Дядечків сон

Страница 30 из 39

Федор Достоевский

— Невже ви гадаєте, що Павло Олександрович погодиться взяти посаду якогось учителя? — увімкнула Фелісата Михайлівна.

Та Павло Олександрович не знайшов, що відповісти. Він повернувся і стикнувся з Афанасієм Матвійовичем, який простягав йому руку. Мозгляков зовсім по-дурному не прийняв його руки й глузливо низько вклонився йому. Роздратований до краю, він підійшов просто до Зіни і, злісно дивлячись їй у вічі, прошепотів:

— Це все з вашої ласки. Почекайте, я ще сьогодні ввечері покажу вам — дурень я чи ні?

— Навіщо відсувати? Це й тепер видно,— голосно відповіла Зіна, з огидою змірюючи очима свого колишнього жениха.

Мозгляков хапливо відвернувся, злякавшись її гучного голосу.

— Ви від Бородуєва? — зважилася, нарешті, спитати Марія Олександрівна.

— Ні, я від дядечка.

— Від дядечка? Отже, ви були тепер у князя?

— Ой боже мій! То, виходить, князь уже прокинулись; а нам сказали, що вони все ще спочивають,— додала Наталія Дмитрівна, ущипливо позираючи на Марію Олександрівну.

— Не турбуйтесь про князя, Наталіє Дмитрівно,— відповів Мозгляков,— він прокинувся і, слава богу, тепер уже при своєму розумі. Тоді його підпоїли, спершу у вас, а потім уже, остаточно, тут, і він зовсім стеряв розум, який у нього й без того не міцний. Але тепер, слава богу, ми разом поговорили, і він став міркувати розумно. Він зараз сюди прийде, щоб попрощатися з вами, Маріє Олександрівно, й подякувати за всю вашу гостинність. А завтра, тільки на світ благословиться, ми разом вирушаємо в пустинь, а потім я неодмінно сам проведу його до Духанова, щоб удруге не впав, як, скажімо, сьогодні; а там уже його прийме, з рук на руки, Степанида Матвіївна, котра до того часу неодмінно-навернеться з Москви і вже нізащо не випустить його вдруге подорожувати,— за це я відповідаю.

Кажучи це, Мозгляков злісно дивився на Марію Олександрівну. Та сиділа, наче оніміла від подиву. З жалем признаюсь, що моя героїня, може, вперше зроду злякалася.

— То вони завтра світом виїжджають? Як же це? — промовила Наталія Дмитрівна, звертаючись до Марії Олександрівни.

— Як же це так? — наївно заговорили гості.— А ми чули, що... От дивно, справді!

Але господиня вже й не знала, що відповідати. Раптом загальну увагу відвернуто було найнезвичайнішим і найексцентричнішим способом. У сусідній кімнаті почувся якийсь дивний шум і чиїсь різкі вигуки, і раптом неждано-негадано до салону Марії Олександрівни угналася Софія Петрівна Карпухіна. Софія Петрівна була безперечно найексцентричніша дама в Мордасові, така ексцентрична, що навіть у Мордасові вирішено було віднедавна не приймати її до товариства. Треба ще зауважити, що вона регулярно кожного вечора, рівно о сьомій годині, закусувала,— для шлунка, як вона висловлювалась,— і після закуски звичайно бувала в най-емансипованішому настрої, щоб не сказати чогось більшого. Саме в цьому настрої була вона тепер, коли так несподівано угналася до Марії Олександрівни.

— А, то ось ви як, Маріє Олександрівно,— закричала вона на всю кімнату,— ось ви як поводитесь зо мною! Не турбуйтесь, я на хвилинку; я у вас і не сяду. Я умисне заїхала дізнатися: правда те, що мені казали? А! то в вас бали, бенкети, заручини, а Софія Петрівна сиди собі дома та панчоху плети! Ціле місто накликали, а мене ні! А недавно ж я вам і друг, і mon ange, коли приїхала переповісти, що роблять з князем у Наталії Дмитрівни. А тепер ось і Наталія Дмитрівна, котру ви тоді на всі заставки лаяли та котра вас же лаяла, у вас в гостях сидить. Не турбуйтеся, Наталіє Дмит-

рівно! Не треба мені вашого шоколаду à la santé1, по гривенику палка. Я частіш, ніж ви, п'ю в себе дома! Тьху! і

— Це видно,— зауважила ^аталія Дмитрівна.

— Але, даруйте, Софіє Петрівно,— скрикнула Марія Олександрівна, почервонівши1 з досади,— що з вами? Схаменіться принаймні.

— Не турбуйтесь за мене, Маріє Олександрівно, я все знаю, все, усе взнала! — кричала Софія Петрівна своїм різким, верескливим голосом, оточена всіма гостями, які, здавалось, з насолодою спостерігали цю несподівану сцену.— Усе взнала! Ваша ж Настасія прибігла до мене і все розказала. Ви підхопили цього князька, напоїли його доп'яну, змусили освідчитися вашій дочці, якої вже ніхто не хоче більше брати заміж, та й гадаєте, що й самі тепер зробилися великим цабе,— герцогиня в мереживах,— тьху! Не турбуйтесь, я сама полковниця! Коли ви мене не запросили на заручини, то й наплювати! Я й ліпших за вас людей бачила. Я в графині Заліхватської обідала; до мене обер-комісар Куроч-кін сватався! Дуже мені потрібне ваше запрошення, тьху!

— Бачите, Софіє Петрівно,— відповіла Марія Олександрівна, втрачаючи витримку,— запевняю вас, що так не вдираються в благородний дім та ще в такому вигляді, і якщо ви зараз же не звільните мене від вашої присутності й красномовства, то я негайно вживу, своїх заходів.

— Знаю, ви накажете своїм людцям вивести мене! Не турбуйтеся, я й сама дорогу знайду. Прощайте, видавайте заміж кого хочете, а ви, Наталіє Дмитрівно, не звольте сміятися з мене; мені наплювати на ваш шоколад! Мене хоч і не запросили сюди, а я все-таки перед князями козачка не витинала. А ви чого смішки справляєте, Ганно Миколаївно? Сушилов он ногу зламав; щойно додому принесли, тьху! А якщо ви, фелі-сато Михайлівно, не звелите вашій босоногій Матрьош-ці вчасно заганяти вашу корову, щоб вона не ревла щодня в мене під вікнами, то я вашій Матрьошці ноги попереламую. Прощайте, Маріє Олександрівно, зоставайтесь здорові, тьху! — Софія Петрівна зникла. Гості сміялися. Марія Олександрівна була вкрай збентежена.

Буквально: на здоров'я,—мабуть, назва шоколаду (франц.).

9 Ф ДОСТОЄВСЬКИЙ

257

— Я думаю, вони випили,— солодко мовила Ната-лія Дмитрівна.

— Але ж яке зухвальство!

— Qulle abominable femme!1

— Оце так насмішила!

— Ой, які вони непристойності говорили!

— Тільки що ж це вона про заручини казала? Які ж заручини? — глузливо питала Фелісата Михайлівна.

— Але це жах! — вибухла нарешті Марія Олександрівна.— Отакі-от потвори й сіють пригорщами усі ці безглузді чутки! Дивно не те, Фелісато Михайлівно, що знаходяться такі дами серед нашого товариства,— ні, найдивніше за все те, що в таких дамах мають потребу, їх слухають, їх підтримують, їм вірять, їх...