— А я просто створений для суспільного життя, — виголосив Фонтан, — так само, як і мої родичі, навіть найскромніші. Де б ми не з'являлися, ми привертаємо загальну увагу. Сам я ще не мав справжнього виходу, та коли це станеться, ефект буде грандіозним. А що ж до родинного життя, воно дуже швидко старить і відволікає од високих і величних думок.
— О! Величні думки про життя, які ж вони прекрасні! — зітхнула Качка. — До речі, вони якраз нагадали мені, як я зголодніла! — і Качка попливла ставком, видаючи своє "Кря-кря-кря".
— Поверніться! Поверніться! — заволав Фонтан. — Мені ще так багато треба вам розказати!
Але Качка не звертала на нього уваги.
— Ну і добре, що вона забралася звідси, — мовив він сам до себе по хвилі, — в неї такі примітивні погляди на життя.
І він загруз у болоті трохи глибше й замислився про самотність генія, коли раптом на берег вибігли двійко хлопчаків у білих курточках. У руках вони тримали казанок і оберемок хмизу.
— Мабуть, це делегація до мене, — мовив Фонтан і спробував набути гідного вигляду.
— Тю! — озвався один із хлопчаків. — Глянь-но на той нікудишній драний ціпок!
Цікаво, як він сюди потрапив, — і він витягнув палю з Фонтаном із канави.
— Нікудишній ціпок! — Фонтан аж захлинувся. — Неймовірно! Розкішний ціпок, ось що він сказав. Розкішний ціпок — це комплімент. Власне, він прийняв мене за одного з Придворних Достойників.
— Давай кинемо його у вогнище, — сказав другий хлопчик. — Тоді казанок швидше закипить.
Вони склали хмиз докупи, встромили палю з Фонтаном всередину і розпалили вогонь.
— Просто пречудово, — зрадів Фонтан. — Вони хочуть запустити мене серед білого дня, щоб усі мали змогу на мене намилуватися.
— Зараз ми трохи перепочинемо, — мовили хлопчаки, — а коли прокинемося, вода в казанку вже закипить.
Вони вляглися на траву й заплющили очі.
Фонтан сильно вимокнув, отже дуже довго не загорявся. Втім, нарешті вогонь дістався і його.
— Зараз я злечу! — оголосив він, розпрямився й напружився. — Я знаю, що піднімуся вище за зорі, значно вище за місяць і значно вище за сонце. Власне, я злечу так високо, що…
— Вз-з-з! Вз-з-з! Вз-з-з! — у він злетів у повітря.
— Чудово! — гукав він. — Я літатиму так вічно! Який я маю успіх!
Проте ніхто цього не побачив.
Раптом він відчув якийсь дивний лоскіт по всьому тілу.
— Зараз я вибухну, — крикнув Фонтан. — Я запалю увесь світ, я здійму такий галас, що ніхто ні про що інше й не говоритиме протягом року!
І він дійсно вибухнув. Ба-бах! Ба-бах! — розірвався порох. Тут не було сумнівів.
Проте ніхто цього не почув, навіть оті двійко хлопчаків, бо вони міцно заснули.
І лишилася від Фонтана тільки довга палиця, яка впала на спину Гуски, яка гуляла вздовж канави.
— Святий Боже! — заволала Гуска. — Зараз піде палаючий дощ!
І вона хутко пірнула під воду.
— Я знав, що викличу велику сенсацію, — видихнув Фонтан і затих навіки.