День для прийдешнього

Страница 23 из 115

Загребельный Павел

— Уф, оки-доки!

— Сідаємо, — скомандував Кукулик.

На заднє сидіння знов забралися Кошарний, Діжа і ще якийсь незнайомий, з посмішкою людини, для якої не існує на землі жодних таємниць. Лише тепер Жеребило згадав, що й досі не познайомив з ним своїх пасажирів.

— Тепер можу розсекретити нашого попутника. Раніше не мав права. Це Григорій Григорович, який завідує всім, що є на Україні найсмачнішого. Знає, де взяти. Прізвище в нього не піддається розголосу. Для широкого вжитку мається псевдонім: Мухобій. Називайте, кому як спідручніше. Бажано — Мухобоєм.

Так званий Мухобій посміхався своєю посмішкою новітньої Джоконди чоловічого роду й не ронив жодного слова.

І за хутором були піски, а там луг з ріденькою травичкою, між якою, здається, просвічував знов же таки пісочок. Жеребило сміливо спрямував машину просто через піски на лужок. Все повторювалося. Пхали, кректали, лаялися, смикалися, а Жеребило запевняв, що все це "оки-доки" і "як у південній Каліфорнії".

Нарешті добралися до високої кручі над Дніпром, поставили машину серед шелюжку, збігали до води, щоб трохи охолонути. Кукулик, подаючи всім приклад, перший роздягся, залишився в синіх капронових трусиках з білим поясочком, загойдав буграми могутніх м’язів, вкритих добрим шаром жирку. За ним оголив своє біле, мов куряче, тіло Кошарний. Жеребило вискочив з одягу, як розгодований рак з старого панцира, і виявився ще товщим і здоровішим, ніж Кукулик. Ходив понад бережком, і на ньому так усе й двигтіло. Мухобій під чесучевим піджачком і білою імпортною сорочкою мав кругленьке черевце, а під солом’яним капелюхом — білу простору лисину. Походили понад водою, відсапнули від тяжкої дороги.

— Ану, давай свої вудки, — сказав Кукулик Жеребилові.

— Вудочки є. Хто хоче вудити, а хто дрова збирати для юшки?

— Як я зрозумів, ви хочете наловити риби, щоб потім варити юшку? — спитав Діжа.

— Правильно зрозумів, оки-доки.

— Але ж це фантастика, до того ж не наукова.

— Вирішено, — підсумував Кукулик. — Нашому молодому кадрові доручається збирання дров. Риба — за нами. Хто "за"? Хто "проти"? Хто утримався? Одноголосно. Вітаємо вас, товаришу Діжа, з почесним громадським дорученням.

Іван пішов тинятися по кущах шелюгів. Дров тут було стільки ж, як риби, тобто не було зовсім. Знайшов якийсь старий висохлий корінь, що висувався з піску під кущем молоденької шелюги, довго смикав його, намагаючись відірвати, відірвав, коли вже й не сподівався, і від несподіванки важко гепнувся на щось тверде й колюче. Так з одним корінцем і приблукав до тимчасового табору.

— Одну калорію приніс, — сказав з сумним усміхом.

У рибалок успіхи були не ліпші. Тільки Мухобій упіймав якусь біленьку рибку, таку маленьку, що її треба було б відразу пустити назад у воду, але рибалка і в гадці не мав цього робити. Навпаки, припнув її товстенним куканом до своїх трусів і стояв з тим жалюгідним трофеєм гордо, як Наполеон під Аустерліцом. До речі, в Мухобоя справді було щось спільне з Наполеоном у виразі одутлуватого обличчя, в черевцеві, в товстих коротких ногах. Наполеон і риб’яча юшка.

— Найжалюгідніше видовище, по-моєму, — сказав Діжа, — це міський житель з вудочкою в руках. Він закидає її в Дніпро, як звик закидати ложку в борщ. Де ж ваша риба, рибалки? Чи, може, з отого риб’ячого ока, що його впіймав Григорій Григорович, варитимете юшку?

— Провчимо скептика, Жеребило? — спитав Кукулик, витягаючи свою вудку.

— Можна.

— Ану, дай мені номенклатурного черв’ячка. Та розкажи, як їх розплоджують.

— Ціла кібернетика, оки-доки. Один дід у Корчуватому ферму має. У нього всі великі люди черв’яка купують. Покійний Паторжинський брав тільки в діда. Дуже любив чайні. Це ті, що дід їх міцним чаєм підпоює, щоб вони мали добрий колір і жвавість. Але найжвавіший черв’як — це коньячний. Цих за три дні до продажу дід підпоює коньяком. Вони тоді як чорти. Змії, а не черв’яки. Тут уже не рибина чіпляється за черв’яка, а він сам чіпляється за рибину й тягне її до гачка. Ану, Василю Васильовичу, держіть! Зараз ми покажемо нашому... Як отого пророка звали, що ні в що не вірив?

— Йона. І попав у черево до кита. А ми сьогодні Діжу засунемо в риб’ячий пузир. Засунемо?

— Оки-доки, як у південній Каліфорнії.

Іван сів, спустивши ноги з кручі, дивився на рибалок-невдах, посміювався. Риба не брала й на коньячних черв’яків. Вона ігнорувала керівний склад Інституту житла, ігнорувала навіть знавця всього смачного, що було на Україні.

— Їдьмо, поки не пізно, і я почастую вас у знайомій мені їдальні биточками з макаронами плюс шматок торішнього солоного огірка, — глузливо запропонував Іван. — А про юшку можете прочитати в книжці "Старое житье". Там описується, як Потьомкін варив юшку з аршинних стерлядей і судачих щік.

— З судачих щік — холодець, — вперше заговорив Мухобій. — А нащот стерлядки...

— Мухобій! — злякано вигукнув Жеребило.

Той посміхнувся і вмовк.

— А може, все-таки провчимо нашого молодого скептика? — знов почав Кукулик.

— А провчимо, оки-доки! Мухобій!

Жеребило і Мухобій кинули свої вудочки, наввипередки подерлися на кручу. Жеребило підскочив до машини, натиснув на замок, відкрив багажник.

— Та-ак, — сказав, дістаючи звідти великий таган з триногою. Мухобій тим часом тяг з багажника дбайливо зв’язаний оберемок соснових полінець.

— Дрівця, — сказав спокійно.

— Маємо череп’яну миску, дерев’яні ложки, як у запорожців, і припас, — діставав далі Жеребило.

— А це — моє приношеніє, — крекчучи, витяг з багажника кубічного, оббитого бляхою ящика Мухобій. Він відкинув верхню кришку ящика. Блиснули великі грудки льоду, а з-поміж них націлилася на Івана здоровенним відкритим ротякою якась риб’яча голова. Кукулик і Кошарний теж вилізли до машини й стояли тепер, роздивляючись дари доброго бога Випадку і Жеребилової пронозливості.

— Маємо пудового сазанчика, — ласкаво заговорив Мухобій, розгортаючи лід. — Упійманий найсучаснішим методом: телефонним апаратом. Як це робиться — пояснить вам Жеребило.

— Оки-доки, як у південній Каліфорнії! Ви берете свій телефонний апарат і закидаєте його з Києва просто в Дунай. Гало і таке інше — і на другий день вам літаком привозять отакого громадянина.