Тарас присягався, що їхня господиня — живе вад ч^сів дорюрикових, що вона злісно ухилилася від Володими-рового хрещення і в Дніпро не пішла разом з усіма віруючими християнами, хоч тут воно й поблизу. Ярослав Мудрий її зустрічав тут у своїх князівських пущах і мав її, безперечно, за архаїчний анахронізм, бо не вніс уже її найсвятіших законів і приписів до " Руської правди". Так, наприклад, у "Руській правді", основаній на звичаях свого часу, він зіґнорував її аґрономічний захід боротьби з градом, хоч сам не раз бачив, як вона виносить мерщій кочерги й лопати та спиняє град навроченням...
Нечистої сили кругом неї юрмилося, шейкалося, вешталося роями і вона на кожному кроці відганяла й розганяла її нашіптуваннями, закляттями, вроками, а то просто мітлою та віником.
А що крою одежі вона уперто, принципово не міняє з часів смердів, то це факт.
— Ну, не клепай! Он і Ярославни ходили в таких виложистих, круглих комірах і в таких жупанах, та й гетьманші... — заступилася Килина.
— За це не скажу... — поступився Тарас. — Може ті пані були народниці-демократки?
— Еге, може ще скажеш — члени комуністичної партії?
— У всякім разі, наша смердиха щось занадто нас експлуатує, — жалібно сказала Неля.
— Куди радянська влада дивиться? Вношу пропозицію позбавити її права голосу!
Вони на неї сердилися.
Мітичних підсочок, от уже кілька днів вони тут, ніде не чути й не видно. Адміністрація лісництва не підхопила ентузіязму робочої маси й, здвигаючи плечима, роз'яснила що ні сном, ні духом не винна в розповсюдженні таких чуток. Де Килина їх чула?
Килина не признавалася.
Розтанули в блакитному повітрі мрії про аркадське життя у лісі, ніби в санаторію, з приємними розвагами. Смердиха-господиня, яка пустила їх ночувати в клуню, зміркувала на третій день, що нічого їм байдики бити, хай беруться до роботи. Тарасові дала в руки сокиру, щоб рубав дрова, а дівчатам по сапі й послала на просіку підгортати картоплю.
— Знаєте що! — відкрила якось увечері Килина велику істину. — Наша господиня — експлуататорка і куркулька, використовує батрацьку працю задармо. Ми сьогодні цілий день, як каторжні, працювали, а вона каже: "Наша одна дівка до обіду сполола б усе, а ви вдвох за день і третини не зробили!"
—Дасть якоїсь юшки посьорбати й хоче, щоб ми працювали як коні! — тоненько поскаржилася Неля.
Бідні дівчата, виснажені за зиму недоїданням і школою, виглядали таки справді,' як здохлиці. Вони, відзвичаєні від фізичної праці, зголоднілі й зморені, мріяли про молоко, а їм давали... по склянці кисляку. Як тут не заговорити революційній свідомості?
— А ви знаєте, — таємничо сказав раз Тарас. — Вона — відьма! Мені сьогодні таке видіння було. Рубаю я дрова, забувся за все, аж бачу — наша господиня верхи на помелі їде й кругом неї танцює, аж роїться, нечиста сила. А навкруги блакитний ліс, зелене небо й...
— Еге-ге, Тарасе! То тобі, брате, галюцинація була, — озвалася Килина з свого кутка. — В тебе недокрів'я розвивається...
І сама себе перебила:
— Е, біс його бери! — Килина десь у пітьмі напевно рішучо стріпнула своїм рівним, коротким волоссям. — А їйбо, йдіть до мене в батраки, я вас вволю молоком напою. Рушаймо взавтра до Рогізної!
— Або на торфові розробки, — запропонував із свого кутка Тарас.
Здобування пролетарської ідеології відбувалося ударним темпом. Спізнавши долю й світогляд сільсько-господарського батрака, вони вже відчували, що їм нічого тут робити. Аркадія, заправлена "акридами й диким медом" із кисляком, видалася зблизька не такою вже дуже привабливою, вона потребувала масла, вареників із вишнями у сметані і жирного борщу із свининою.
Кар'єра сільсько-господарських батраків, проте, закінчилася швидше, ніж вони гадали.
Одного вечора посідали вони вечеряти на ґанку. Якраз заходило сонце, мукали корови, сосни палали золотом... Прилинали якісь холодні хвилі з лісової гущавини, що обступила садибу. Звідкілясь линула тужлива й щаслива мелодія Полісся. Дуже гарно було. Вже й сутінки закрадалися, а вони вс^е сиділи та вечеряли, — розповідали, сміялися... Так дуже гарно було...
Тут їх заскочила господиня. Вона, ні сіло, ні пало, почала їх всіляко лаяти. Спочатку ніхто з них не розумів, за що. Чи за те, що задармо в клуні живуть, чи за те, що погано працюють, чи за те, що вдвох одного полюбовника мають, чи за те... що вечеряють на дворі по заході сонця? Видимо-невидимо нечистої сили збирають вони коло її хати, на ніч вся в хату полетить.
Вона недвозначно проганяла їх із двору і то негайно. Щоб і духу їх тут не було узавтра вранці!
Вдосвіта вийшли вигнанці з Лютежа, так і не довідавшись, в чім була їх провина. Після довгих і всебічних аналізів та дебатів вони одностайно зійшлися на думці: за те розгнівалася на них господиня, що їли на дворі після заходу сонця. Переступили законодавство неписаної "Пра-руської правди*.
V.
Він завжди жив у атмосфері самотности. Це був звичайний стан Тарасової душі навіть тоді, коли був серед товариства. Дуже й дуже рідко виходив з цього окреслення, в великі свята щирого й нефальшивого звучання душ.
Але то, звичайно, була плідна самотність, повна внутрішнім життям, — чужа присутність там заважала.
Теперішня самотність тут, на підозрілої чистоти простиралі, в районовій лікарні — була жахлива.
Тарас почував себе забутим, закинутим, нікому непотрібним. Нема коло нього нікого. Сам. Нелі й Килини також нема.
Вони тоді втрьох прийшли з Лютежа найматися на найближчі торфяні розробки. І вже були всі троє найнялися, та треба було перейти медичний огляд. Лікарі забракували Нелю за кволий фізичний стан і її не прийняли.
Це остаточно вплинуло на Килину.
— Кат його бери, їдьмо, Нелю, до мене! Хоч молока нап'єшся "від пуза". То, що я з батьком погиркалася... та не хотіла їхати. Але нічого, хай вибачає... та тішиться.
В Килини, щоб вона не робила, виходило так, наче іншого, кращого не можна нічого й вигадати, а те, що вона вигадала — геніяльне. Підсочки? Геніяльно! Глузувати, іронізувати з "підсочок" почала тепер лише вона одна, а вже після неї можна було й ще комусь докинути слово. Додому? Неля й не сміла опиратися, бо це було геніяльно. Втім, обережна Килина навіть не казала справжньої причини свого нехтування батьківським домом.