— Що саме, Томе? — спитав Гленарван.
— А те, —вів далі Том Остін, — що коли боцман Айртон довідався на другий день, після відплиття, куди йде "Дун-кан"... .':
— Айртон! — вигукнув Гленарван. —Хіба він на судні?
— Так, сер.
Айртон тут! — повторив Гленарван, дивлячись на Джона Манглса.
— Доля помстилася за нас,'-промовив молодий капітан. За одну мить з швидкістю блискавки в їхній пам'яті
промайнули всі злочини Айртона, його заздалегідь задумана зрада, рана, заподіяна Гленарванові, замах на Мюльреді, злигодні експедиції, яку він завів у болото річки Снові, — усе минуле цього негідника. А тепер, через дивовижний збіг обставин, каторжник опинився в їхній владі.
— Де ж він? — квапливо спитав Гленарван. — В каюті бака. Він під вартою.
— Чому ви його арештували?
— Бо Айртон, дізнавшись, що яхта пливе до Нової Зеландії, страшенно розлютився і хотів примусити мене змінити напрямок судна, бо він мені погрожував, бо він, нарешті, підбурював мою команду до заколоту. Я зрозумів — це людина дуже небезпечна, й ужив застережних заходів.
— А ВІДТОДІ? ;
— А відтоді він сидить у своїй кімнаті й не намагається з неї вийти.;
— Правильно вчинили, Томе.
О цій хвилині Гленарвана й Джона Манглса запросили до кают-компанії. Сніданок, такий потрібний їм тепер, було подано. Вони сіли до столу і нічого не сказали про Айртона. Але ло сніданні, коли всі мандрівники добре попоїли й знову зібралися на палубі, Гленарван розповів їм про присутність боцмана на судні. Він повідомив також і про свій намір викликати його сюди.
— Чи можна мені уникнути цього допиту? — спитала Гелена. — Приздаюся вам, любий Едварде, мені було б дуже прикро побачити цього нещасного" [513]
— Я хочу звести його віч-на-віч із тими, кому він заподіяв лихо, — сказав Гленарван. — Дуже прошу вас, Гелено, залишіться. Треба, щоб Вен Джойс зустрівся лицем у лице з усіма своїми жертвами.
Ці міркування змусили леді Гелену погодитися. Вона й Мері Грант сіли біля Гленарвана. Поруч розмістилися майор, Паганель, Джон Манглс, Роберт, Вільсон, Мюльреді, Олбінет — всі ті, кому зрада каторжника завдала стільки лиха. Команда яхти, ще не розуміючи усієї важливості того, що відбувалось, стояла мовчки навколо них.
— Приведіть Айртона! — сказав Гленарван.
Розділ XVIII АЙРТОН ЧИ БЕН ДЖОЙС?
Айртона привели. Він упевненим кроком перетнув палубу й зійшов сходами на ют. Погляд у нього був похмурий, зуби зціплені, кулаки судорожно стиснуті. Його постать не виявляла ні зухвальства, ані приниженості. Опинившись перед Гленарваном, він схрестив на грудях руки й мовчки, спокійно чекав його запитань.
— Айртоне, — мовив Гленарван, — ось ми з вами й на "Дункані", котрий ви хотіли віддати каторжникам Вена Джойса.
Губи в боцмана злегка затремтіли. Його завжди байдуже обличчя на мить спалахнуло. Та зашарівся він не від гризоти сумління, а з сорому, що зазнав невдачі. Він став в'язнем на яхті, якою прагнув володіти, і за кілька хвилин його долю буде вирішено.
Однак він нічого не відповів. Гленарван терпляче очікував, але Айртон так само вперто мовчав.
— Кажіть-бо, Айртоне, — врешті мовив Гленарван. — Що ви можете мені відповісти?
Айртон завагався; зморшки на його лобі позначились чіткіше. Врешті він проказав спокійно:
— Мені нічого говорити, сер. З дурного розуму я попався вам до рук. Тепер чиніть, як знаєте.
По цих словах боцман втупив погляд у береги, котрі тяг-лися на заході, вдаючи цілковиту байдужість до того, що відбувалося навкруг. Здавалося, все це анітрохи його не обходить. Але Гленарван поклав собі набратися терпіння. Він був надзвичайно зацікавлений дізнатися про деякі деталі таємничого минулого Айртона, зокрема про те, що стосувалось Гаррі Гранта й "Британії". Тому він повів допит [514] далі, ховаючи під лагідним тоном і зовнішнім спокоєм обурення, що клекотіло в його серці.
-" Я гадаю, Айртоне, — сказав він, — ви відповісте на деякі питання, що я хотів би вам поставити. Насамперед, як маю вас називати! Айртон чи Бен Джойс? Чи служили ви справді боцманом на "Британії"?
Айртон так само байдуже дивився на берег, мовби й не чуючи запитань,
Гленарванові очі спалахнули гнівом, але він стримав себе і питав далі:
— Коли саме ви покинули "Британію", яким побитом опинилися в Австралії? і
Та сама німотність, той самий байдужий погляд.
— Вислухайте мене уважно, Айртоне, — провадив Гле-нарван. — Говорити — у ваших власних інтересах. Вашу до^ лк> може полегшити тільки цілковита відвертість. Востаннє питаю вас — ви даватимете відповіді?
Айртон повернув голову й глянув Гленарванові просто в очі.
— Я не відповідатиму, сер. Хай правосуддя само викриває мене!
— Довести провину буде дуже легко, — зауважив Гле-нарван.
— Дуже легко, сер? — глузливо перепитав Айртон. — Мені здається, ви надто поквапились із цим висновком. Запевняю вас, що найдосвідченіший суддя добре поморочився би з моєю справою. Хто скаже, чому я опинився в Австралії, скоро тут немає капітана Гранта, щоб це пояснити? Хто доведе, що я отой Бен Джойс, якого розшукує поліція, коли вона ніколи в очі мене не бачила, а мої спільники на волі? Хто може, крім вас, звинуватити мене не в злочині навіть, а в якомуеь непорядному вчинкові? Хто може довести, що я нібито хотів захопити це судно й передати його каторжникам? Ніхто, чуєте, ніхто! Ви маєте підозру, хай так. Але щоб засудити людину, потрібні докази, а вам їх бракує. Доки не доведено супротивне, я —— Айртон, боцман з "Британії".
Айртон розпалився, говорячи, але враз по тому знову, збайдужів. Він гадав, напевно, що його виступ покладе край допитові, але Гленарван знову звернувся до нього:
— Я не слідчий, Айртоне, котрому доручили довести вашу провину. Це анітрохи мене не обходить. Йдеться пре те, щоб певно визначити наші стосунки. Я не питаю у вас нічого, що могло б вас скомпрометувати. То справа правосуддя. Але ви знаєте, які я проваджу розшуки, і одне ваше [516] слово могло б навернути мене на загублені мною сліди. Ви згодні говорити?