Григорій Савич може й ще думав би на цю тему, коли б за спиною не почулися шалені постріли й гуркіт. По дорозі, залишаючи за собою шлейф куряви, мчав мотоцикл. Григорій Савич обернувся і, хоч було далеко, пізнав свого суперника — тракториста Олега Кучерявого. Поруч нього в білому вбранні сиділа дівчина; біля неї гаряче яскравіли букети квітів. "Хто б це з ним? — подумав Григорій Савич.— Куди це він їде з Такого екзотичною супутницею?"
Хлопці й дівчата теж спинилися, щоб пропустити мотоцикл. Люся дивилася якусь мить, потім плеснула долонями й скрикнула:
— Ти, Олько, глянь тільки: то ж з ним Ієреміада!
З Ієреміадою було таке.
Їдучи в мотоциклі, вона думала: "Ні, Олег гарний. То правда, що я люблю Григорія Савітча, але Олег теж славний". Їй полегшало. Рана за Григорієм Савичем стала не так боліти. І від того, що рана стихла, лице в дівчини пожвавішало, повеселіло, і вона привітно розмовляла з Олегом.
Але все це тривало доти, поки вона не побачила край дороги Григорія Савича. Він стояв високий, стрункий, з красиво піднятою головою, вирізьбленим бронзовим профілем. Ієреміаді забило дихання, весь світ потьмянів, одсунувся на задній план, перед очима стояв липщ Григорій Савич.
Мотоцикл спинився. Учитель зняв бриля, сказав:
— Здрастуй, Ієреміадо, з приїздом. Як поживаєш, що новенького привезла з Харкова?
Потім привітався з Олегом.
Ієреміада вискочила з коляски, простягла до Григорія Савича обидві руки. І, як віталася, казала:
— Що ж там у мене може бути нового, все по-старому.— І скрикнула: — А ти ж чого не дочекався, поки я приїду, і поспішив утекти?!
— Це не моя провина,— відповів Григорій Савич.— Це ось вони винні.— Біля Григорія Савича стояли попереду хлопці, а з боків Оля й Люся. Він і показав на них очима.
Хлопців Ієреміада не пам’ятала. А дівчаток одразу пізнала, бо це ж були її близькі сусідки. Вона закивала їм головою:
— Здрастуйте, дівчатка! — і, наглядівши Олю, швиденько простягла праву руку, легенько вщипнула нею Олю за щоку, потім так само несподівано пригорнула, поцілувала, і поцілунок гримнув так, наче з пістолета вистрілили. А далі пригорнула і поцілувала Люсю, бо все пригортала б і цілувала, що близенько стоїть до Григорія Савича. Тулила обох до себе, гладила і дивувалася: — Як же ж ви й повиростали! Куди ви женетеся, куди поспішаєте?
Вона голубила поглядом Люсю, гладила Олину щоку, а сама так і линула до Григорія Савича, мовчазно запитувала: "Невже ти сліпий, невже ти нічого не бачиш?!"
Григорій Савич не був ні глухий, ці німий. Він добре бачив і Ієреміаду, і прибрану квітами коляску мотоцикла, і фарфоровий глечик, і красиві гладіолуси. І закрився, став непроникливий. А зовні не змінився, стояв так само молодо, струнко, жартував. І ніхто, збоку стежачи, не міг би сказати, що діялося у нього всередині. А там діялось таке: "Пропав ти, парубче, навіки, викинь з грудей своє серце і почуття, вони вже тобі ні до чого".
А втім, була на світі одна людина, котра краще за всіх зрозуміла зміст того, що відбувалося тут, біля шляху.
В світі є два начала. Начало добре — це учитель Григорій Савич. І начало зле — це Ієреміада. Ієреміада у Харкові крутить голову студентові Колі; не встигла приїхати додому, вже он змусила Олега заквітчати себе трояндами і гайлардіями. А тепер Оля,— бо це ж ми про неї говоримо,— відчула, що ця дівчина з таким хижим ім’ям накинула оком на Григорія Савича. Накинула і хоче його закрутити, заморочити йому голову, як Олегові.
Оля жила в світі простих людей з їх мораллю і поглядами. Кожна людина повинна бути правдивою. В біді треба допомагати. Хлопці зобов’язані ходити в штанях, дівчатка — в спідницях. Окрасою дівчинки є скромність, працьовитість, чорні брови й карі очі, а також коса. Краще, коли коса до пояса і в косі барвисті кісники. Колись кісники дівчата носили батистові. Тепер таких мало роблять, більше з капрону. Оля дуже любила білі капронові кісники й банти. Любила допомагати матері, бавитися з меншою сестрою Галькою і читати книжки про незвичайні пригоди.
Оце був Олин світ.
А світ Ієреміади, здавалося дівчинці, був цілком інший. Дома Ієреміада ходила в штанях, вузеньких, красиво загладжених, коси пообрізала, змінила на модну зачіску. І ці штани, і ця кудлата зачіска були для Олі нестерпні. Вони ламали весь світ її уявлень. Тепер ота витрішкувата, патлата, негарна, лиха Ієреміада замахнулася на Григорія Савича. Якби вона лаялася, скреготала зубами, Оля знала б, як їй дати відсіч. Але ж вона цього не робила. Навпаки. Губи в Ієреміади були теплі, ніжні, пахтіло від неї гарними духами, все на ній було біле, ясне. І очі зблизька такі сині-сині; синява ця була густа, як у волошок. Ієреміада обняла Олю за плечі, і, поки мужчини порпалися біля мотоцикла, вони пішли помаленьку вперед, посідали на горбочку. Ієреміада спитала у Олі:
— У тебе ноги не болять від дороги?
— А чого ж їм боліти? Так гарно йти.
— І з рюкзаком не важко?
— Він у мене легенький. Бачиш, мама його з своєї старої спідниці пошила.
Оля відповідала докладно, розумно, кожною жилкою відчуваючи і оте тепло, і оті пахощі, і красу волошкових очей. І все ж була насторожі. В душі у неї були крильця, як-от у квочки. Побачить небезпеку, підведе крильця і закриє ними маленьких нерозумних курчат. Оля теж підвела свої крильця, слухала Ієреміаду й думала: "Чого це вона мене так випитує? Навіщо їй знати, коли ми будемо в Білій Криниці? І скільки там будемо відпочивати, і в яке кіно підемо, і в якій школі притулок знайдемо? Чи не збирається вона в неділю наздогнати нас у Білій Криниці, щоб там, як коршак, упасти на голову Григорію Савичу?"
Від однієї цієї думки Оля закипіла відразою. Хай Ієреміада морочить голову студентові Колі, трактористові Олегу Кучерявому. А з Григорієм Савичем не вийде! Оля не допустить цього!
Розділ сьомий
На привалі сталася важлива подія. Треба було розвести вогонь. Палива за дорогу назбирали мало, а тут метрів за двісті мандрівники побачили сухий терник.
Минулого року пастухи підпалили його; половина куща ожила, а друга — ні, засохла.
Туди й кинулися чергові — Люся й Пилип.
Серед своїх товаришів Пилип вважався найкращим спринтером. Це слово походить від англійського спринт — біг; хлопці англійської мови не знали, а, знаючи українське слово спритний, переробили той спортсменський термін по-своєму — "спритнер". Так і казали: "Ото спритнер так спритнер!"