— Я розумію тебе, Космославе, — лагідно сказав Сонцезір, оглядаючи принишклих учнів. — Твої роз-думи цікаві, але в них суттєва помилка напочатку. Ти, як і наші предки, виходиш з поняття майже механістич-ного Всесвіту, постійного, саме конкретного. А він і не конкретний, і не абстрактний. Він не річ, не істота, а невпинний закономірний процес, він не конкретна, а потенційна Безмежність, тобто можливість безмежного прояву… Чи зрозуміло я говорю?
— Так, — якусь мить подумавши, сказав Космослав. — Я збагнув різницю. Я подумаю на самоті. Дякую тобі, Учителю. Але ще одне: як збагнути тоді конечну мету еволюційного руху серед цієї грандіозної картини Мегасвітів? Що собою може являти найбільш висока істота в цій системі Ієрархії, адже Буття не припинялося ніколи, і є цивілізації безмежно високі.
Сонцезір усміхнувся, зітхнув.
— Як завжди, ти залітаєш занадто далеко, Космославе. Це все одно, що намагатися уявити собі зоряне небо, ні разу не бачачи його. Це все одно, що глухому уявити красу і мелодійність Моцар-га чи Бетховена. Ми — сини певного щабля Природи, як я вже сказав. Наша фізична структура обмежена кількома почуттями і мо-жливостями мозку, який досить незначного розвитку, якщо порівняти з розвитком високих планет. Коли ми підіймемося на наступну вершину Знання, то з неї осягнемо нові обрії. Сила справжньої науки — в послідовно-сті, а не в розпилюванні своїх сил на Безмежність.
В моїх словах нема протиріччя, як гадаєш ти, Космославе! Адже саме так ти подумав? Ну от. Будь ласка, сідай. Я скоро закінчу свою бесіду. Найголовніше, що треба усвідомити всім, хто хоче бути справжнім дослід-ником Всесвіту, — це невичерпність Світобудови. Ми не постулюємо її, не виводимо від протилежного, як ска-зав ти, Космославе, а вивчаємо і є частиною її. Крім того, ми вже маємо підтвердження наших думок і гіпотез. Вони надходять з неосяжних глибин Космосу, від істот, які перебували на нашому ступені розвитку квадриль-йони років тому за земним часом. Вони кажуть нам, наші старші Брати, що Світобудова безмежна і прекрасна, що боротьба за Знання приводить розумних істот до таких величних результатів, які виправдовують будь-які зусилля і втрати на Шляху до Істини.
Така картина Всесвіту — складна, але вона разом з тим і проста. Ця простота висловлюється одним сло-вом "єдність". Саме Велика Єдність всього Буття — така думка є найбільшим досягненням сучасної науки. Різ-ні глибини Буття, різні цивілізації чи еволюції в різних координатах не відокремлені від нас, а зв’язані тісними причинними нитями. Ми виходимо з попереднього, нижчого стану, переходимо у вищий, як риба в земноводну тварину, як земноводна в ящера і так далі. А за нами і перед нами — нескінченний потік Братів — розумних і ще не розумних істот. Кінця нема цьому шляху — шляху великого сходження до Істини…
На пульті замиготів червоний сигнал, перериваючи натхненну мову Учителя. Сонцезір зупинився, ввімк-нув Мережу Зв’язку. В аудиторії почувся голос:
— Енерговузол Землі дає енергію експерименту Вищій Школі номер сім Алтайського Космоцентру. По-чаток — через дев’ятнадцять хвилин, тривалість експерименту — десять хвилин. Підготуйтесь. Говорить дис-петчер Енерговузла Громовик. Ви зрозуміли мене?
— Ми чуємо тебе, Громовик, — сказав Сонцезір радісно. — Система ввімкнута. Ми готуємось. Дякую.
— Дякуйте Великій Матері, — відповів голос. — Бажаю успіху. Будьте обережні.
— Друзі мої, — сказав Сонцезір. — Хутко перейдемо до експериментального приміщення. Там все гото-ве.
Учні вийшли за Учителем з аудиторії і опинилися в глухому приміщенні без вікон. Лише вгорі, під сфе-ричним куполом, слабо світилася червона люмінесцентна лампа.
Сонцезір розмістив учнів півколом у низьких напівлежачих кріслах, сам одійшов до невеликого пульта.
— Повний спокій, — сказав він. — Ми проникнемо в один із нижчих вимірів Землі. Це та ж сама планета Земля, але в її недоступному для звичайних почуттів аспекті. Там є своє життя, хоч і примітивне, але воно теж поступово піднімається до нашого рівня…
— Можна запитання, Учителю? — заворушилася в кріслі Горлиця.
— Я слухаю тебе. Ще є час. Тільки коротко.
— А чому — в нижчий вимір? — запитала дівчина. — Чому не в вищий?
— Слушне запитання, — усміхнувся Сонцезір. — У вищий — було б краще. Але для цього потрібна не лише стороння енергія, а й власна. Це вже привілей окремих дослідників, які готуються до таких експериментів роками. Необхідна самодисципліна, очищена свідомість, могутня воля, і володіння собою, і ще багато таких якостей, яких у вас ще нема. Не журися, Горлице, і ви, друзі, все прийде з часом. Не перескакуйте, як ми вже говорили, через закономірні щаблі розвитку.
Отже, увага. Енергополе створить навколо пас потужний захист. Ви побачите, як зникне для вас звичний світ і почне виникати інший. Сприймайте спокійно все, що побачите. Не вставайте з місця.
У темряві зажеврів голубий екран. На ньому з’явилася постать молодого хлопця з вогнистим чубом-їжаком. Він стояв біля великого пульта з безліччю миготливих вічок. Побачивши його, Сонцезір запитав:
— Громовик?
— Я, — весело відповів хлопець. — Ви готові до експерименту?
— Так.
— Тоді вмикаю подачу енергії.
Екран згас. У темряві почувся шепіт Горлиці. Вона дружелюбно сказала:
— Справді Громовик. У нього чуб наче з вогню.
— Тихо! Увага! — посварився пальцем Учитель. — Одна хвилина. П’ятдесят секунд. Сорок. Тридцять п’ять…
Серця учнів стукали схвильовано і сильно у передчутті неймовірного експерименту. Абстрактні мірку-вання на тему про інші виміри були своєрідним інтелектуальним опіумом, дія якого закінчувалась після бесіди. А тут — реальне, конкретне проникнення в недоступні для почуття координати. Це щось незвичайне, казкове!
Над приміщенням попливли розмаїті іскри, ніжні фіолетові спіралі.
— Перебудова часу–простору, — почувся глухий голос Сонцезора.
Зникло світло червоної лампи під куполом. Настала цілковита пітьма. А в ній — з’явилося плетиво бла-китних ліній, які завихрилися спіраллю навколо групи учнів, ніби охоплюючи їх вогнистою сферою.
Холодна хвиля пронизала тіла учнів і Учителя. Пітьма поступово зникала.