Наче акробат, Нільс підтягався на руках, долаючи сходинку за сходинкою, поки дістався останньої.
Двері, на його щастя, були відчинені, тож Нільс непомітно прослизнув аж на кухню.
Біля вікна на великому столі лежав Мартін. Лапи і крила в нього були зв'язані так міцно, що він не міг поворухнутися.
Біля вогнища клопоталася жінка. Засукавши рукави, вона терла ганчіркою великий чавунець. Такий самий чавунець був і в матері Нільса — вона завжди смажила в ньому курей і гусей.
Вимивши чавунця, жінка поставила його сушити, а сама взялася розводити вогонь у вогнищі.
— Знову хворосту не вистачить! — пробурчала вона і, підійшовши до віконця, голосно позвала: — Матсе! Оосо!
Ніхто не озивався.
— От ледарі! Цілий день пустують, а хворосту не назбирали! — І, ляснувши дверима, вона вийшла в двір.
А Нільсові тільки того й треба було.
— Мартіне, ти живий? — запитав він, підбігши до столу.
— Поки що живий, — сумовито відповів Мартін.
— Ну потерпи ще хвилиночку, зараз я тебе звільню.
Нільс обхопив руками і ногами ніжку столу і швидко поліз угору.
— Швидше, Нільсе, а то вона зараз повернеться, — квапив його Мартін.
Але Нільса не треба було квапити. Забравшись на стіл, він вихопив із кишені ножика і, наче пилкою, взявся перепилювати вірьовки.
Ножик аж мигтів у нього в руці. Назад-вперед! Назад-впе-ред! Назад-вперед!
Ось уже крила вільні. Мартін обережно поворушив ними.
— Здається, цілі, не поламані, — сказав він.
А Нільс уже пиляв вірьовки на лапах. Вони були нові, жорсткі, а ножик геть притупився.
— Швидше, швидше, вона йде! — крикнув раптом Мартін.
— Ой, не встигну! — прошепотів Нільс.
Ножик його став гарячим, пальці затерпли і розпухли, але він усе пиляв і пиляв. Ось вірьовка вже розповзається під ножем… Ще мить — і Мартін урятований.
Але тут скрипнули двері, й до кімнати увійшла господиня з величезним оберемком хворосту.
— Натягуй вірьовку! — встиг крикнути Нільс.
Мартін щосили смикнув лапами, і вірьовка розірвалася.
— От розбишака! Як же це він ухитрився? — вигукнула господиня.
Вона пошпурила хворост на підлогу і підбігла до столу. Але Мартін вислизнув прямо у неї з рук.
І почалася гонитва.
Мартін — до дверей, а господиня його рогачем від дверей. Мартін — на шафу, а господиня його з шафи мітлою. Мартін — на мисник, а господиня його решетом накрила — лише лапи
на волі залишилися.
— Пхе, геть заганяв! — сказала господиня й обтерла рукавом піт з лоба.
Потім вона схопила Мартіна за лапи і, перекинувши вниз головою, знову потягла до столу.
Однією рукою вона міцно притисла гусака, а другою скручувала йому лапи вірьовкою.
І раптом щось гостре встромилося їй у палець. Господиня зойкнула і відсмикнула руку.
— Ой, що це? — прошепотіла вона.
З-поза великої дерев'яної сільниці на столі визирав крихітний чоловічок і погрожував їй ножиком.
— Ой, що це? — знову прошепотіла вона.
Поки господиня зойкала й ойкала, Мартін не гаяв часу. Він схопився, обтрусився й, узявши Нільса за комір, вилетів у вікно.
— Ну і діла! — обурилася господиня, коли вони зникли за верхівками дерев.
Вона важко зітхнула і заповзялася підбирати хворост, розкиданий по підлозі.
Розділ тринадцятий. Гусяча країна
1
Мартін із Нільсом летіли прямо на північ, як веліла їм Акка Кебнекайсе. Хоча вони й здобули перемогу в битві з господинею, але перемога ця дісталася їм нелегко. Все-таки господиня добряче пошарпала Мартіна. Крила в нього були пом'яті, на одну лапу він шкутильгав, бік, по якому проїхалася мітла, дуже болів.
Мартін летів повільно, нерівно, як першого дня їхньої подорожі — то наче упірне, то зметнеться вгору, то завалиться на правий бік, то на лівий. Нільс ледь тримався в нього на спині. Його кидало з боку на бік, ніби вони знову потрапили в бурю.
— Чуєш, Мартіне, — сказав Нільс, — тобі слід перепочити. Спускайся вниз! Ось, до речі, й галявина хороша. Поскубеш свіжої травички, наберешся сил, а там і знову в путь.
Довго умовляти Мартіна не довелося. Йому й самому приглянулася ця галява. Та й поспішати тепер було зайве — зграю їм все одно не наздогнати, а добратися до Лапландії на годину раніше чи на годину пізніше — це вже не важливо.
І вони спустилися на галявину.
Кожен зайнявся своїм ділом: Мартін поскубував молоду травичку, а Нільс розшукував старі горіхи.
Він поволі брів по узліссю — від дерева до дерева, обнишпорив кожен клаптик землі, аж несподівано почув якийсь шерех і потріскування.
Поряд у чагарнику хтось ховався.
Нільс зупинився.
Шерех стихнув.
Нільс закляк нерухомо.
Й от нарешті один кущ заворушився. Серед гілок промайнуло біле пір'я. Хтось голосно заґелґотав.
— Мартіне! Що ти тут робиш? Чого ти сюди забрався? — здивувався Нільс.
Але у відповідь йому пролунало тільки шипіння, і з куща ледь вистромилася якась чужа гусяча голова.
— Та це ж не Мартін! — вигукнув Нільс. — Хто це може бути? Чи не та гуска, через яку могли зарізати Мартіна?
— То он воно що, вони хотіли мене зарізати?.. Добре, що я втекла, — промовив гусячий голос, і біла голова знову вистромилася з куща.
— Отже, ви Марта? — запитав Нільс. — Дуже радий познайомитися. — Нільс поклонився гусці. — Ми щойно від ваших господарів. Ледь утекли.
— А ти хто такий? — недовірливо запитала гуска. — І на людину не схожий, і на гуску не схожий. Постривай, постривай! А чи ти не той Нільс, про якого тут у лісі такі чудеса розказують!
— То й ви чули про мене? — зрадів Нільс. — Виходить, ми з вами знайомі. А Мартіна ви ще не бачили? Він тут, на галяві. Підемо до нього. Він, напевно, вам дуже зрадіє. Знаєте, він теж домашній гусак і теж утік із дому. Тільки моя мама анізащо б його не зарізала…
Мартін і справді дуже зрадів. Він навіть забув про свої рани і, побачивши гуску, відразу став чепуритися: пригладив дзьобом пір'їнки, випростав крила, випнув груди.
— Дуже, дуже радий вас бачити, — сказав Мартін, кланяючись. — Ви добре зробили, що втекли від ваших господарів. Це дуже грубі люди. Але все-таки вам, напевно, страшно жити в лісі самій? У лісі так багато ворогів, вас усяк може образити.
— Ох, я й сама не знаю, що мені робити, — бідкалася гуска. — Я не маю ні хвилини спокою. Цієї ночі куниця ледь не обірвала мені крило. Але все одно я анізащо не повернуся додому! Анізащо! Хазяйський син тільки те й робить, що дратує мене. А хазяйська дочка ніколи вчасно не нагодує і не напоїть. — І гуска гірко заплакала.