Дім з котом, який грає в м'яча

Страница 3 из 18

Оноре де Бальзак

— Мабуть, у ті часи раніше розвиднювалося,— сказав другий прикажчик, на якого був покладений цей обов'язок.

Старий купець не міг утриматися від усмішки. Хоча двом із цих трьох молодиків, яких довірили опіці пана Гійома їхні батьки, багаті промисловці з Лув'є та Седана, досить було тільки попросити на день свого повноліття сто тисяч франків, щоб негайно отримати їх для самостійного влаштування, Гійом вважав за потрібне тримати хлопців під гнітом старовинного деспотизму, невідомого в наших сучасних розкішних магазинах, де прикажчики прагнуть забагатіти уже до тридцяти років. Своїх помічників пан Гійом змушував гарувати, як негрів. Лише втрьох вони виконували роботу, яка виснажила б цілий десяток службовців, що своїм неробством сприяють розбуханню статей державного бюджету. Жоден шерех не турбував урочистої тиші у цьому домі, де дверні завіси, здавалося, завжди були змащені і де кожен предмет домашнього вжитку відзначався тією статечною чистотою, яка свідчить про бездоганний порядок і сувору ощадливість. Часто найпустотливіший прикажчик розважався тим, що видряпував на кусневі грюєрського сиру, який їм подавали на сніданок і який вони умисне лишали нез'їденим, дату свого вступу до фірми пана Гійома. Ця жартівлива витівка та інші подібні пустощі часом викликали усмішку в молодшої з двох Гійомових дочок, гарненької дівчини, тієї самої, яка з'явилася перед зачарованим незнайомцем. Хоча кожен з прикажчиків, і навіть найстарший, вносив чималу плату за своє утримання, жоден з них не насмілився б залишитися за хазяйським столом, коли подавали десерт. А коли пані Гійом наказувала подати салат, бідолашні молодики здригалися, уявляючи, як скупо її обережна рука кропитиме його зараз олією. Їм не дозволялося перебути ніч поза домом, якщо вони заздалегідь не давали вірогідного пояснення такого кричущого порушення правил добропристойності. Щонеділі два прикажчики по черзі супроводжували родину Гійомів до обідні та до вечерні в церкву Святого Луппа. Панночки Віргінія й Огюстина, скромно вдягнені в ситцеві сукні, кожна попідруч із прикажчиком, йшли попереду під невсипущим оком матері, яка замикала цю невеличку сімейну процесію в супроводі чоловіка — його вона привчила нести два грубі молитовники, оправлені в чорний сап'ян. Другий прикажчик за свою службу платні не отримував. Ну а найстарший, той, хто за дванадцять років старанної праці та скромної поведінки прилучився до всіх таємниць дому Гійомів, одержував за свої труди вісімсот франків. На деякі родинні свята його вшановували невеличкими подарунками, цінними лише тим, що нагороджувала ними суха й зморшкувата рука пані Гійом. То були добрі шлейки, пара грубих шовкових панчіх або плетені гаманці, які вона умисне напихала ватою, щоб краще було видно ажурні візерунки. Іноді, хоч і рідко, цього першого міністра запрошували розділити яку-небудь розвагу з родиною хазяїна — або коли вона виїздила на заміську прогулянку, або коли після кількох місяців вичікування надумувалася, взявши ложу в театрі, обговорити п'єсу, яку Париж уже встиг забути. Що ж до двох інших прикажчиків, то перепона шанобливості, яка з давніх-давен відокремлювала будь-якого торговця сукном від його учнів, стояла ще настільки міцно між ними та старим купцем, що їм легше було б украсти відріз сукна, ніж порушити цей священний етикет. Така суворість нині може видатися безглуздою — але ці старовинні фірми були школами високої моралі та порядності. Хазяїни ніби усиновлювали своїх учнів. Господиня дому дбала про молодикову білизну, лагодила її, а іноді й купувала йому нову. Якщо прикажчик захворював, за ним ходили з материнською турботливістю. У випадку небезпеки хазяїн не шкодував грошей і кликав найславетніших лікарів, бо він відповідав перед батьками хлопців не лише за їхню доброчесність та науку. Навіть якщо котрийсь із них, шанований за свою вдачу, починав невдало власну комерцію і зазнавав краху, старі купці не втрачали віри в діловий хист, який самі ж таки розвинули в хлопцеві, і не вагалися довірити щастя своєї дочки тому, кому протягом тривалого часу довіряли свій статок. Гійом належав до числа людей такого старого гарту, і якщо в нього були їхні кумедні властивості, то разом з тим були і всі їхні переваги. Отож не дивно, що Жозефа Леба, свого старшого прикажчика, сироту без статку, Гійом призначив у чоловіки старшій дочці Віргінії. Проте Жозеф аж ніяк не поділяв твердих поглядів хазяїна, який — хай би навіть йому запропонували царство — ніколи не погодився б одружити молодшу дочку раніше від старшої. Бідолаха прикажчик відчував, що його серце заполонила молодша Гійомова дочка, Огюстина. Але, щоб пояснити цю пристрасть, яка розвинулася цілком таємно, необхідно глибше вивчити пружини твердих звичаїв, які управляли життям у домі старого торговця сукном. Гійом мав двох дочок. Старша, Віргінія, була викапаним портретом матері. Пані Гійом, дочка достославного Шевреля, сиділа за прилавком своєї крамниці випростана, мов тичка, і не раз їй доводилося чути, як жартівники билися об заклад, що вона настромлена на кілок. Вираз, що ніби застиг на її худому довгастому обличчі, свідчив про надмірну побожність. Не відзначаючись ні привітністю, ні витонченістю манер, пані Гійом, майже шістдесятирічна жінка, мала звичай прикрашати голову чепчиком із лопатями завжди одного й того самого фасону — такі чепці більше личать вдовам. Уся околиця називала її "сестрою-воротаркою" — ніби в монастирі. Її мова була небагатослівна, а рухи нагадували уривчасті сигнали оптичного телеграфу. Очі, світлі, як у кішки, здавалося, палали гнівом на весь світ за те, що вона негарна. Віргінія, вихована, як і молодша сестра, під деспотичним наглядом матері, вже досягла двадцяти восьми років. Молодість пом'якшувала негарні риси, які вона успадкувала від матері. До того ж сувора пані Гійом виховала в дочці дві високі чесноти, що стали її окрасою: Віргінія була дівчина лагідна й терпляча. Огюстина, якій щойно виповнилося вісімнадцять, не була схожа ані на батька, ані на матір. Вона належала до тієї породи дівчат, які настільки позбавлені фізичної спорідненості з батьками, що, дивлячись на них, мимоволі згадуєш благочестиве прислів'я: "Діти від бога". Огюстина була маленька на зріст або — щоб дати про неї точніше уявлення — мініатюрна. Чоловік світського виховання міг би закинути цьому чарівному дівчаті, схожому на саме втілення грації і невинності, хіба тільки боязкі рухи та міщанські манери, а іноді й надмірну сором'язливість. Її замкнуте й нерухоме личко дихало тим смутком, який легко розвіюється і властивий для всіх дівчат, що надто слабкі, аби чинити опір материнській волі. Завжди скромно вдягнені, обидві сестри могли задовольнити своє природжене жіноче кокетство лише винятковою охайністю, яка дуже личила їм і була в гармонії з конторками, що сяяли чистотою, з полицями, де старий слуга не залишав жодної порошинки, із старосвітською простотою всієї обстави, яка їх оточувала. Змушені, з огляду на свій спосіб життя, знаходити радість у наполегливій праці, Огюстина й Віргінія досі не дали своїй матері жодного приводу для невдоволення, і пані Гійом потай раділа, що в її дочок така чудова вдача.