— Близько.
За кожним вигином річки я сподівався побачити юрту, проте поворот минав за поворотом, мис за мисом, а стійбища ніде не було видно. Так пройшли ми ще кілометрів вісім. Раптом мені спало на думку спитати провідника, скільки ще верст лишилося до Бей-сі-лаза-датані.
— Сім,— відповів той так само впевнено.
Стрільці сіли і почали лаятись. Виявилося, що паш провідник не мав ніякісінького уявлення про версти. Про це удегейця ніколи не треба питати. Вони міряють відстань часом: півдня дороги, один день, дві доби і т. д.
Тоді я подав сигнал зупинитись. Удегеєць твердив, що юрти зовсім близько, та ніхто йому вже по вірив: Стрільці взялися спішно розгрібати сніг, носити дрова і ставити памети. Ми дуже запізпилися: глибокі сутінки застали нас за роботою. А проте бівуак вийшов дуже зручний.
Увечері я почастував своїх супутників шоколадом і ромом. Потім розповів їм про життя в Стародавньому Римі, про Колізей і гладіаторів, які своїми стражданнями звеселяли розбещену аристократію.
Стрільці слухали мене уважно.
Я показав їм сузір'я на небі. Вдень, при сонячному світлі, ми бачимо тільки землю, а вночі — весь світ. Ніби блискучий світловий пил було розсипано по всьому небосхилу. Від таких сяючих зірок, здавалося, на землю линув спокій, і тому в природі все було таке врочисте й тихе.
Наступний день ми простояли на місці.
Виїжджаючи з міста Владивостока, я взяв з собою ялинкові прикраси: хлопавки, позолочені горіхи, підсвічники із затискачами, золотий доіц, парафінові свічки, фігурні пряники й інші подарунки: срібну чарку, складений ніж у перламутровій оправі, янтарний мундштук і т. д. Все це я ховав у колекційних ящиках і беріг для свята.
Біля нашого намету росла невелика ялинка. Ми прикрасили її бонбоньєрками і крижаними бурульками.
Вдень на річці влаштували ігри. До застромленого у лід кілка прив'язали дві вірьовки, кінці прикріпили до поясів двох чоловіків і зав'язали їм очі. Одному в руки дали дзвоника, а другому — джгут з рушника. Суть гри полягала в тому, що один мав дзвонити в дзвоник і тікати, а другий — підкрадатися на звук та бити дзвонаря джгутом. Гра ця захопила всіх. Тубільці сміялись і качалися по землі так, що я серйозно став побоюватись за їхнє здоров'я. Коли стемніло, я велів запалити бенгальські вогні. Вечір був ясний і тихий.
Під час розиграшу подарунків Дерсу виграв люльку — це було якраз доречно. Потім роздали ласощі. Всі були задоволені і веселі. Пісні стрільців линули далеко по річці, будили тишу лісових звірів.
Опівночі стрільці пішли в намети і, лежачи на сухій траві, розповідали анекдоти, сипали дотепами і сміялись. Помалу голоси їх почали затихати, репліки було чути рідше й рідше. Туртигія пробував поновити розмову, але йому вже ніхто не відповідав.
Незабаром дружне хропіння сповістило про те, що всі заснули.
Розділ двадцять другий НАПАД ТИГРА
Розмін грошей.— Замерзання річки.— Таза Кітенбу.— Річка Катетабауні.— Перевал на Хор.— Негода.— Бівуак у снігу.— Дерсу й Альпа.— Буря.— Кабани.— Тривожна ніч.—. Тигр.— Світанок.— Переслідування звіра.— Сліди.— Повернення на бівуак.— Росомахи,
Уранці я відпустив обох провідників. Тут стався досить дивний випадок. Я дав кожному з них по десять карбованців: одному цілу десятку, а другому по п'ять карбованців.
Перший образився. Я гадав, що він незадоволений платнею, і вказав на його товариша, який явно виявляв задоволення. Виявляється, удегеєць образився, що я дав йому один папірець, а товаришеві два. Я забув, що вони не розуміються на грошах. Бажаючи заспокоїти чоловіка, я дав йому один карбованець і три троячки. Тоді образився той, що одержав гроші по п'ять карбованців.
Щоб їх помирити, довелося обом дати папірці однакової вартості. Треба було бачити, які задоволені вони пішли додому!
Після денного відпочинку в усіх був чудовий настрій: люди йшли бадьоро і весело.
Від удегейців я дізнався, що гроза із снігом, яку ми спостерігали 26 грудня на річці Иахтоху, була в той же час і на Бікіні. Перший сніг випав тут 11 грудня, коли річка тільки-но почала замерзати. Лід, вкритий снігом, уже не товщав. Навпаки, там, де сніг здуло вітром, річка промерзла глибоко. Ось чому місцеві річки замерзають нерівномірно. Товщина льоду може бути від 1 до 70 сантиметрів. Отже, якщо сніг випав рано, по річці треба ходити обережно, весь час пробуючи лід палицею. В цьому випадку лижі незамінні. Якщо лід витримує удари палиці, можна йти вільно, без лиж. Стрільці недовірливо сприйняли слова удегейців і сміливо ступили на лід, та після одного-двох купань упевнилися, що такі поради зневажати не можна.
За день ми пройшли кілометрів вісімнадцять і розбили бівуак біля річки Катетабауні.
Тут стояли три юрти і одна фанза, що звалася Сідун-гоу45. В ній жило два старих чоловіки: один — таза, другий — китаєць-соболятник. Господарі фанзочки були дуже гостинні і всіляко намагалися нам догодити.
Мені дуже хотілося зійти на Хорський перевал. Я став розпитувати про дорогу. Таза Кітенбу (так звали нашого нового знайомого) погодився бути провідником. Йому, напевно, було близько шістдесяти років. Волосся уже торкнулася сивина і обличчя поорали зморшки. Зовні він ніяк не відрізнявся од китайців. Тільки його власні слова підтверджували, що він — людина місцева. Кітенбу розповідав, що раніше жив на Уссурі, але перекочував на річку Бікін і живе тут уже понад десять років.
Кітенбу зразу ж почав збиратися. Він узяв полатану ковдру, козину шкуру і стару, багато разів ремонтовану берданку; я взяв чайник, записну книжку та спальний мішок, а Дерсу — полотнище намету, люльку і харчі.
Крім нас трьох, у загоні було ще дві живі істоти: моя
Альпа і сіренький гостромордий з нашорошеними вухами пес Кади, якого взяв таза.
Кате-Табань (Катетабауні) — маленька гірська річка, що біжить долиною, вузенькою поблизу гирла і трохи ширшою у напрямі верхів'я. Навколишні гори вкриті старим хвойно-мішаним лісом.
Зранку стояла гарна погода. Ми сподівалися, що до вечора встигнемо дійти до мисливської фанзи по той бік вододілу. Однак нашим мріям не судилося здійснитися. Після полудня небо почало вкриватися шаруватими хмарами; навколо сонця появились кола, і здійнявся вітер. Я хотів уже повернути назад, але Дерсу заспокоїв мене, сказавши, що пурги не буде, буде тільки сильний вітер, який завтра вщухне. Так воно й сталося. Годині о четвертій після полудня сонце сховалося чи то в хмарах, чи в тумані. Повітря сповнилося сухою сніжною курявою.