Хлопці страшенно зраділи. Ви самі розумієте, що стояти й дивитись, як хтось що-небудь робить, завжди буває не так цікаво, як робити самому! Отже, коли курчата почали вилуплюватись, першим став передавати таблетки Олег, за кілька хвилин його змінив Сергій, і нарешті — Юрчик, який до цього часу стояв збоку й уважно придивлявся — чи не трапиться чогось підозрілого.
Але все йшло спокійно. Ось одну таблетку передав Юрчик старій птахівниці, ось другу, третю... Курчата неухильно збільшувались як годиться.
Раптом, передаючи птахівниці чергову таблетку, Юрчик помітив, що в її простягнутій до нього руці нібито блиснуло щось зеленкувате... Так, він не помиляється!.. Стара вже взяла в ліву руку курча і намірилась покласти йому в рот таблетку, коли Юрчик раптом схопив її за праву руку.
— Стійте!!! — вигукнув він. — Покажіть, що у вас в руці?!
Стара злякано висмикнула руку, не розтуляючи кулака.
Курча випало з її лівої руки на підлогу. З другого боку підскочив до неї завідувач і теж схопив її за праву руку, і так стиснув, що кулак сам собою розтулився, й всі побачили на долоні дві блискучі зелені кульки!.. Це була таблетка, яку Юрчик щойно передав їй, а друга — що ж то за кулька?!. Це ж ментолова цукерка!..
Стара жінка обурено подивилась на завідувача й хотіла щось сказати, коли раптом її спинило голосно вимовлене речення. Всі миттю оглянулися на двері й побачили, що в дверях стоїть молодий пожежник і, притуливши руку до вуха, дивиться на стару.
"Дід йому дав свій прилад! — пронеслося блискавкою в Юрчиковій голові, — Він зрозумів думки старої і відповів її мовою!"
Так, він сказав оте речення не нашою мовою, бо ніхто нічого не збагнув. Але стара птахівниця, видать, зрозуміла. З прокляттям на вустах кинулася вона до вікна, стрибнула на підвіконня і вже занесла руку, щоб вибити шибку й вистрибнути надвір, але зненацька заплуталася у довгій спідниці й полетіла додолу!..
Під час падіння з її кишені вилетіла вже знайома нам бляшана коробочка з ментоловими цукерками і покотилася по підлозі.
Водночас із цим з голови старої жінки злетіла хустка разом із пасмами сивого волосся, що визирали з-під неї, і всі ошелешено побачили перед собою стрижену йоржиком чоловічу голову! Людина дивилася на всіх із зненавистю й переляком.
— А-а, та це ви, Скілфуле, власною персоною?! — із сміхом вигукнув "пожежник" і, вихопивши з кишені револьвер, додав: — Руки вгору. І не здумайте чинити опір!!!
Що ж нам іще залишилося розповісти?
Ви, мабуть, вже й самі здогадалися, як все це сталось. Підмовлений містером Квіком шпигун переодягся старою жінкою й, використавши набуті на квіківських птахофермах знання, легко домігся, щоб його прийняли на роботу в дослідне господарство.
Викрасти рецепт виготовлення збільшувальних таблеток було не так легко. Отже, Скілфул вирішив поки що накрасти якомога більше самих таблеток, щоб потім можна було зробити аналіз і дізнатися, з чого вони зроблені. Але просто красти було небезпечно, бо завідувач або друга птахівниця могли б помітити, що курчата нічого не ковтають. І тому Скілфул надумав спритно підміняти таблетки дуже схожими на них ментоловими цукерками, які продаються в усіх наших кондитерських магазинах. І це йому пощастило робити до певного часу.
Але випадок з падінням на вулиці і другий випадок, коли Юрчик застукав його вночі на подвір’ї дослідного господарства і він ледве-ледве встиг утекти, вселили неспокій в підлу душу шпигуна. Отже, він і справді весь час думав про небезпеку, коли Юрчик прийшов із думкоприймачем. І думав він про це, звичайно, своєю, а не нашою мовою...
Занепокоєний злодій вирішив швидше нахапати ще якнайбільше таблеток і своєчасно зникнути. Але виявилось, що хлопчик Юрчик випередив його! І, незважаючи на своє прізвисько Скілфул, що значить "Спритний", шпигун був спійманий на гарячому.
Так і не вдалося містеру Квіку заволодіти нашою науковою таємницею. І довелося йому по-старому витрачатися на годівлю свого мільйона двохсот тисяч курчат щодоби й довго чекати, поки вони виростуть. Та ще й змагатися з іншими "курячими королями", які врешті перемогли його, і містер Квік розорився. Але нам його зовсім не жаль!
Далі все йшло гаразд на дослідному господарстві. Дід надзвичайно пишався своїм внуком, який виявив стільки спостережливості, розуму й сміливості в небезпечній справі. Але самому внукові він намагався цього не показувати, щоб той, бува, не задер свого кирпатого носа.
ЕПІЛОГ
На цьому доводиться закінчувати розповідь про дивовижні пригоди хлопчика Юрчика та його діда, вченого винахідника. Дуже шкода, звичайно, але нічого не поробиш!
Справа в тому, що невдовзі після подій, змальованих в останньому оповіданні, Юрчикові батьки поїхали працювати на будівництві в найдальшому кінці нашої великої Батьківщини. Досі якось не прийшлося до слова сказати, що Юрчикові тато й мама були досвідчені будівельники, і коли тільки десь починалась якась важлива побудова, їх завжди посилали туди. Так сталося й тепер.
Юрчика вони, звичайно, взяли з собою. А дід залишився й далі працювати в своїй лабораторії Наукового інституту на Науковій вулиці. Тільки тепер він вже не міг показувати кожен новий винахід своєму улюбленцю-внукові раніше за всіх інших людей.
А якщо так, то, значить, не може бути й нових оповідань про хлопчика Юрчика та його діда. Можна, щоправда, розповідати про Юрчика окремо, а про діда окремо. Але, ви самі розумієте, що це будуть вже зовсім інші оповідання!..
В усякому разі можна сказати тільки те, що Юрчиків дід і надалі наполегливо працював над удосконаленням своїх дивовижних винаходів і над вигадуванням нових.
І якщо колись, у майбутньому, живі істоти зможуть по волі людини збільшуватись і зменшуватись; і люди зможуть розмовляти між собою, не вимовляючи вголос жодного слова: і зможуть хоч ціле життя нічогісінько не їсти — крім, звичайно, морозива та інших смачних речей; якщо з’являться неймовірні й небувалі винаходи, такі, що ми зараз і уявити собі не можемо, — ви напевно відразу ж здогадаєтесь, що в усьому цьому брав участь Юрчиків дід.
А може, й сам Юрчик йому допомагав. Бо він давно вже вирішив завжди вчитися на п’ятірки, щоб стати вченим і допомагати дідові.