— Послухай, Вогневик. Мене ви взяли, а записи… На пульті, в кораблі?..
— Взяли, взяли, — заспокоїв його Вогневик. — Що ж ти думаєш, ми тільки по тебе летіли? Не велика цяця, нам експериментальні дані потрібніші!
— Не жартуй! Я серйозно.
— Ну-ну. Я теж серйозно, — обняв товариша Вогневик. — Заспокойся, ми все зробили. І дослідили по-шкодження, і виміряли радіацію, і взяли твої проби…
— А статую… статую Невідомого ви бачили?
— Та все бачили! — замахав руками Вогневик. — Сфотографували, змалювали. Заспокойся. Ось тільки з тобою було щось не гаразд. Спав двісті з гаком годин. Ми боялися, що так і будеш спати. Транс. Скоро Земля. Отже, все гаразд. Всі нещастя позаду. Незабаром — Космоцентр. Нові кораблі. Там такі конструкції готуються — волосся сторч стає…
— Твоє й так завжди сторч стоїть, — засміявся Буревій. — Ти краще скажи, як ви мене розшукали? Хто повідомив?
— Хто? — здивувався Вогневик. — Ти сам…
— Я?
— А хто ж іще?
— Як?
— А це вже тобі краще знати. Тут я нічого не розумію. Суцільна містика. Прискакали до Космоцентру посланці з Інституту Думки. Ваш Буревій, кажуть, на Плутоні. Негайно посилайте квантовий корабель туди. Ми засумнівалися. Вони продемонстрували запис. Відеоплівка. Там записано твоє видіння… серед скель Плутоно-вих. Всякі там сентиментальні думки… Ну, а далі — ти знаєш. Ми рвонули в Космос. І забрали тебе.
Буревій зачудовано вислухав товариша, перебив:
— Неймовірно. Я теж бачив такі дива, що ніколи не повірив би, якби хтось розповів. Раптом серед криги, серед скель — жінка… привид.
— Не привид, — пролунав іронічний голос за спиною Вогневика, — а мій молодий асистент, працівник Інституту Думки Ріона. Чудова дівчина. Абсолютно жива, не має нічого спільного з привидами.
— О, — жваво відсунувся вбік Вогневик. — Шановний академік тобі все пояснить. Керівник Інституту Думки Багрян. Сам побажав полетіти по тебе…
— По мене? — здивувався Буревій. — Навіщо? Чим я заслужив?
— Заслужив, заслужив, — махнув рукою Багрян.
Він обійшов вайлуватого Вогневика, присів на ліжку біля Буревія, пильно глянув йому в очі. Космонавт відчув аж біля серця пронизливий погляд ученого. Звідки в нього така сила? Адже нічого особливого у зовніш-ності. Невисокий, повний. Кругле обличчя. Кудлаті брови. Тільки очі трохи дивні. Глибокі криниці, в яких — безодня. Дивна, дуже дивна людина.
— Ну, я пішов, — засопів Вогневик, чомусь раптом заспішивши. — Треба готуватись до фінішу. А ви тут говоріть.
Він вийшов з каюти, насилу протиснувшись у люк.
— Говоріть, говоріть же, — озвався заінтригований Буревій. — Чим я зацікавив вас? Навіщо Інституту Думки космонавти?
— По-перше, — знизав плечима Багрян, — навіть дитина могла б зрозуміти, що експерименти з переда-чею думки краще ставити в космічних масштабах. По-друге…
— Зачекайте, зачекайте! — скрикнув космонавт. — Тепер я починаю розуміти! Телепатія, парапсихоло-гія! Видіння, яке я бачив, — сигнал з Землі?
— Все правильно, — ледь помітно кивнув Багрян. — Заспокойтесь. Для вас тут нічого дивного нема. Вже давно йде суперечка між Космоцентром і Інститутом Думки. Вони кажуть — кванти підкорять простір. А ми сказали — думка! Ви пам’ятаєте дискусію?
— Пам’ятаю… Здається, — пробурмотів Буревій. — Це було давно. Років сім тому. Я серйозно не сприй-няв ту суперечку.
— Тим гірше, — скептично заперечив Багрян. — Смішно те, що найкращі докази в нашу користь дав ко-смонавт.
— Хто?
— Ви.
— Я?
— Еге ж, ви! Тільки завдяки нашим експериментам врятовані, здобуто цінні відомості про Плутон, отри-мано безцінні дані по міжпланетному зв’язку в принципово нових аспектах.
— Зачекайте, — спантеличено сказав Буревій. — Я ще не все розумію. Хай ви пробуєте спілкуватись на відстані, хай у вас це виходить. Але я? Не розумію. Домовленості між вами і мною не було, я був за шість міль-ярдів кілометрів від Землі!
— Ну то й що? — ласкаво підхопив Багрян.
— Неймовірно.
— Але факт. Факту не заперечиш.
— Розкажіть же мені.
— Охоче. Ви, напевне, чули, читали, що деякі люди часто відчували стан і навіть слова інших, близьких їм людей — особливо коли останні знаходились при смерті…
— Дещо читав. Але сприймав за випадковість.
— Ніякої випадковості нема. Все закономірно. В хвилини відчаю конденсується колосальна психічна енергія. Вона могутнім розрядом випромінюється в простір. По закону магніту, тотожності — цей розряд сприймається психічно близьким суб’єктом.
— Значить, ви сприйняли мене? — недовірливо запитав Буревій. — На такій відстані?
— Відстань у телепатії не має ніякого значення, — спокійно заперечив Багрян. — Тут вступає в дію інша закономірність, ніж при передачах радіо і гравіопроменів. Притримайте цікавість до Землі. Там дізнаєтесь про все. Тим більше, що я… А втім, дозвольте закінчити?
— Прошу вас! Я не можу стриматись.
— Не дивно. Якщо я помчав на край системи, то можна уявити, наскільки це важливо.
— Що важливо?
— Те, що сталося. Ми виявили одразу двох — вас і ще одного… одну…
— Кого двох?
— "Психодвійників". Індивідуумів, психічний резонатор яких вібрує в одній частоті. Дозвольте коротко. Працівник, про якого я казав, — жінка. Дівчинка, зовсім молода дівчинка. Ви вже знаєте її ім’я. Ріона. Вона в нас недавно. Колосальні здібності. Тільки трохи недисциплінована. Розхристана, як кажуть. Саме вона сприй-няла ваш заклик.
— Ніякого заклику я не робив, — зніяковів Буревій. — Просто внутрішньо прощався з Землею.
— От-от, — засміявся Багрян. — Це якраз і є наш метод — внутрішнє звертання. І вона — Ріона — сприйняла ваше внутрішнє звертання. Якраз був черговий дослід. Пощастило навіть дещо записати, трансфор-моване через апаратуру… Та ви самі побачите.
— Дозвольте… А як же я? Чому я спіймав, чи то пак побачив її видіння там, на Плутоні?
— А то вже складніше, — радісно потер долоні Багрян. — То вища ступінь. Концентрація енергії, ство-рення спеціального… Е-е, зачекайте. Я вам відкриваю наші секрети, а ще не запитав основного.
— Що ж? Говоріть, я страшенно заінтригований.
— Ми вирішили забрати вас.
— Мене? Куди?
— До себе. З Космоцентру.
— Ну що ви? — засміявся Буревій. — Мене забрати від Космосу? Це нереально…