніж будь-яка інша гра. Але християнський світ останніми роками грав у цю гру кепсько, і, на мою думку, це йому так не минеться. Ми так жадібно силкувалися загребти з зеленого столу всі ставки, аж люди, що сидять у темряві, помітили те – і затривожились. В них збудилася недовіра до "Дарів цивілізації". Навіть більше – вони почали пильніш придивлятися до них. А це недобре. Дари цивілізації – крам цілком пристойний, перший гатунок, як не дуже придивлятись. При відповідному світлі, та не дуже зблизька, та ще крізь не дуже прозоре скло, вітрина фірми показує добродіям що сидять у темряві, вельми спокусливий асортимент:
ЛЮБОВ,
СПРАВЕДЛИВІСТЬ,
ЛАГІДНІСТЬ,
ХРИСТИЯНСЬКА МОРАЛЬ,
ОБОРОНА СЛАБШИХ,
ПОМІРКОВАНІСТЬ,
ПРАВОПОРЯДОК,
ВОЛЯ,
РІВНІСТЬ,
ЧЕСНІСТЬ У СПРАВАХ,
МИЛОСЕРДЯ,
ОСВІТА
і таке інше.
Ну що, кепсько, скажете? Це ж чиста розкіш! Такий крам заманить на ваш базар будь-якого йолопа, що сидить іще будь-де в темряві. Однак – лиш поки ми його не підмінюємо. Я хочу, щоб ви це затямили! Бо марка ця саме для експорту. Принаймні на вигляд. На вигляд. По щирості, між своїми кажучи, це лише обгортка, строката, гарна, приваблива обгортка, що демонструє особливі зразки нашої цивілізації, які ми приощаджуємо для вжитку у себе вдома. Під обгорткою ж сховано той справжній крам, за який покупець, що сидить у темряві, платить своєю кров’ю, слізьми, землею й волею. Цей справжній Крам – теж, звичайно, цивілізація, але не для власного вжитку, а тільки на продаж. Чи є різниця між цими двома марками? В деяких деталях є.
Ми всі знаємо, що наша цивілізаторська комерція занепадає. Причини не треба далеко шукати. Вся річ у тому, що наш п. Мак-Кінлі, й п. Чемберлен, і кайзер, і цар, і французи почали вивозити той справжній крам без строкатої обгортки. Оце й псує всю гру. І показує, що нові гравці ще не досить у ній наламались.
Аж досада бере дивитись, які чудні та недоладні їхні ходи. Пан Чемберлен змайстрував війну з матеріалу такого непідходящого й неймовірного, що в ложах тільки кривляться, а на галереї регочуть. А тепер силкується сам себе переконати, ніби та війна62 – не просто грабіжницький наскок, ніби вона має на собі з якогось боку бодай тьмяний, невиразний полиск пристойності,– треба тільки знайти, з якого; і ніби він, попотягавши прапора своєї країни по багнюці, зуміє потім відшкребти його помаленьку дочиста, і той прапор знову майорітиме й сяятиме в блакитній високості, як сяяв там із тисячу років, шанований в усьому світі, поки п. Чемберлен не запопав його в свої безчесні руки. Кепський то був хід, зовсім кепський. Бо він виказує тим, хто сидить у темряві, наш справжній крам, і вони дивуються: "Як? Християни б’ються з християнами? І задля самих грошей? То оце вияв їхньої великодушності, вибачливості, любові, лагідності, милосердя, оборони слабших – оцей дивовижний, аж надто несолідний напад слона на кубельце польових мишок під тим приводом, буцім вони образили його своєю пискнявою – такого-бо мовляв п. Чемберлен, "не може полишити без кари жоден уряд, що поважає себе"? І чи достатній це привід у такому дріб’язковому випадку, коли він не був достатній у поважнішому? Адже зовсім недавно Росія тричі підряд образила слона – і лишилась ціла й безкарна! Оце такі їхні цивілізація й поступ? Чим же вони кращі за те, що ми вже маємо? Невже від того, що сплюндровано, випалено, обернено в пустелю Трансвааль, у нашій темряві хоч трохи розвидниться? Чи, може, існує два гатунки цивілізації – один для власного споживання, а другий для вивозу на поганський ринок?"