Горбуша не мала ще того потворного вигляду, який вона набуває згодом, хоча щелепи її почали вже трохи загинатись і на спині з'явився невеликий горб. Я розпорядився взяти лише кілька рибин, а решту пустити назад у воду. Всі жадібно накинулися на горбушу, але вона швидко набридла, і потім уже ніхто не звертав на неї уваги.
Після полудня ми з М. А. Десулаві пішли оглядати околиці. Він збирав рослини, а я полював.
Розділ другий
ПЕРЕБУВАННЯ В ЗАТОЦІ
Затока Ринда.— Вічні переселенці.— Пристосованість до місцевих умов життя.— Погляд на тубільців.— Первісний комунізм.— Таємничі сліди.— Люди, що ховаються в тайзі.— Золота лихоманка.— Експедиція до затоки.— Пластун.— Туман.— Загублений трофей.— Безсонна ніч.— Випадкова знахідка.— Стріляння по качці.— Змагання.— Постріли гольда.— Дерсу втихомирює підпилих стрільців.— Казка "Про рибака і рибку",— Думка гольда.
Затока Ринда лежить під 44°47/ півн. шир. і 136°31г схід. довг. від Грінвіча і складається з двох заток: північної, що зветься Джигітом, і південної — Пластуна. Обидві вони відкриті з моря і через те під час негоди не завжди дають суднам захист. Найбільша глибина їх дорівнює 25—28 метрам. Гірський хребет, що поділяє обидві згадані затоки, складається з кварцового порфіру і порфіриту із вкрапленням вулканічного скла. Чим ближче до моря, тим нижчі стають гори і на березі вже здаються горбами заввишки від 400 до 580 метрів.
На прибережних луках біля чагарників М. А. Десулаві звернув мою увагу на такі рослийи, що особливо часто трапляються в цих місцях: 1) айстру з видовженим ромбовидним і вищербленим листям, у якої фіалково-жовті квітки з білими чубиками завбільшки з копійку, розміщені чудовою волоттю; 2) особливий вид астрагала, що його коріння у величезній кількості добувають китайці для лікарських цілей — ця велика багаторічна рослина має гіллясте стебло, дрібне листя і численні дрібні блідо-жовті квіти; 3) велику сокиру з синіми квітами, в якої вся верхня частина вкрита ніжним пушком; 4) волосисту герань з товстим, глибоко надрізаним листям і ніжними малиновими квітами; 5) темно-пурпурову кровоголовку з її оригінальним перистим листям; 6) великолистий тирлич — рослину з грубим коренем, товстим стеблом і з синювато-фіалковими квітами, прикритими довгим листям, і, нарешті, 7) з числа складноцвітих — сосюрею Максимовича, яка^ має високе стебло, зазублене ліровидие листя і фіалкові квіти.
З пернатих ми бачили цього дня сокола-сапсана. Він сидів на сухому дереві на березі річки і, здавалося, дрімав, але раптом побачив якусь пташку і погнався за нею. В іншому місці дві ворони переслідували сорокопуда. Той сховався від них у кущі, проте ворони облетіли кущ з другого боку, плигали з гілки на гілку і всіляко намагалися піймати маленького розбійника.
Тут же було кілька вівсянок: маленькі рудуватенькі пташки дуже стривожилися криками сорокопуда і карканням ворон і щохвилини то сідали на віти дерев, то опускалися на землю.
В околицях затоки Ринда є плямисті олені. Вони живуть на півострові Єгорова, що облямовує затоку з північного сходу. Раніше їх було тут значпо більше. У 1904 році випав глибокий сніг, і тоді багато оленів загинуло від голоду.
Днів через три (7 липня) прийшов пароплав "Эльдорадо", але ні О. І. Мерзлякова, ні мулів на ньому не було. Доводилося ждати іншої нагоди. На цьому пароплаві у Джигіт прибули дві сім'ї старовірів. Вони вивантажились біля наших наметів і заночували на березі. Ввечері я підійшов до вогню і побачив діда, який розмовляв з Дерсу. Здивувало мене те, що старовір розмовляв з гольдом так дружньо, наче вони були давно знайомі. Вони згадували якихось китайців, говорили про тазів і багатьох називали на ім'я.
— Мабуть, ви раніше зустрічалися? — запитав я старого.
— Аякже, аякже,— відповів старовір,— я давпо знаю Дерсу. Вій був ще молодим, коли ми разом з ним ходили на полювання. Жили ми тоді на річці Даубіхе, в селі Петропавлівці, а на полювання ходили на річку Улахе, бували на Фудзіні і на Ното.
І вони знову почали ділитися спогадами: згадали, як ходили по панти, як стріляли, ведмедів, згадували якогось китайця, що його звали Косозубим, згадували переселенців, яких називали дивними прізвиськами — Зелений Змій і Дерев'яний Бовт. Перший, як вони казали, відзначався лихим характером, другий — надмірною балакучістю. Гольд відповідав і сміявся від душі. Старий частував його медом і калачиками. Мені приємно було бачити, що Дерсу люблять. Старовір запросив мене сісти до вогню, і ми розговорилися.
Дерсу не дочекався кінця нашої розмови й пішов, а я ще довго сидів у старого, слухаючи його оповіді. Коли я зібрався йти, випадково розмова перейшла на Дерсу,
— Хороша він людина, правдива,— сказав старовір.— Одно тільки погано — нехрист він, азіат, в бога не вірує, а ось, диви, живе на землі так само, як і я. Дивно, справді! І що з ним тільки на тому світі буде?
— Та те ж, що зі мною і з тобою,— відповів я йому.
— Спаси, царице небесна,— сказав старовір і перехрестився.— Я — справжній християнин по церкві апостольській, а він що? Нехрист. У нього ж і душі нема, тільки пара.
Старовір зневажливо плюнув і почав умощуватися на ніч. Я розпрощався з ним і пішов до свого бівуаку. Біля вогшо сидів з солдатами Дерсу. Глянувши на нього, я відразу, побачив, що він кудись збирається.
— Ти куди? — запитав я його.
— На полювання,— відповів він.— Моя хочу один козуля убий — треба старовірові помагай, у нього дітей багато. Моя лічив — шість є.
"Не душа, а пара",— пригадав я слова старовіра. Кортіло мені відрадити Дерсу йти полювати для того "справжнього християнина по церкві апостольській", але цим я завдав би йому тільки жалю, отож утримався.
На другий день Дерсу поверпувся дуже рано. Він убив оленя і попросив мене дати йому коня, щоб одвезти м'ясо на бівуак. Крім того, він сказав, що бачив свіжі сліди такого взуття, якого нема ні в кого в нашому загоні і ні в кого із старовірів. За його словами, невідомих людей було троє. У двох були нові чоботи, а в третього старі, стоптані, із залізними підковами на каблуках. Знаючи спостережливість Дерсу, я анітрохи не сумнівався, що його висновки правильні.