Троє бідолашних дітей, що недавно народилися, несвідомих, покинутих, осиротілих, самотніх, дітей, що вміли тільки усміхатися та лепетати, мали проти себе громадянську війну, страшну логіку репресій, душогубство, різанину, братовбивство, гнів та нелюдську злобу, і перемогли. Підпалення, що мало призвести до небувалого злочину, не досягло мети. Жахливий замір не здійснився. Стара феодальна лють, закореніле презирство до нижчих, гадане знання воєнних потреб, державні міркування, гордовиті упередження жорстокосердої старості розтанули під голубим поглядом тих, які майже не жили. І це цілком проста річ, бо ті, що не жили, не робили зла, вони були сама справедливість, сама істина, сама чистота, і в цих малих дітях були небесні ангели.
Повчальне видовище. Порада, урок. Шалені бійці громадянської війни раптом побачили, як на боротьбу з злочинами, з лихими задумами, з фанатизмом, помстою, що роздмухує вогнища, назустріч смерті, що йшла з факелом в руках, проти величезного легіону злочинств виступила ця всемогутня сила — невинність.
І невинність перемогла.
Можна було сказати: ні, громадянська війна не існує, варварство не існує, ненависть не існує, злочинство не існує, темрява не існує. Щоб розвіяти ці страшні примари, досить було ранкової зорі — дитинства.
Ніколи, ні в якому бою бог і сатана не видні були так ясно.
Бій відбувався на арені людської совісті.
Совісті Лантенака.
Тепер він починався ще з більшою запеклістю й рішучістю в іншій совісті.
Совісті Говена.
Яке велике поле бою — людина!
Ми віддані на поталу цим богам, цим страховищам — нашим думкам. Часто ці страшні бійці топчуть ногами нашу душу.
Говен міркував. Маркіз де-Лантенак, оточений, обложений, засуджений, поставлений поза законом, замкнений, як тварина в цирку, як цвях у тисках, загнаний у своє лігво, що стало його в’язницею, відрізаний з усіх сторін стіною з вогню й заліза, зміг визволитися. Йому вдалося найскладніше у такій війні — втеча. Він знову мав у своєму розпорядженні ліс, щоб укріплятися, країну, щоб битися, темряву, щоб зникати. Він міг стати знову грізним і невловимим, начальником невидимих, вождем підземних людей, господарем нетрів. Говен досяг перемоги, але Лантенак був на волі. Лантенак був у безпеці, мав необмежене поле діяльності, невичерпаний вибір притулків. Він був недосяжний, неприступний. Лев був упійманий у пастку і вирвався.
І от він повернувся в неї знову.
Маркіз де-Лантенак своєю волею, з власного бажання, з вільного вибору покинув ліс, темряву, безпеку, волю, щоб повернутися до страшної небезпеки. Говен бачив, як він безстрашно кинувся у вир пожежі, рискуючи не вернутися з неї, а потім спустився цією драбиною до своїх ворогів, драбиною, що була рятувальною для одних і згубною для нього.
І ради чого зробив він це?
Щоб врятувати трьох дітей.
І тепер що мають зробити з цим чоловіком?
Гільйотинувати його.
Ради трьох дітей, — його власних? — ні; рідних йому? — ні; з його стану? — ні; для цих трьох бідолашних малюків, перших зустрічних, невідомих, обідраних, босоногих, цей аристократ, цей принц, цей старик, врятований, визволений, переможець, бо така втеча дорівнює перемозі, — усе кинув, знехтував усім, усе поставив на карту, і у той самий момент, коли він врятував дітей, віддав ворогам свою голову, досі страшну, а тепер величну.
І що мають з нею зробити?
Прийняти цю жертву.
Маркіз де-Лантенак мусив зробити вибір між чужим життям і своїм. І він гордо вибрав смерть.
І на цей його вибір згоджуються.
Його мають убити.
Яка відплата за героїзм!
Відповісти дикунством на великодушність.
Показати таку підкладку революції!
Так здрібнити ідею республіки!
В той час як людина, наскрізь просякнута забобонами й рабством, раптом перетворюється, повертається до людяності, вони, визвольники, поборники свободи, лишаться тільки людьми громадянської війни, неспроможними перемогти рутину, людьми, що тільки проливатимуть кров у братовбивчій війні.
І найвищий закон прощення, самозречення, самопожертви, спокути існуватиме для оборонців облуди і не існуватиме для борців за істину!
Як! Поступитися у боротьбі великодушності, скоритися цій поразці, бувши дужчими, стати слабшими, бувши переможцями, стати вбивцями, дати змогу говорити, що прихильники монархії врятовують дітей, а прихильники республіки вбивають стариків!
Цей загартований воїн, цей могутній вісімдесятилітній старик, цей обеззброєний боєць, скоріше впійманий, ніж полонений, захоплений на доброму ділі, зв’язаний з власного дозволу, після того як вчинив величний подвиг, має зійти на ешафот, як на найвищу вершину слави. І вони покладуть під ніж гільйотини цю голову, круг якої, літатимуть, благаючи, три душі маленьких урятованих ангелів. І перед цією стратою, ганебною для катів, зневажлива і горда усмішка з’явиться на лиці цієї людини, а лице Республіки заллє краска сорому!
І це станеться в присутності його, Говена, воєначальника.
І маючи змогу перешкодити цьому, він ухилиться! І він задовольниться цією гордовитою порадою: "Це тебе не обходить!" І він не скаже собі, що в таких випадках стояти осторонь — це бути спільником! І він не зрозуміє, що в такій величезній справі той, хто чинить злочин, менший злочинець, ніж той, хто дозволяє злочинові статися.
Але хіба не обіцяв він цю смерть? Він, Говен, людина милосердна, хіба не заявив Сімурденові, що він робить виняток з свого милосердя для Лантенака? Хіба не поклявся він видати Лантенака Сімурденові?
Він винен йому цю голову, і він її віддає. От і все.
Але чи ж це та сама голова?
Досі Говен бачив у Лантенакові тільки дикого воїна, фанатичного рояліста та феодала, вбивцю полонених, душогуба, що лютував у час війни, людину кровожерну. Коли б він досі був такий, Говен не боявся б, не задумуючись, засудив би його на смерть. З цим немилосердним і він був би немилосердний. Не було нічого простішого, дорога була прокладена, і дуже легко було нею йти, все було визначено, треба було тільки вбивати того, хто вбиває. Це була жахлива, але пряма лінія. Раптом ця пряма лінія урвалася, за несподіваним поворотом дороги з’явився новий обрій, сталася метаморфоза. Новий Лантенак несподівано з’явився на сцені. Герой вийшов із страховища. Та ні, більше ніж герой — людина. Більше ніж душа — серце. Це не був убивця, якого Говен досі мав перед собою, це був рятівник. Говен був подоланий хвилею небесного світла. Лантенак вразив його блискавкою доброти.