Де подівся Леваневський

Страница 7 из 7

Антоненко-Давидович Борис

4 Антоненко-Давидович. т. 2 97

даючи вже на ходу з камери. На якийсь час шлунок перестав нудотно вимагати поживи, і через те та ще під впливом заспокійливих міркувань звечора Євграф Фірсович збадьорішав і був у чудовому настрої, наскільки такий може бути в позбавлених волі людей. Як на те й день випав ясний, і після важкої камерної задухи так приємно було дихати свіжим холоднуватим повітрям забайкальського вересневого ранку.

У невеликому тюремному дворі в'язні, йдучи по двоє, утворили широке рухливе коло, в якому Євграфові Фір-совичу довелося йти поряд з клубним витівником Ру-м'янцевим. Це теж було до речі, бо в Рум'янцева зосереджувалися всі новини, що тим чи іншим способом просочувалися в камеру з волі.

— Так що ж чувати про Леваневського? — спитав Євграф Фірсович.

— Поки що нічого, — ворухнув плечима Рум'янцев. — Той привезений учора з Борзі дундук * нічим, крім свого присуду, не цікавиться. Тільки спромігся сказати, що пошуки Леваневського тривають, але це й без нього відомо. На сьогодні повинно бути щось конкретніше.

— Та напевно вже знайшли, — переконливо зауважив Євграф Фірсович. — Ви ж пам'ятаєте, як швидко подали допомогу челюскінцям? Раз-два — і всі челюскінці опинились на суходолі! Ато шукати кілька днів одного з перших Героїв Радянського Союзу, що сам раніш забирав на літак з крижини челюскінців... Не може бути, щоб досі не знайшли!..

У цей час на ґанок вийшов начальник тюремного корпусу сержант Сиволапов.

— От хто знає про Леваневського, його б спитати! — радісно вигукнув Євграф Фірсович, але Рум'янцев схопив його за руку, наче боявся, що необізнаний з тюремним режимом новак може справді здійснити свій екстравагантний намір.

— І не здумайте зачіпати цього вертухая! Не оберетеся потім лиха!

— А що таке вертухай? — не зрозумів Євграф Фірсович.

'Дундук (кримін. жаргон) — дурень, телепень.

98

— Вертухаями звуть конвоїрів-українців. Це через їхні постійні вигуки: "Лягай, не вертухайся!" Немає в світі гіршого конвою, як хахли! Замучать отим своїм "лягай", а то й пристрілять... Місяць тому в нашій камері Капустян, теж українець, просунув крізь ґрати руку, щоб перевірити, чи йде надворі дощ, і — що ви думаєте — отакий вертухай на вишці без усякого попередження прострелив йому долоню. А два тижні тому цей Сиволапов посадив на три доби в карцер лейтенанта Не-скубіна за те, що той, вертаючись з прогулянки, мимохідь зауважив: "Носити командирські пояси сержантам ~ не годиться". Нескубін упізнав на Сиволапові свій пояс з подряпаною вгорі зіркою...

Сиволапов і сьогодні стояв на ґанку корпусу, підперезаний широким нескубівським поясом з блискучою зіркою.

Походячи відкілясь з-під Вінниці, Сиволапов, чи, власне, Сиволап (це вже на військовій службі він додав до свого прізвища закінчення "ов", щоб хоч трохи окультурити його кричущу хахлаччину) дослужився в армії до єфрейтора, й коли після демобілізації йому запропонували вступити у ВОХРу *, він охоче пристав на пропозицію. Ще б пак! Зарплата при всьому готовому — одяг, їжа й приміщення, а робота, як то казали на селі, — не бий лежачого. Тільки не давай нікому попуску, а завжди й скрізь — суворість, пильність і дисципліна. Треба було бути дурнем, щоб не погодитись на ВОХРу й повертатись додому, до осоружного колгоспу за дармовщину гнути цілий день спину!

У ВОХРІ швидко помітили запопадливість до служби Сиволапа й надали йому звання сержанта, а незабаром його наставлено начальником тюремного корпусу. Тепер Сиволап мав усі підстави вважати, що народився під щасливою зіркою.

Глянувши на ручного годинника, він у точно визначений час голосно скомандував хриплуватим тенорком:

* В О X Р А (абревіатура) — воєнізована внутрішня охорона місць ув'язнення, певних заводів, складів і т. п.

— Кінча-ай прогулянку! За-аходь!

Заклавши руку за борт шинелі, Сиволап пропускав повз себе здвоєні ряди в'язнів. На його обличчі під удаваним виразом суворості прохоплювалась усмішка самовдоволення, немов під його рукою був не тюремний, а цілий армійський корпус з його полковниками, комбригами й комдивами. Щоправда, ні полковників, ні комдивів йому ще не попадалось до рук — їх тримали в секреті десь далі й глибше від тюрми, — але капітанам і лейтенантам Сиволап уже почав збивати роги. Он іде лейтенант Нескубін поряд з якимось дохляком. Ага, дістав троє діб карцеру й одвертаєш тепер писок! Дістанеш у мене ще більше, якщо патякатимеш чого не слід! А то й передачі позбавлю (тільки, здається, Нескубін, на жаль, не одержує передач)... Нічого, ще придумаю що-небудь, — злісно посміхаючись, подумав Сиволап і перевів очі далі, шукаючи каштана Богдиля. Он, недалеко від Нескубіна, йде він. Здоровий, стерво, й зухвалий! Він мовчить, але дивиться Сиволапові просто в вічі так презирливо, так зневажливо, що Сиволапа аж пересмикує від люті. Попоганяв би ти мене в армії, якби я був під твоєю командою, та тільки ж тепер я над тобою командир! — визивно оглядає він з ніг до голови високого Богдиля, що, переступивши східці ґанку, і сьогодні саркастично глянув на нього, і Сиволап не стримався, щоб бодай чим-небудь дошкулити непокірному капітанові:

— Підтягнись! Підтягнись! Не на бульварі прогулюєшся! — прикрикнув він на Богдиля, але той навіть не оглянувся й пішов далі з високо піднесеною головою. "Ще й досі кирпу гне, гад!" — подумав Сиволап, але тут сталося незвичайне.

З рядів вискочив миршавий чоловік, якого ще не запримітив у корпусі пильним оком Сиволап. Це був Євграф Фірсович.

— Громадянине начальнику! Тільки одне слово скажіть! Одне тільки слово, громадянине начальнику!.. — благально промовив він скоромовкою до отетерілого від несподіванки Сиволапа. — Чи Леваневського знайшли вже?..

Сиволап аж усміхнувся з простодушності миршавого.

— А то ж як! Куди він дінеться! Сидить уже. — І похопившись, що, розмовляючи з в'яжем, порушує інструкцію, незлостиво замахав убік лівою рукою: — Ну, проходь, не задержуйся! Таких Леваневських тут повнісінька тюрма, а їх теж треба на проходку виводити. Проходь!

Хтось позаду голосно зареготав, але Євграфові Фірсовичу було не до сміху. Нараз він гостро відчув, що в цій трагікомедії, де він, поза своєю волею, став одним із численних статистів, йому нема на що покладати надії і лишається тільки скоритись лихому фатумові, котрий наосліп тикнув своїм перстом серед інших і на нього.