— Я й сам так думаю, любий мій, тим паче що мені часто сняться та-кі сни.
— От бачите, дядечку. Уявіть же собі, що ви трохи випили за сніданком, потім за обідом і нарешті...
— Авжеж, мій друже; можливо, саме від цьо-го.
— Тим паче, дядечку, що хоч би які ви були розгарячені, ви все-таки аж ніяк не могли освідчитися наяву так нерозсудливо. Скільки я вас знаю, дядечку, ви людина надзвичайно розсудлива і...
— Ав^кєж, авжеж.
— Уявіть собі тільки одне: коли б довідалися про це ваші родичі, які й без того негарно ставляться до вас,— що б тоді було?
— Ой боже мій! — скрикнув переляканий князь.— А що б тоді було?
— Даруйте! Та вони б усі закричали в один голос, що ви зробили це не при своєму розумі, що ви божевільний, що вас треба під опіку, що вас обдурили, і, чого доброго, посадили б вас кудись під нагляд.
Мозгляков знав, чим можна було налякати старого.
— Ой боже мій! — скрикнув князь, тремтячи як лист.— Невже посадили б?
— І тому розміркуйте, дядечку: чи могли б ви так безглуздо освідчитися наяву? Ви самі розумієте свої вигоди. Я урочисто стверджую, що це все ви бачили вві сні.
— Неодмінно вві сні, не-од-мінно вві сні! — повторював наляканий князь.— Ой як розумно ти все це розібрав, мій лю-бий! Я душевно тобі вдячний, що ти мене на-по-умив.
— А я страшенно радий, дядечку, що з вами*сьогод-ні спіткався. Уявіть собі: без мене ви б справді могли збитися, подумати, що ви жених, і зійти туди женихом. Уявіть, як це небезпечно!
— Авжеж... авжеж небезпечно!
— Згадайте тільки, що цій дівиці двадцять три роки; її ніхто не хоче брати заміж, і раптом ви, багатий, знатний, виходите женихом! Та вони враз ухопляться за цю ідею, запевнять вас, що ви й справді жених, і одружать вас, чого доброго, гвалтом. А там і будуть розраховувати, що, може, ви незабаром умрете.
— Невже?
— І, нарешті, згадайте, дядечку: людина з вашими достоїнствами...
— Авжеж, з моїми достоїнствами...
— З вашим розумом, з вашою люб'язністю...
— Авжеж, з моїм розумом, авжеж!..
— І, нарешті, ви — князь. Чи ж таку партію ви могли б собі зробити, якби справді треба було чомусь одружитися? Подумайте тільки, що скажуть ваші родичі?
— Ой мій друже, та вони ж мене зовсім заїдять! Я вже стільки зазнав від них підступів і злоби... Уяви собі, я підозрюю, що вони хотіли завдати мене до бо-же-вільні. Ну, даруй, мій друже, чи ж розумно це? Ну, що б я там робив... у бо-же-вільні?
— Звичайно, дядечку, і тому я тепер не відійду від вас, коли ви зійдете вниз. Там тепер гості.
— Гості? Ой боже мій!
— Не турбуйтеся, дядечку, я буду при вас.
— Але який я вдяч-ний тобі, мій любий, ти просто рятівник мій! Але знаєш що? Я краще поїду.
— Завтра, дядечку, завтра, вранці о сьомій годині. А сьогодні ви при всіх попрощайтесь і скажіть, що їдете.
— Неодмінно поїду... до отця Мисаїла... Але, друже мій, а як вони мене там по-сва-тають?
— Не бійтеся, дядечку, я буду з вами. І, нарешті, хоч би що вам казали, хоч би на що натякали, просто відказуйте, що ви це все бачили вві сні... так, як воно й справді було.
— Авжеж, не-од-мінно вві сні! Тільки знаєш, мій друже, все-таки це був пре-ча-рів-ний сон! Вона напрочуд гарна з себе, і, знаєш, такі форми... ~
— Ну, прощайте, дядечку, я піду вниз, а ви...
. — Які То ти мене самого залишаєш! — злякано скрикнув князь.
— Ні, дядечку, ми тільки Нарізно зійдемо; спершу я, а потім ви. Це буде краще. j
— Ну, доб-ре. А мені, до речі, треба записати одну Думку. і
— От якраз, дядечку, запишіть вашу думку, а тоді приходьте, не баріться. Завтра ж уранці...
— А завтра вранці до ієромонаха, неодмінно до іє-ро-мо-наха! Charmant, charmant! А знаєш, мій друже, вона на-про-чуд гарна з себе.,, такі форми... і якби вже так мені треба було неодмінно одружитися, то я...
— Боронь вас боже, дядечку!
— Авжеж, боронь боже!.. Ну, прощай, мій любий, я зараз... тільки ось за-пи-шу. A propos, я давно хотів тебе спитати: читав ти мемуари Казановії?
— Читав, дядечку, а що?
— Авжеж... Я ось тепер і за-був, що хотів сказати...
— Потім згадаєте, дядечку! До побачення!
— До побачення, мій друже, до побачення! Тільки все-таки це був чарівний сон, ча-рів-ний сон!
РОЗДІЛ XII
— А ми до вас усі, всі! І Парасковія Іллівна теж приїде, і Луїза Карлівна хотіла бути,— щебетала Ганна Миколаївна, входячи до салону й жадібно розглядаючись. Це була досить гарненька, маленька дамочка, строкато, але багато вбрана і до того ж добре свідома, що вона гарненька. їй так і здавалося, що десь у кутку схований князь, разом із Зіною.
— І Катерина Петрівна приїдуть, і Фелісата Михайлівна теж хотіли бути,— додала Наталія Дмитрівна, колосального розміру дама, форми якої так сподобалися князеві і яка надзвичайно скидалася на гренадера. Вона була в малесенькому рожевому капелюшку, який стирчав у неї на потилиці. Вже три тижні, як вона була най-щирішим другом Ганни Миколаївни, біля котрої давно вже увивалася й упадала і котру, судячи з вигляду, могла проковтнути одним ковтком, разом з кісточками.
— Я вже не згадую про те, можна сказати, захоплення, яке відчуваю, бачачи вас обох у себе та ще ввечері,— заспівала Марія Олександрівна, оговтавшись після першого подиву,— але скажіть, будь ласка, яке ж чудо закликало вас сьогодні до мене, коли я вже зовсім утратила надію мати цю честь?
— О боже мій, Маріє Олександрівно, які ви справді! — солодко промовила Наталія Дмитрівна, манірячись, соромливо й пискливо, що становило прецікавий контраст з її зовнішністю.
— Mais, ma charmante,— защебетала Ганна , Миколаївна,— адже треба ж, неодмінно треба колись покінчити усі наші збори з цим театром. Ще сьогодні Петро Михайлович сказав Калістові Станіславовичу: його надзвичайно смутить, що в нас це не йде на лад та що ми тільки сваримося. От ми й зібралися сьогодні вчотирьох та й думаємо: поїдьмо до Марії Олександрівни та й вирішимо все разом! Наталія Дмитрівна й іншим дала знати. Всі приїдуть. От ми й порозуміємося, і добре буде. Нехай же не кажуть, що ми тільки сваримося, адже так, mon ange? — додала вона грайливо, цілуючи Марію Олександрівну.— Ой боже мій! Зінаїда Афана-сіївна! Але ви день у день усе кращаєте! — Ганна Миколаївна кинулася з поцілунками до Зіни.