Увечері біля хатинки на курячих ніжках зібралися Баба Яга, Бабай та пан Морок.
— Ну, Баба, молодчинка! — задоволено потирав руки пан Морок. — Оголошую тобі догану… тобто подяку! Здорово ви з Вовилом попоганяли того недолугого Терентія! Аж до самісінького смерку, поки сонце не сіло. Ніколи йому було і вгору глянути!
— В-ваша Темність! А я ж Б-бабу підміняв, т-теж Терентія ганяв! — прохопився Бабай. — Сестричка ж к-кри-венька. Їй б-бігати важко.
— І тобі дякую, — скривився пан Морок (не любив він, коли йому вказують).
— Т-тільки ж ти, с-сестро, тепер п-пильнуй, щоб дзеркальце не п-поцупили.
— Та хай цуплять! — усміхнувся пан Морок. — Навіть добре, як хтось його візьме. Дзеркальце ж чарівне. Хто у нього зазирне, вмить стане вражою силою — злим і поганим. А нам треба поповнювати кадри. Нас трьох малувато. Ну, на добраніч, Бабо!.. А ти, Бабаю, на роботу! — і пан Морок провалився під землю, до себе у палац. Бабай пішов на роботу — лякати уночі з темних кутків дітей (хоч він і сам у тих кутках тремтів від страху). А Баба Яга поклала чорне дзеркальце на найвиднішому місці, на підвіконні, і полізла на піч. І відразу ж засвистіла носом — заснула.
Розділ 7
Кося й Колько чистили перед сном зуби на подвір’ї. Вони жили поруч, були сусідами.
— Що ж тепер буде? — бідкався Кося. — Це ж знову боятися доведеться. Терентію тепер таки не до нас. Його з ранку до ночі сонячний вовк ганяє.
Колько задумався, а тоді рішуче сказав:
— Треба викрасти чорне дзеркальце! Поки Баба Яга спатиме!
— Ой, що ти таке говориш? Страшно ж! — жахнувся Кося.
— Авжеж, страшно!.. Але що Терентій сказав? "Страх — "Ах! Ах! Ах!" Сміх — це "Ха! Ха! Ха!" Якщо страшно, ти зморгни й літери переверни!"
— Ага! Я он моргаю-моргаю, а… все одно страшно! — зітхнув Кося.
— Але ж іншого виходу нема, — розвів лапами Колько. — Треба Терентія рятувати. По-перше, він же нас рятував. По-друге, без Терентія на все життя залишимось боягузами. Бачиш же — без Терентія ніяк не навчимося ті літери перевертати. Тільки він може нас навчити.
— Мабуть, так, — погодився Кося. — Тільки давай підемо до хатинки на курячих ніжках перед самісіньким світанком. І Баба Яга тоді найміцніше спатиме, і сонце от-от зійде, Терентій з’явиться.
— Давай! — погодився Колько.
— Надворі сьогодні спатимемо, — сказав Кося. — Я на твої голочки вуха покладу, щоб не проспати.
— Гаразд!
Розділ 8
І от удосвіта прокралися нищечком Кося й Колько до хатинки на курячих ніжках.
Баба Яга так хропла й свистіла носом — аж дерева гнулись.
— Я пильнуватиму, щоб Баба не прокинулась, — шепнув Колько. — А ти дзеркальце хапай… Он воно на підвіконні… І тікай щодуху! Ти у нас прудконогий. А тоді і я за тобою підтюпцем.
— Гараз-з-з-д! — процокотів зубами Кося. Двічі простягав він лапу до дзеркальця і відсмикував, наляканий свистом бабиного носа. Лише за третім разом схопив — і ноги на плечі — чимдуж тікати. Відбіг далеченько, спинився Колька почекати… І тут… Ну, що б ви зробили, дорогі мої, якби тримали у руках чарівну річ?.. Невже б не глянули, що воно таке?.. Отож-то!.. Тим паче, ніхто ж не попереджав, що зазирати не можна. Не втримався Кося — зиркнув. Бачить, а на нього з дзеркальця вовк дивиться — із заячими вухами.
— Ух ти! — вигукнув Кося. — Та я ж, виявляється, вовк. Тільки у заячій шкурі! Гр-р-р! У-у-у!.. — і заспівав:
Отепер я засміюся,
Бо нічого не боюся!
"Ах! Ах! Ах!" на "Ха! Ха! Ха!"
Поміняв я без гріха!
Ха! Ха! Ха!.. Ха! Ха! Ха!
Ха! Ха! Ха! І ще раз — Ха!
Аж тут Колько надбіг:
— Чого це ти, Косю, регочеш?
— Який я тобі Кося, шмакодяв ти колючий! Я — вовк! І звуть мене Косило!
— Дурило ти, а не Косило! То, мабуть, дзеркальце таке з тобою зробило. Ану ж бо давай швиденько його закопаємо!
— Відскоч на півтора вареники! Бо я тобі зараз так закопаю, що… — схопив Кося дрючка замашного…
Ледве встиг Колько відскочити.
— Геть здурів заєць! Ще й справді вб’є!.. Треба тікати. А як сонце зійде, побіжу Терентія шукати. Треба якось Косю рятувати!
Розділ 9
Викотилося з-за небокраю сонце. Впав промінчик на чорне дзеркальце, яке тримав Кося, і враз з’явився сонячний вовк Вовило.
— О! Заєць! Ги! — вищирився він на Косю.
— Був заєць! А теперечки — вовк! У заячій шкурі. Косило я! Гр-р-р! У-у-у!.. — І Кося теж вищирився.
— Ти диви! Справді злий! Як вовк! Ну, тоді давай дружити, — усміхнувся Вовило.
— Давай! Вовку з вовком чого не заприятелювати.
— Тоді біжімо Терентія шукати! — І Вовило з Косею побігли.
Розділ 10
А Колько Колючка роззирався на всі боки, виглядаючи Терентія.
Сонячний зайчик з’явився перед ним так несподівано, що їжачок аж відсахнувся.
— Слухай уважно і не перебивай! — сказав Терентій, сторожко озираючись. — Я все знаю. Кося з Вовилом шукають мене, тому часу обмаль. Скоро мені доведеться тікати. Негайно біжи до нашої Країни Сонячних Зайчиків по чарівне біле дзеркальце. Тільки зазирнувши у нього, Кося зможе стати таким, як був.
— Ага! Ясно! — усміхнувся пан Морок. Вигулькнувши з-під землі разом з Бабаєм та Бабою Ягою, він ховався з ними неподалік у чагарях. Колько і Терентій їх, звичайно, не бачили.
— Як же я знайду вашу Країну Сонячних Зайчиків, коли не знаю, де вона? — захвилювався Колько.
— Ось тобі промінець-дороговказ! Він покаже тобі дорогу до чарівного озера-дзеркала, по той бік якого лежить наша країна. Тільки не барись!.. Поспішай!
Колько схопив промінець-дороговказ і подріботів лісом. А тут і сонячний вовк з Косею з’явилися. Терентій кинувся навтіки.
— Що б-будемо р-робити? — спитав Бабай.
— По-моєму, треба одібрати у Колька промінець та й все! — сказала Баба Яга.
— Силоміць не одберемо аж ніяк! — зауважив пан Морок. — Промінець же сонячний, а ми темна вража сила. Він для нас смертельно небезпечний. Треба хитрістю діяти. Добро щире й дурне. А Зло підступне й хитре. На цьому й зіграємо…
— Я-як? — роззявив рота Бабай.
— Подумати треба! — сказав пан Морок. — Мені найкраще думається під землею. Ходімо у мій палац.
І вони провалилися під землю.
Розділ 11
Бігаючи по лісу за Терентієм, Кося так виснажився, що нарешті не витримав і впав.
— Усе! Більше не можу!
Терентій спинився.
— Стривай! — сказав він Вовилу. — Хай Кося перепочине трохи. Бачиш, як захекався. Ми ж з тобою сонячні, не втомлюємося. А він звичайний.