— Вона в нас зветься "фертом".
— А ти так умієш?
— Хіба я не бретонець і не селянин? Ферт — наш перший друг. Він посилює наші руки і здовжує наші ноги.
— Тобто ослаблює ворога і скорочує дорогу. Добре знаряддя.
— Одного разу я своїм фертом відбився від трьох жандармів, хоч усі вони були з шаблями.
— Коли це було?
— Десять років тому.
— Коли був король?
— Еге.
— Ти, значить, бився, коли був король?
— Еге.
— Проти кого?
— Далебі не знаю. Я провозив сіль.
— Он як!
— Це звалося боротися проти соляних податків. Хіба соляні податки і король те ж саме?
— Тобі цього не втямити.
— Я прошу монсеньйора ласкаво вибачити, що спитав монсеньйора.
— Ну, далі. Ти знаєш Ла-Тург?
— Чи я знаю Ла-Тург! Я ж звідти.
— Як?
— А так, що я з Паріньє.
— Справді, Ла-Тург біля Паріньє.
— Чи знаю я Ла-Тург! Великий круглий замок — родовий замок моїх сеньйорів! У ньому великі залізні ворота, які відокремлюють новий будинок від старого і які й з гармати не проб’єш. У новому будинку є славнозвісна книга святого Варфоломія, яку приїжджають дивитися з цікавості. Там у траві багато жаб. З цими жабами я грався зовсім малим. А підземний хід! — я його знаю. Може, крім мене, ніхто про нього й не знає.
— Який підземний хід? Я не знаю, про що ти кажеш.
— Це від тих часів, коли Ла-Тург бував у облозі. Люди могли рятуватися в замку, пробираючись підземним ходом у ліс.
— Справді, такий підземний хід є в замку Жупельєр, в замку Юноде і в Кампеонській башті. Але нічого подібного немає в Ла-Тургу.
— Ні, є, монсеньйор. Я не знаю тих ходів, про які монсеньйор каже. Я знаю тільки хід у Ла-Тургу, бо я з того краю. І треба сказати, що ніхто, крім мене, того ходу не знає. Про нього не говорять, це заборонено, бо цим ходом користувались під час воєн пана де-Рогана. Мій батько знав таємницю і показав мені. Я знаю, як туди зайти і вийти. Я можу пройти цим ходом з лісу в башту і з башти в ліс, так що мене ніхто не побачить. Вороги мажуть увійти в замок, а там уже нема нікого. От що таке Ла-Тург. О, я його знаю!
Старик якусь хвилину мовчав.
— Ти, мабуть, помиляєшся. Якби була така таємниця, я б про неї знав.
— Монсеньйор, я певен цього. Там є камінь, що повертається.
— Розказуй! Ви, селяни, вірите в камені, які повертаються, в камені, які співають, в камені, які ходять ночами до струмка пити воду. Все це казки.
— Але ж я сам повертав його, цей камінь…
— Як інші чули спів каменя. Ні, голубе, Ла-Тург є фортеця, міцна й надійна, яку легко захищати. Але треба бути наївним, щоб сподіватися вийти з нього підземним ходом.
— Але, монсеньйор…
Старий знизав плечима.
— Не будемо гаяти часу, давай говорити про діло.
Цей рішучий тон змусив Гальмало замовкнути.
Старий продовжував:
— Ну, далі. Слухай. З Ружфе ти підеш до лісу Моншевр’є, там побачиш Бенедіціте, начальника дванадцяти. Це теж добрий чоловік. Він проказує Benedicite в той час, як за його наказам розстрілюють людей. На війні не до сентиментів. З Моншевр’є ти…
Він спинився.
— Я забув про гроші.
Він вийняв з кишені і передав Гальмало гаманець і бумажник.
— В цьому бумажнику тридцять тисяч франків асигнаціями, тобто приблизно десять ліврів і три су. Треба сказати, що асигнації фальшиві, але справжні варті майже стільки ж. А в цьому гаманці, вважай, сто луїдорів. Я даю тобі все, що маю. Мені нічого тут не треба. Крім того, краще, щоб при мені не могли знайти грошей. Слухай далі. З Моншевр’є ти підеш в Антрен, де побачишся з паном де-Фротте, з Антрена — в Жупельєр, де побачишся з паном де-Рошкотт, з Жупельєра — в Нуарьє, де побачишся з абатом Бодуном. Ти затямиш усе це?
— Як "отченаш".
— Ти побачишся з паном Дюбуї-Гі в Сен-Брісенал-Коль, паном де-Тюрпеном у Моранні, укріпленому городку, і з принцем де-Тальман.
— Хіба принц зі мною стане говорити?
— Я ж з тобою говорю.
Гальмало скинув шапку.
— Тебе скрізь добре приймуть, побачивши цю квітку лілії королеви. Не забудь, що тобі доведеться проходити в таких місцях, де тільки горяни та мужики. Переодягнись. Це легко. Ці республіканці такі дурні, що в синьому одягу, трикутному капелюсі з трикольоровою кокардою можна пройти всюди. Нема ж тепер полків, немає більше форми, окремі частини не мають номера, кожен надягає, що хоче. Ти підеш до Сен-Мерве. Там ти побачишся з Гольє, якого прозвали Великим П’єром. Ти підеш до табору Парне, де побачиш людей з обличчями в сажі. Вони кладуть у рушниці гравій і подвійний заряд пороху, щоб дужче бахкало. Вони добре роблять. Але передусім скажи їм убивати, убивати, убивати. Ти підеш до табору "Чорна Корова", що на височині, посеред Шарнійського лісу, далі до табору "Вівсяного", "Зеленого" і "Мурашник". Ти підеш до Гран-Бордажа, що зветься також О-дю-Пре. Там живе одна вдова, що має зятя Третона, прозваного Англійцем. Гран-Бордаж у парафії Келен. Ти відвідаєш Епіне-ле-Шеврея, Сільє-ле-Гільйома, Паранна і всіх людей в усіх лісах. Ти придбаєш друзів і пошлеш їх на кордон Верхнього і Нижнього Мена. Ти побачишся з Жаном Третоном у парафії Веж, з Сан-Регре в Біньйоні, з Шамбором у Бошані, з братами Корбен у Мезонселі, з Пті-Сан-Пером у Сен-Жан-сюр-Ерві. Це той самий, що зветься Бурдуазо. Зробивши це і подавши скрізь гасло: "Повставайте. Ніякого милосердя", ти приєднаєшся до великої армії, армії католицької і королівської, там, де вона буде. Ти побачишся з панами д’Ельбе, де-Лескюром, де-Ларошжакленом, з усіма тими ватажками, які ще живі. Ти їм покажеш мій командирський бант. Вони знають, що це значить. Ти тільки матрос, але ж і Катліно тільки биндюжник. Ти їм скажеш від мого імені: настав час провадити обидві війни разом — велику і малу. Вандейська війна добра, Шуанська — гірша. А в громадянській війні чим гірше, тим краще. Про добрість війни судять з кількості зла, яке вона завдає.
Він на мить спинився.
— Гальмало, ти не розумієш слів, але ти розумієш суть, то я й кажу тобі це все. Я сповнився довір’я до тебе, бачачи, як ти вправляєшся з човном. Ти не знаєш геометрії, проте надзвичайно добре маневруєш на морі. Хто вміє вести човен, зможе керувати повстанням. З того, як ти обходив підступи моря, я пересвідчився, що ти виконаєш усі мої доручення. Я продовжую. Отже, ти скажеш усім ватажкам, — приблизно, як зможеш, — таке. Про мене краще лісова війна, ніж війна на рівнинах. Я зовсім не хочу підставляти сто тисяч селян під кулі синіх солдатів та артилерію пана Карно[20]. Через місяць я хочу мати п’ятсот тисяч убивць, що ховаються в лісах. Республіканська армія — моя дичина. Браконьєрствувати — це і є воювати. Я стратег чагарів. А, от іще слово, якого ти не розумієш. Та це байдуже, ти розумієш, що значить: ніякої пощади! І всюди засідки. Головне — мала війна, велика — на другому плані. Ти ще скажеш, що англійці з нами. Візьмемо республіку між два огні. Європа нам допоможе. Покінчимо з революцією. Королі провадять з нею війну королівств, ми провадитимемо війну парафій. Ти скажи їм це. Ти зрозумів?