— Ну й що?
— Вона — ветеран.
— Ну, а ти що хочеш?
— Вона в танку горіла.
Жінка ще раз дивиться в посвідчення. Хто її знає, думає вона, може, й горіла, по фото не скажет.
— Ну, добре — каже вона. — А від мене що треба?
— Пропустить, — говорить Собака.
— А ти що — теж у танку горів?
— Ну, почекайте, — починає торгуватись Собака, — може я їй поїсти несу.
— Що поїсти?
— Ну, поїсти, — Собака згадує, що насправді їсть його бабуся, коли їй дають. — Молочні продукти, розумієте? Сир.
— Сам ти сир, — незлобиво каже тітка в уніформі.
Собака розуміє, як все це виглядає збоку. Що ось він б'ється головою об велетенський безкінечний мур, яким від нього від городили ось життя, б'ється без жодної надії на успіх, і всі життєві принади, в тому числі й проїзд в метрополітені, йому зараз просто не світять, ось як це виглядає. Він збирає всю свою волю в кулак і говорить щось на зразок того, що, мовляв, послухайте, жінко, він, звісно, говорить не так, але зміст приблизно такий. Так от, послухайте мене уважно, — каже він, — добре? Тільки не нервуйте. Ось що я вам скажу, жінко. Ви, звичайно, можете зневажати мене, я бачу, що ви зневажаєте мене, ви ж мене зневажаєте, так? Послухайте, послухайте, я хочу ще сказати, послухайте. Але навіть попри це, розумієте, як би це сказати — ну, ви там, я не знаю що, ви по-різному можете до цього ставитись, згоден, для вас це може нічого не означати, але погодьтесь — моя бабуся не може здохнути з голоду лише через те, що мене — її законного онука, перепрошую, ось так просто не пропустила в метро якась падла тилова. Погодьтесь? (ну, в цьому місці вони просто пообкладали одне одного, але хай буде так) — він сконцентровується і раптом пірнає жінці попід руки, змахуючи в повітрі ветеранським посвідченням, і зникає в прохолодному кишечнику підземки.
"Яка падла тилова? — думає жінка. — Я взагалі — 49-го року народження".
17.10
Собака виходить під стадіоном, на порожню платформу, десь за годину "Металіст" грає останній домашній матч, сьогодні всі мають з'їхатись, знаєте як це буває, закриття сезону, всілякі такі речі, нагорі дощове літо, небо з хмарами і десь якраз над Собакою стоїть напіврозвалений стадіон, в останні роки він зовсім розмок і осунувся, крізь бетонні плити починає битись трава, особливо після дощів, трибуни засрані голубами, на полі теж гівно, особливо коли там грають наші, розвалена країна, розвалений фізкультурний рух, великі стернові проїбали найголовніше, як на мене, адже як не крути, а в Союзі були дві речі, котрими можна було пишатись — футбольний чемпіонат і ядерна зброя, тих, хто позбавив народ таких атракціонів, навряд чи чекає спокійна безтурботна старість, ніщо так не підриває карму як хуйова національна політика, це вже точно. Собака ще якийсь час стоїть на платформі, з іншого боку мають під'їхати знайомі, так що потрібно просто їх дочекатись, Собака втомлений і змучений — він п'є вже третій день, ще й погода погана, очевидно це від погоди, тиск чи як це називається, як називається стан, коли ти п'єш третій день і раптом перестає пізнавати рідних і близьких? Очевидно, що тиск.
Він навіть не може згадати, що сталось — літо починалось так добре, йшли дощі, Собака успішно й безтурботно просирав свої молоді роки, аж раптом друзі-рекламники затягнули стабільно безробітного Собаку в нетрі рекламної індустрії, простіше кажучи, взяли кур'єром у відділ реклами своєї газети. Собаку ламало, але він тримався і ходив на роботу. Користі він приносив мало, але добре вже те, що десь вважався людиною, сам він особливо цим ніколи не переймався, ну, та друзі на те вони й друзі, щоби правити в грубий контактний спосіб твій соціальний статус, я від початку говорив, що надовго його не вистачить, але мене не слухали, казали нічого, він нормальний загалом хлопець, йобнутий трішки, але нічого, нічого пого-джувався я, нічого.
Собаки вистачає днів на десять, після цього він запивав і на роботу більше не ходить, а щоби його не знайшли, п'є по знайомих, у Собаки в його 19 півміста знайомих, одну ніч він навіть ночує на вокзалі — зустрічає там знайомих грибників, котрі їдуть ранковою електричкою кудись на Донбас за сировиною, і ночує з ними під колонами на вулиці, тричі шмонається патрулями, чесно висиджує до ранку, слухаючи байки про гриби та інші термоядерні речі, потім не витримує і завалює додому. Тут його і застає телефонний дзвоник. В іншому стані Собака нізашо слухавку не зняв би, але всередині в ньому вже плавають срібні холодні форелі триденного алкогольного запою і боляче б'ють зсередини хвостами по нирках і печінці так, що світ Собаці тьмариться і слухавку він бере автоматично. "Собака? — кричать в телефон. — Не смій кидати слухавку!": друзі-рекламники Вова і Володя, котрі влаштували його на свою голову в рекламний бізнес, сидять десь у своєму комсомольському офісі й, вириваючи один в одного слухавку, намагаються переконати Собаку поговорити з ними, збиваючись час від часу на мат. "Собака! — говорять вони. — Головне, не смій кидати слухавку. Підар! — говорять вони, переконавшись, що Собака їх слухає. — якщо ти зараз кинеш слухавку, тобі хана. Ми тебе уриємо, чуєш?" "Алло", — каже Собака на це. "Що алло? — нервують Вова i Володя. — Що алло? Ти нас чуєш?" "Так", — каже Собака перелякано. "Добре, — пожвавлюються Вова і Володя. — Значить, так — зараз десята ранку". "Що"? — Собака кшцево лякається і слухавку кидає. Телефон відразу тріщить по новій. Собака нерішуче підіймає слухавку. "Ти!!! — реве в слухавці. — Підар!!! Не смій кидати слухавку!!! Ти нас чуєш??? Не смій кидати слухавку!!!" Собака важко сковтує слину. "Ти нас чуєш?" "Ну", — невпевнено каже Собака. "Значить, так — розриваються рекламники. — Зараз — десята ранку. Не смій кидати слухавку!!! Ти чуєш??? Не смій кидати слухавку!!! Зараз десята. О пів на шосту ми тебе чекаємо біля стадіону. Якщо не прийдеш — ми тобі відірвемо яйця. Якщо прийдеш — ми тобі теж відірвемо яйця. Але тобі краще прийти. Ти зрозумів???" "Так", — каже Собака. "Ти нас зрозумів?!!" — не можуть заспокоїтись рекламники. "Зрозумів", — каже Собака Павлов, відчуваючи, як форелі весело ганяють десь у нього під горлом. "Що з тобою? — нарешті питаються рекламники. — Тобі погано?" — "Так". "Тобі щось принести?" — "Водяри принесіть". "Підар", — говорять Вова і Володя і кладуть слухавку.