Діти капітана Гранта

Страница 83 из 181

Жюль Верн

— Перш за все я не англієць, хіба ж ви цього не знаєте? — відповів Гленарван.

— Пан Паганель каже правду, — ствердив Падді О'Мур. — Не тільки провінція Вікторія, але також Південна Австралія, Квісленд і навіть Тасманія не пускають засланців на свої території. Відтоді як я тут живу, ніколи не чув , про жодного втікача з каторги.

— Щодо мене, я також їх ніколи не зустрічав, — обізвався Айртон.

— Отож бачите, друзі, — підхопив Паганель, — тут тільки зрідка трапляються дикуни, немає хижаків, зовсім немає злодіїв-засланців, а чи ж багато знайдеться країн у Європі, про котрі можна було б таке сказати! Ну, дійшли ми згоди?

— Як ви гадаєте, Гелено? — запитав Гленарван, повертаючись до дружини.

— Ось що ми всі гадаємо, мій любий Едварде, — відповіла Гелена, повертаючись до товариства: — Рушаймо! Рушаймо!

Розділ VIII. ВІД'ЇЗД

Гленарван, своїм звичаєм, не барився з виконанням того, що ухвалив зробити. Приставши на Паганелеву пропозицію, він негайно дав наказа лаштуватися в дорогу і призначив від'їзд за три дні, на 22 грудня.

Чого можна було чекати від цього переходу через Австралію? Оскільки перебування Гаррі Гранта тут визнано за безсумнівне, подорож мала дати важливі наслідки. Вона робила імовірнішим успіх їхніх розшуків. Ніхто не тішив себе надією зустріти каштана Гранта саме на тридцять сьомій паралелі, але всі сподівалися натрапити на його сліди, і, в усякому разі, вона вела просто до місця катастрофи.

А це було головне.

До того ж, коли б Айртон погодився приєднатися до мандрівників, провести їх крізь ліси провінції Вікторія й допомогти їм дістатися до східного побережжя, вони мали б ще одну зайву запоруку успіху. Гленарван це добре розумів і, намагаючись конче забезпечити себе такою корисною людиною, як колишній боцман Гаррі Гранта, він спитав господаря дому, чи не заперечуватиме той, коли Айртонові запропонують супроводити експедицію. [253]

Падді О'Мур дав згоду, хоч йому й було шкода втрачати такого бездоганного робітника.

— Ну то що ж, Айртоне, поїдемо разом з нами шукати тих, хто врятувався з "Британії"?

Айртон відповів не одразу; він навіть ніби вагався кілька хвилин і потім, щось обміркувавши, мовив:

— Гаразд, сер, я поїду з вами. Якщо я не наведу вас на сліди капітана Гранта, то принаймні допроваджу до того місця, де розбилась "Британія".

— Спасибі, Айртоне, — сказав Гленарван.

— Дозвольте мені вас запитати, сер.

— Кажіть, мій друже.

— Де ви зустрінетесь з "Дунканом"?

— У Мельбурні, якщо нам не доведеться перетинати Австралію від одного узбережжя до другого, або на східному побережжі, коли нас приведуть туди розшуки.

— І тоді капітан "Дункана"...

— Капітан чекатиме моїх розпоряджень у Мельбурнсь-кому порту.

— Добре, сер, можете цілком покластися на мене.

— Я покладаюся на вас, Айртоне, — відповів Гленарван.

Пасажири "Дункана" палко дякували боцманові "Британії". Діти капітана Гранта всілякими способами свідчили йому свої ніжні почуття. Всі раділи з Айртонової згоди, крім ірландця, що втрачав в його особі тямущого й вірного помічника. Та Падді О'Мур розумів, наскільки важлива Глє-нарванові участь боцмана в експедиції, й поступився власними інтересами. Гленарван попросив ірландця продати транспортні засоби для їхньої подорожі; вивершивши цю справу, умовившись з Айртоном про майбутню зустріч, мандрівники повернулись на яхту.

Повернення було радісне. Адже сталися великі зміни. Всі вагання зникли. Відважні шукачі вже не йтимуть вздовж тридцять сьомої паралелі наосліп. Гаррі Грант знайшов притулок на Австралійському суходолі, тепер це стало беззаперечним, і всі серця вщерть наливалися тою радістю, яку дає певність, що приходить на зміну сумнівам. Мине два місяці, й, коли обставини будуть сприятливі, "Дункан" висадить Гаррі Гранта на шотландські береги.

Джон Манглс, підтримуючи проект спільної подорожі через Австралію, сподівався, що цього разу й він братиме в ній участь. В розмові з Гленарваном, аби підперти власне бажання, він удався до сили різноманітних доказів; він казав і про свою відданість леді й лорду Гленарван, і про те, що він вельми придасться в подорожі своїми організаторськими [254] здібностями, і що його присутність на яхті зовсім зайва. Словом, капітан навів чимало поважних міркувань, окрім головного, котре й не потребувало, щоб про нього нагадувати Гленарванові.

— Тільки одне питання, Джоне, — сказав він, — чи цілком ви звіряєтесь на свого помічника?

— Цілком, — відповів Джон Манглс— Том Остін — досвідчений моряк. Він відведе "Дункан" до Мельбурна, керуватиме там ремонтом і прибуде на східне узбережжя точно в призначений день. Том — людина обов'язку й дисципліни. Він ніколи не наважиться знехтувати наказом або запізнитися його виконати. Ви можете покладатися на нього так само, як і на мене.

— Гаразд, Джоне, справу вирішено, — сказав Гленарван, — ви нас супроводите. Бо ж вельми бажано, щоб ви були з нами, коли ми розшукаємо батька Мері Грант, — додав він, усміхаючись.

— О сер! — тільки й спромігся вимовити Джон Манглс. Він зблід і міцно потиснув простягнуту йому руку Гленарвана.

Наступного дня, в супроводі теслі й матросів, навантажених харчами, Джон Манглс повернувся на ферму Падді О'Мура. Він мав організувати спільно з ірландцем транспорт для учасників експедиції.

Фермерова родина очікувала на нього, ладна зараз же взятися до роботи за його вказівками. Був тут і Айртон, він щедро давав поради, підказані чималим його досвідом. Падді й Айртон висловились одностайно за те, щоб жінки подорожували в запряженому биками повозі, а чоловіки — верхи на конях. Ірландець давав мандрівникам фургона з биками й коней.

Цей фургон, у двадцять футів завдовжки, з брезентовою будою, підносився на своїх чотирьох колесах, зроблених з суцільного дерева, які не мали ні спиць, ні ободів, ані залізних обручів, — одне слово, просто дерев'яні кружала. Передній хід фургона прилаштовано до днища повозу доволі-таки первісним способом, що не дозволяв круто завертати. Припасоване до переднього ходу довжелезне дишло мало тридцять п'ять футів завдовжки, в нього запрягали три пари биків. Вони тягли фургона за допомогою подвійного пристрою — дерев'яного ярма, приладнованого до загривка, і нашийника, що його залізний загвіздок міцно з'єднував з ярмом.