Цілком можливо, сказав їй адвокат, що Бройєр заявить, нібито нічого не знав або ж, хоч це й малоймовірно, визнає, що знав і покривав їх, а може, запевнятиме, що довго терпів, однак потім терпець йому урвався, особливо коли з'явилися документальні підтвердження, а з огляду на закони про пресу, завдяки яким Ерна, бувши сусідкою тієї Фішер, стала героїнею дня й опинилась у центрі уваги громадськості, варто посперечатися, бо все це досить "спірно й неоднозначно". Як її чоловік Бройєр, може, й "страждав і терпів" (щоб дуже, то він і не страждав, хай йому абищо; скоріш за все для нього, з його збоченнями, це була навіть своєрідна втіха!), але якщо він не подасть на розлучення, то нашкодить своїй репутації, надто репутації ділової людини. Історія справді стала надбанням громадськості, і про це слід посперечатися, бо питання таки спірне, і, звичайно ж, винна тут не вона, й не Петер, а Бройєр, що не може втримати язика на припоні й прагне списати своє банкрутство на якесь "шкідництво". На її думку, цілком можливо, що він сам подзвонив комусь із газети, у нього на це розуму вистачить, і коли вже найшла коса на камінь, то вона не мовчатиме, вона викладе їм увесь той бруд просто на стіл. А якщо Бройєр справді візьме гору, тоді вона — про це їй натякнув адвокат — заявить, що "стала жертвою безпеки", і тоді з'являться, як пояснив адвокат і підтвердив Бройєрів маклер, зовсім нові свідчення, і їх у крайньому разі доведеться заслуховувати на показовому процесі. Одне слово, так: якщо він неодмінно схоче взяти розлучення, гаразд; але з'ясовувати, хто винен,— про це не може бути й мови. А платить нехай він, вона ж знає, скільки в нього на рахунку.
Підпряжеться, певна річ, і Клобер; у нього через оті перевірки клієнтів спливли на поверхню прикрі речі — контрабанда і щось там іще з рідким пальним, вона в цьому ділі не тямить, але головне те — і це довело Коблера до шаленства,— що декотрих клієнтів, з якими він колись прокручував, сказати б, не зовсім законні оборудки (мав їх і Бройєр з якимись дивними італійськими торговцями годинниками!), отож цих клієнтів він утратив, бо кому ж охота самому лізти в "наставлену "лягавими" пастку". Одне слово, оборудки, що доти зв'язували тих людей з Клобером, вони могли робити й з кимось іншим; і Клобер досить прозоро — не те що напрямки, а все ж ясно — натякнув, що тепер зі страхом жде податкової ревізії. В усякім разі, Клобер теж "жертва безпеки", сумніву нема, і створено вже цілу адвокатську групу, що збирає по всій країні "жертв безпеки", навіть якщо вони просто зазнали неминучої моральної шкоди від постійної присутності поліції на міських вулицях і в селах. Є вже один засвідчений відповідними паперами випадок із молодою дівчиною, батько й мати якої живуть у сусідстві з якимсь великим "тузом"; до певного часу та дівчина мала в школі непогані успіхи, всі це підтверджують, а тоді нерви в неї сплохували, провалилась на іспиті й наклала на себе руки. І що через цю безпеку впали ціни на земельні ділянки, так само засвідчують відповідні папери. Якщо те, що вона почула, правда — нібито історії з податками, а може, й отими сумнівними оборудками, а також "статевими зносинами" (хай навіть усе це виявилося й унаслідок перевірок з метою безпеки) самій безпеці не загрожують,— і якщо охоронці не повинні були нічого розголошувати, а навпаки, мали тримати все в таємниці, однак через їхні недогляди та помилки воно спливло на поверхню, то хто тепер відшкодує їй збитки?
Щодо цього адвокат переконав її цілком. Він наполегливо, вже вкотре застерігав її, щоб вона ні в якому разі, жодним словом, навіть натяком не прохопилася про те, що колись, мабуть, однаково втекла б із Шублером; це, каже адвокат, сплутає всі карти, зіб'є судочинство на хибний шлях, зокрема й щодо "жертв безпеки".
З бунгало у Блорі та в Петерову квартирку — це, звісно, був справжній шок із непогамовними зітханнями й морем сліз. З восьми кімнат, двох ванних, саду й плавального басейну та в ці тридцять вісім квадратних метрів, де є тільки душ, тоді як вона так любить поніжитись у ванні, любить з басейну — в ванну, з ванни — в басейн... І взагалі... Грошей чортма, тіснота, а щойно вийдеш на вулицю, одразу натрапляєш і на пристойних, і на непристойних з вигляду чоловіків, і вони безцеремонно пропонують їй за кілька марок "потасуватись" (дивне якесь і зовсім не симпатичне їй слівце), а як подумаєш, що грошей чортма... Ні, на цю стежку їй не хочеться ступати. Колись, ще до того, як вийшла заміж за Бройєра, вона іноді була близька до цього! Вона працювала тоді в Бройєра продавщицею, багаті іноземці купляли коштовне каміння й прикраси, і той чи той запрошував її на чарочку до себе в готель. Ні, цього вона ніколи не робила, за гроші — ніколи. До того ж Петер одразу ж помітить і нізащо такого не потерпить, хоч сам за ті ж таки кілька марок мусить хекати цілісінький божий день — щось переносити, складати... Це підробітки нез а реестров ані, звісно. Влаштуватися на постійну роботу важко, отож вимагати пристойної платні Петерові й не випадає. Це так, наче тобі помалу затягують на шиї мотузку. І хоч Петер ніколи й не бурчить, вона однаково відчуває, що все це його дратує; адже в Бройєра він уже майже "вибився був у люди", став хай, правда, й не комерційним директором або чимось таким, а все ж закупником чи розпорядником,— як-не-як, він учився на економіста. Ні, ні, вона повинна шануватися, повинна триматись, він-бо справді її любить, намагається зробити п щасливою, ніколи не свариться, не скиглить, тільки часом сидить такий мовчазний, серйозний і трохи забагато читає. А до телевізора його й на вірьовці не затягнеш, хіба вряди-годи піде в кіно, а після сеансу вони десь зайдуть випити по чарочці; на танці Петер ходить теж дуже рідко — каже, що для "танцюльок" уже застарий. Добре, що хоч оті розпитування вже минули й газети дали їм спокій.
Лишилося тільки одне і, мабуть, найгірше: оцей гамір надворі, проти якого не допомагає вже й снодійне. "Оті розтриклятущі свині" — хто? — провели до міста автостраду, в самісінький центр, а до неї — під'їзну дорогу, і все це шурхотить, шурхотить, шурхотить день і ніч, а коли часом на хвилини дві-три, не більше, і змовкне, то вона однаково знає, що це шурхотіння ось-ось повернеться, накотиться новою хвилею, а тоді знов відкотиться, і вона встає, виходить у халатику на сміховинно манюсінький балкончик, закурює і думає про втечу. Куди?.. А як чудово було у Бдорі... І коли б не ота ідіотська безпека, то Бройєр, може, кінець кінцем пристав би на якийсь варіант "утрьох"... Це шурхотіння іноді переходить у гуркіт... Ні, зачинені вікна нічого не дають, а протишумові шибки такі дорогі, та й дихати потім не буде чим... Спати при зачинених вікнах? Та ні, вона ж задихнеться! Не допомагає ніщо, ніщо не допомагає-— ні протести, ні виступи громадськості, ні збори в пивній на розі, де вони мусять вислуховувати єлейну балаканину відповідальних осіб; допоможе тут тільки одне: виїхати, переїхати, поїхати, втекти. Бувають ночі, коли вона, накурившись і добряче випивши, годинами стоїть на балконі, мерзне і б'є себе кулаками в скроні, ладна махнути на все рукою і піти геть — просто піти геть, куди очі світять. Не допомагають ніякі затички у вухах, і навіть коли на кілька хвилин западає тиша, у голові в неї так само гуркоче; гуркоче, коли вона їде автобусом до Блора, заходить у гості до давніх знайомих, що хоч і шкірять зуби, а все ж розмовляють із нею мило,— скажімо, ті ж таки Бееретци, яких вона благає здати їй у найми кімнатку, хай то буде навіть темна комірчина, просто закуток, де вона зможе перебути ніч, поспати, виспатись. Але потім починається: можна було б, мовляв, прибрати, обставити одну з кімнат у мансарді й, "незважаючи ні про що" —на що? — дати їй спокійно там пожити — коли й не за спасибі, то принаймні за платню дуже невелику... На що вони тільки не згодні, то це щоб вона, боронь боже, не "привела туди чоловіка"; ні, цього, мовляв, робити не можна, а то... А саме це її і не влаштовує, йти туди без Петера вона не хоче. Він працює, як каторжний, не цурається найбрудні —шої роботи, вже й так наймається тільки разом із турками, навіть з італійцями дуже рідко, і дійшло до того, що місце на сміттєвозі для нього було б як підвищення на службі, посування по суспільній драбині. І оце він не має права в неї спати? Ні, тоді краще не треба.